Справа № 199/4084/17
(1-кс/199/533/17)
19.06.2017 року м. Дніпро
Слідчий суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора, про накладення арешту на нерухоме майно,
19 червня 2017 року до суду надійшло клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області ОСОБА_3 , про накладення арешту на нерухоме майно.
Клопотання обґрунтовується тим, що у провадженні слідчого відділення Амур-Нижньодніпровського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017042630000077 від 16.06.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1 Дніпропетровської області під час здійснення нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді, встановлено, що відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 25.06.2015 року ОСОБА_4 , (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ), діючий від імені ОСОБА_5 , 1963 року народження, на підставі довіреності, посвідченої 10.03.2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 , перереєстрував квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_7 , а приватний нотаріус ОСОБА_8 , в свою чергу, на підставі поданих йому документів, вніс відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно інформації КП «ДМБТІ» встановлено, що право власності на квартиру, за адресою АДРЕСА_1 дійсно зареєстровано за ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2010 року.
Однак, згідно інформації Самарського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області встановлено, що ОСОБА_5 , 1963 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про смерть №7392) від 30 жовтня 2013 року, тому надати довіреність ОСОБА_4 . ОСОБА_5 ніяким чином не міг.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 , з метою заволодіння грошовими коштами за продаж квартири за адресою: АДРЕСА_1 , шахрайським шляхом, з використанням завідомо підробленого документу, а саме: довіреності від ОСОБА_5 , посвідченої 10.03.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_6 , зареєстрував вищевказану квартиру на підставну особу ОСОБА_7 , з метою подальшого продажу третім особам.
Предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій - нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням вимог ст. 98 КПК України є речовими доказами, оскільки містять відомості про вчинення кримінального правопорушення і можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Таким чином, є достатні підстави вважати, що нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є предметом, набутим в результаті вчинення кримінального правопорушення, тому згідно з ч.2 ст. 170 КК України підпадає під майно, яке підлягає арешту.
Враховуючи вищевикладене, у даному кримінальному провадженні виникла нагальна потреба в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а саме: квартира АДРЕСА_2 з метою:
-запобігання ризикам знищення, втрати, пошкодження даного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню іншим чином;
-встановлення об'єктивної істини по даному кримінальному правопорушенню.
-забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Судом заслухано прокурора та досліджено додані до клопотання документи.
На підставі ч.2 ст. 172 Кримінального процесуального кодексу, з метою забезпечення арешту майна, та попередження подальшого продажу квартири, клопотання розглядається без виклику власника майна.
Суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
За ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як визначено ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
За ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Вирішуючи клопотання суд виходить з наступного.
Предмети, що матеріальні об'єкти, які, зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та містять інші відомості, з урахуванням вимог ст. 98 КПК України є речовими доказами, оскільки містять відомості про вчинення кримінального правопорушення і можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Правовою підставою для арешту зазначеного майна єп. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України - збереження речових доказів.
Арешт зазначеного майна є розумним та співмірним з завданням кримінального провадження і вищенаведені конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає над приватними інтересами особи, яка є власником зазначеного майна.
Арешт майна не тягне за собою непоправного обмеження охоронюваних законом прав та законних інтересів власника зазначеного майна.
Суд вважає обґрунтованими доводи прокурора про наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. Зокрема, арешт переліченого майна є необхідним та достатнім для запобігання можливості його подальшого приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
На підставі викладеного, клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 170-173, 309 КПК України, суд,
Клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно - задовольнити.
Накласти арешт на нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 та заборонити будь-яким особам відчужувати вказане майно.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали
Слідчий суддя ОСОБА_1