ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.07.2017Справа №910/8998/17
За позовом Луцького міського центру зайнятості
до Національного банку України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
про стягнення 4 043,89 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Макарук Н.О., за довіреністю;
від відповідача: Сапальов В.В., за довіреністю;
від третьої особи: не з'явився
Луцький міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про стягнення 4 043,89 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки ОСОБА_1 був поновлений на роботі у відповідача за рішенням суду, відповідач на підставі частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», як роботодавець, зобов'язаний відшкодувати позивачу 4 043,89 грн., виплачених останнім ОСОБА_1, як допомогу по безробіттю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 було порушено провадження у справі № 910/8998/17, залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи призначено на 17.07.2017.
26.06.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у якому, відповідача заперечуючи проти позову, зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, а саме банківських виписок по рахункам на підтвердження виплати ОСОБА_1 коштів. Крім того, відповідач також зазначає, що на підставі статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" зайво виплачені кошти підлягають стягненню з ОСОБА_1, а не з Національного банку України, у зв'язку з несвоєчасним повідомленням третьою особою позивача про поновлення його на посаді згідно рішення суду від 14.02.2017, яке в цій частині допущено до негайного виконання.
03.07.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких третя особа, зокрема зазначила про неможливість приймати участь у судових засіданнях.
13.07.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 17.07.2017 третя особа не з'явилась.
За результатами розгляду клопотання третьої особи про розгляд справи за його відсутності, суд заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності третьої особи.
У судовому засіданні 17.07.2017 представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача надав пояснення по суті спору, проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 17.07.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
16.08.2016 у Луцький міський центр зайнятості звернувся як шукаючий роботу ОСОБА_1, якому наказом Луцького міського центру зайнятості від 22.08.2016 № НТ160822 було надано статус безробітного.
Відповідно до наказу Луцького міського центру зайнятості від 23.08.2016 № НТ160823 ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю як застрахованій особі залежно від страхового стажу відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 22, п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п. 2.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності: понад 10 років - 70 % середньої заробітної плати (доходу) залежно від тривалості безробіття строком на 360 к.д. з 23.08.2016 по 17.08.2017.
Відповідно до зазначеного наказу, ОСОБА_1 розпочато виплату допомоги по безробіттю з 23.08.2016.
Надалі, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2017 у справі № 803/1233/16, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано наказ Національного банку України від 20 липня 2016 року № 3145-к «Про звільнення ОСОБА_1.», поновлено ОСОБА_1 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 20 липня 2016 року., стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 липня 2016 року по 14 лютого 2017 року включно у розмірі 28 479,81 грн. та стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 грудня 2015 року по 03 січня 2016 року включно у розмірі 8 280,91 грн. та за період з 18 березня 2016 року по 21 квітня 2016 року включно у розмірі 11 471,25 грн., всього у загальному розмірі 19 752,16 грн.
Наказом Національного банку України № 589-К «Про поновлення на роботі ОСОБА_1.» від 27.02.2017 поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 21.07.2016 із збереження раніше встановлених умов оплати праці.
Згідно наказу Луцького міського центру зайнятості від 02.03.2017 № НТ170302 ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю.
Відповідно до наказу Луцького міського центру зайнятості від 02.03.2017 № НТ170302 ОСОБА_1 припинено реєстрацію безробітного у зв'язку з поновленням зареєстрованого на роботі за рішення суду, що набрало законної сили.
Позивач зазначає, що наказом № НТ 170302 від 02.03.2017 відповідно до абз. 2 п. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Херсонським міським центром зайнятості було прийняте рішення про повернення виплат за рахунок роботодавця, а саме Національного банку України коштів, отриманих ОСОБА_1, як допомога по безробіттю за період з 23.08.2016 по 21.02.2017 становить 35 421,53 грн.
Надалі, позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 987/01-15 від 28.03.2017 у якому повідомляв про необхідність повернення коштів у сумі 35 421,53 грн. отриманих ОСОБА_1, як допомога по безробіттю, протягом п'ятнадцяти календарних днів від дня отримання даного листа.
В свою чергу, відповідач на зазначений лист надав Відповідь № 17-0008/29295 від 20.04.2017, у якій зазначив, що вимога позивача буде виконано на суму 31 377,64 грн., а інші кошти підлягають стягненню з ОСОБА_1, оскільки саме останній зобов'язаний був повідомити позивача про ухвалене 14.02.2017 рішення про його поновлення на роботі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» законодавство про страхування, на випадок безробіття, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. 1 ст. 1 вищезазначеного Закону, система прав, обов'язків і гарантій, які передбачають матеріальне забезпечення на випадок безробіття, з незалежних від застрахованих осіб обставин, та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно із п. 8 ст. 1 Закону України « Про Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи, внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
Статтями 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Відповідно до п. 10, п. 11 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», роботодавцем є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання та фізичні особи, які використовують найману працю, найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виплачено ОСОБА_1 за період з 23.08.2016 по 21.02.2017 допомогу з безробіття в сумі 35 421,53 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Довідкою щодо нарахування та перерахування допомоги по безробіттю отриманої ОСОБА_1 на рахунок особи для перерахування допомоги по безробіттю в філії Волинського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» № 26256000019063 за підписом директора та головного бухгалтера позивача, витягом з відомості виплат за видами забезпечення № 34 від 10.02.2017, реєстром платіжних відомостей від 10.02.2017, платіжним дорученням № 175 від 15.02.2017, витягом з відомості виплат за видами забезпечення № 55 від 28.02.2017, реєстром платіжних відомостей від 28.02.2017 та платіжним дорученням № 230 від 06.03.2017.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2017 у справі № 803/1233/16, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано наказ Національного банку України від 20 липня 2016 року № 3145-к «Про звільнення ОСОБА_1.», поновлено ОСОБА_1 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 20 липня 2016 року., стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 липня 2016 року по 14 лютого 2017 року включно у розмірі 28 479,81 грн. та стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 грудня 2015 року по 03 січня 2016 року включно у розмірі 8 280,91 грн. та за період з 18 березня 2016 року по 21 квітня 2016 року включно у розмірі 11 471,25 грн., всього у загальному розмірі 19 752,16 грн.
Таким чином, незаконність звільнення з посади вищевказаної особи відповідачем, встановлена судовим рішенням, яким, зокрема, і поновлено на посаді.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з дня поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Відповідно до п. 4 ст. 35 Закону України про «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Оскільки постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2017 у справі № 803/1233/16, визнано протиправним та скасовано наказ Національного банку України від 20 липня 2016 року № 3145-к «Про звільнення ОСОБА_1.», суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному відповідно до ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
28.04.2017 відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 31 377,64 грн.
Відтак, залишок несплачених коштів становить 4 043,89 грн. за період з 01.02.2017 по 21.02.2017, які на думку відповідача мають бути сплачені третьою особою, оскільки саме на третю особу Законом покладено обов'язок з повідомлення центру зайнятості про прийняте судом рішення про оновлення на роботі.
Разом з тим, статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У постанові Волинського окружного адміністративного суду також зазначено, що постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць у розмірі 8049,73 грн. виконується негайно.
Як зазначено у пункті 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу оголошення в судовому засіданні.
Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця виникає обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
З постанови Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2017 вбачається, що в судовому засіданні 14.02.2017 під час проголошення постанови у справі № 803/1233/16 були присутні як ОСОБА_1, так і представник відповідача ОСОБА_4
Проте, всупереч вищевказаним приписам чинного законодавства, судове рішення не було виконано відповідачем негайно, а ОСОБА_1 було поновлено на роботі лише 27.02.2017 шляхом видання наказу № 589-к.
З наказу № 589-к від 27.02.2017, долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву не вбачається, що ОСОБА_1 з ним ознайомлений.
Однак, 02.03.2017 ОСОБА_1 подав до Луцького міського центру зайнятості відомості, про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг - наказ відповідача № 589-к від 27.02.2017, у зв'язку з чим він був знятий з обліку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення».
Відповідно до частин 2, 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Отже, на підставі цієї норми за рахунок застрахованих осіб підлягають відшкодуванню лише витрати понесені Фондом внаслідок умисного невиконання цими особами своїх обов'язків та зловживання ними.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно повідомив позивача про поновлення його на роботі на підставі наказу відповідача № 589-к від 27.02.2017, а усі спірні витрати були понесені позивачем до дати видачі наказу відповідача про поновлення ОСОБА_1 на посаді на підставі рішення суду.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.
Твердження відповідача про те, що спірні витрати за період з 01.02.2017 по 21.07.2017 у розмірі 4 043,89 грн. були понесені позивачем внаслідок умисного невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків чи зловживання ними, спростовуються матеріалами справи.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
У відповідності до частини 3 статті 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру розмір судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом 01.01.2017 встановлено у розмірі 1 600,00 грн.
Пунктом 18 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній станом на дату подання позовної заяви до суду) встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняється Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України;.
Виходячи з ціни позову (4 043,89 грн.), оскільки позов підлягає задоволенню, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід бюджету в розмірі 1 600,00 грн.
Керуючись ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вулиця Інститутська, будинок 9; ідентифікаційний код: 00032106) на користь Луцького міського центру зайнятості (43000, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Ярощука, будинок 2; ідентифікаційний код: 13352315) 4 043 (чотири тисячі сорок три) грн. 89 коп.
3. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вулиця Інститутська, будинок 9; ідентифікаційний код: 00032106) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 18.07.2017.
Суддя О.А. Грєхова