Справа № 712/302/17-ц
Провадження № 2/712/699/17
14 липня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого/судді - Романенко В.А.
при секретарі - Таран А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені якого дії ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування м. Черкаси про виселення,-
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церквазвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені якого дії ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування м. Черкаси про виселення, посилаючись на те, що житлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на балансі квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква та використовується як гуртожиток для проживання військовослужбовців Збройних Сил України і членів їх сімей.
Відповідач ОСОБА_1 з 29.09.2006 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
У гуртожитках можуть розміщуватись працівники ЗС України на період роботи за умови відсутності в них місця проживання та інші особи, які прибули у військову частину на визначений термін для виконання службових завдань. На підставі рішення про надання жилого приміщення КЕВ району видає спеціальний ордер на жилу площу в гуртожитку, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
ОСОБА_1 не має відношення до Збройних Сил України.
Незаконне утримання відповідачем кімнати у гуртожитку КЕВ м. Біла Церква не дозволяє забезпечити житловою площею інших осіб ЗС України, які потребують поліпшення житлових умов, чим спричиняється шкода законним інтересам та правам військовослужбовців, які не мають власного житла та перебувають у черзі на поліпшення житлових умов у Черкаському гарнізоні.
Просять суд прийняти рішення про виселення ОСОБА_1 , та членів її сім'ї - ОСОБА_2 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, пояснивши суду, що незаконне утримання відповідачами кімнати АДРЕСА_3 не дозволяє забезпечити житловою площею інших осіб ЗС України, які потребують поліпшення житлових умов, чим спричиняється шкода законним інтересам та правам військовослужбовців, які не мають власного житла та перебувають у черзі на поліпшення житлових умов у Черкаському гарнізоні.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову та просили суд в позові відмовити, надали суду заперечення, які приєднані до матеріалів справи.
Представник третьої особи в судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити, оскільки даний позов суперечить інтересам дітей.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2017 року до участі в справі було залучено в якості співвідповідача - ОСОБА_3 , від імені якого діє ОСОБА_1 , в якості третьої особи орган опіки та піклування м. Черкаси.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно з ст. 129 ЖК України, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Відповідно до ст.ст. 128, 129 Житлового кодексу Української РСР, п. 9 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів РСР від 03.06.1986р. № 208, п.п. 5.1, 5.3 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30.11.2011 року № 737, гуртожитки призначені для тимчасового проживання курсантів (слухачів) і військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом під час навчання у військових навчальних закладах МО України або проходження ними військової служби.
У гуртожитках можуть розміщуватись працівники ЗС України на період роботи за умови відсутності в них місця проживання та інші особи, які прибули у військову частину на визначений термін для виконання службових завдань.
На підставі рішення про надання жилого приміщення КЕВ району видає спеціальний ордер на жилу площу в гуртожитку, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
Житлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на балансі квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква та використовується як гуртожиток для проживання військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.
Відповідно до виписки з протоколу № 97 від 22.02.2005 року засідання житлової комісії ДП «ЧСМУ» постановлено: виділити кімнату АДРЕСА_4 ОСОБА_1 на склад сім'ї дві особи: ОСОБА_1 - наймач, ОСОБА_2 - дочка, які зареєстровані в спірній квартирі з 15.02.2006 року, що підтверджується довідкою з місця проживання про реєстрацію та склад сім'ї від 29.03.2016 року № 41.
В судовому засіданні відповідач пояснила, що з 15.02.2006 року вона разом з дочкою проживає в спірній кімнаті, нею сплачуються всі комунальні послуги, підтримує кімнату в належному санітарному стані, не порушує громадський порядок.
Таким чином, на момент заселення в кімнату відповідачів можна вважати, що між КЕВ м. Черкаси та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір найму житлового приміщення та відкриті особові рахунки на користування комунальними послугами.
Позивач з позовом до відповідачів про розірвання договору найму житлового приміщення не звертався.
Відповідачі проживають в даному гуртожитку з 2006 року, іншого житла не мають, при цьому сплачують за комунальні послуги, підтримують кімнату в належному санітарному стані, не порушують громадського порядку.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що твердження позивача про те, що відповідачам надано спірне житлове приміщення без достатніх підстав та в супереч встановленому законом порядку, є помилковим.
Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування житловим приміщенням інакше як з підстав і в порядку передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 132 ЖК України визначений порядок виселення з гуртожитків. Так, сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено з гуртожитку лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що підстав для виселення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі ст. 132 ЖК України не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні та не доведено позивачем належними та допустимими доказами.
У відповідності з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Позивачем не заявлено до суду позовних вимог про виселення неповнолітнього ОСОБА_3 , лише надано клопотання про залучення його в якості співвідповідача. В прохальній частині позовної заяви також відсутні позовні вимоги стосовно ОСОБА_3 .
Частиною 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Реєстрація неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_2 була вчинена 17.03.2017 року, під час розгляду даної цивільної справи, за згодою всіх членів сім'ї, і це надає можливість батькам неповнолітньої дитини реалізовувати права на виховання, навчання та лікування своєї дитини за місцем реєстрації - у дитячих садочках, школах, лікарнях , тощо.
В судовому засіданні встановлено та не заперечувався факт того, мати дитини та відповідачка за позовом ОСОБА_1 не має свого житла та не може відповідно і забезпечити реєстрацію своєї дитини - неповнолітньої доньки ОСОБА_4 на теперішній час, а тому, в разі зняття неповнолітньої дитини з реєстраційного обліку в квартирі тягне позбавлення можливості та права на реалізацію законних прав дитини, тобто, це суперечить інтересам дитини.
Згідно із статтею 32 ЦК України, статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-111 «"Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Крім того, у відповідності до ст. 29 ЦК України, ст. 177 СК України, ст.ст. 5,17,18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 1,4 Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», постанови КМ України від 24.09.2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», орган опіки та піклування здійснює захист майнових та житлових прав дітей, а дозволи на відчуження майна співвласниками чи користувачами якого є діти, надає лише за заявою батьків дітей або осіб, що їх замінюють на підставі закону та за заявою відповідних документів.
Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Судом встановлено що гуртожиток, в якому проживають відповідачка з дітьми, було передано на баланс КЕВ м. Біла Церква 02.09.2013 року, що підтверджується витягом з наказу № 130 від 02.09.2013 року, до суду позивач звернувся в 29.12.2016 року, тобто, з пропуском визначеного законом трирічного строку.
Представником позивача не надано і доказів того, що строки позовної давності переривалися.
А тому з врахуванням всього вищенаведеного суд відмовляє в задоволенні позову за його необґрунтованості, оскільки за приписами ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 218 ЦПК України ст.ст. 127, 128, 129, 132 ЖК України, суд, -
В позові Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені якого дії ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування м. Черкаси про виселення відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту проголошення рішення. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми під час постановлення рішення, у той же строк з дня отримання його копії.
Головуючий: