61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
10.07.2017 Справа № 905/1084/17
Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.
при секретарі судового засідання Сапожніковій Ю.Б.
розглянувши матеріали справи за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь Донецької області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт", м.Маріуполь Донецької області
про: визнання нікчемною додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. та визнання договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. припиненим
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Маріуполь Донецької області звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт", м.Маріуполь Донецької області про визнання нікчемною додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. та визнання договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. припиненим.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на відмову зі свого боку на пролонгацію договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. та підробку його підпису на додатковій угоді №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р., у зв'язку з чим, йому не повернуто об'єкт договору оренди.
29.06.2017р. на адресу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд: 1) визнати недійсною додаткову угоду №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р.; 2) визнати договір оренди №3/12 від 31.12.2011р. припиненим з 01.01.2015р.; 3) застосувати реституцію у зв'язку з недійсністю додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 та припиненням договору оренди №3/12 від 31.12.2011р., шляхом повернення транспортних засобів Рута з наступними реєстраційними номерами: НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_2 законному власнику - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1).
Вказана заява, оцінена судом, як заява про зміну предмету позову, проте, не може бути прийнята в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, судом розпочато розгляд справи №905/1084/17 по суті.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.
27.06.2017р. на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву №0624 від 24.06.2017р., в яких останній зазначає, що додатковою угодою №1 від 31.12.2014р. сторони продовжили дію договору №3/12 від 31.12.2011р. до 01.01.2018р.
Також, вказує на те, що відповідно до ст.ст. 51, 799 Цивільного кодексу України договір №3/12 від 31.12.2011р. не підлягає нотаріальному посвідченню. Стверджує, що чинність договору підтверджена в межах справи господарського суду Донецької області №905/1729/16.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача на теперішній час є: 87553, м. Маріуполь, вул.Меламеда, 30.
Поштова кореспонденція суду направлялася відповідачу на вищевказану адресу.
Відповідач отримував, направлену йому кореспонденцію, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про час і місце судових засідань.
Оскільки, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору справа розглядається відповідно до ст.75 ГПК України без явки представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив.
31.12.2011р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" (орендар) був укладений договір оренди №3/12 (далі за текстом - договір оренди).
Відповідно до п.1.1 договору оренди, орендодавець надає в оренду,а орендар приймає у тимчасове платне користування транспортні засоби, зазначені в акті приймання-передачі, що іменуються у подальшому «об'єкт», та використовує їх для ведення своєї господарської діяльності.
Пунктом 1.2 договору оренди встановлено, що орендар зобов'язується повернути об'єкт оренди по закінченню строку дії договору оренди.
З п. 1.4 договору оренди вбачається, що предмет оренди вважається переданим у оренду та повернутим з оренди з моменту оформлення відповідного акту приймання-передачі.
Згідно з п. 4.1 договору оренди, вартість орендної плати з урахуванням її індексації за домовленістю сторін встановлюється відповідно до актів узгодження орендної плати, які підписуються сторонами кожного місяця.
За приписами п. 6.1 договору оренди, договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 01.01.2015р., але не втрачає юридичної сили до повного виконання усіх фінансових розрахунків між сторонами. Даний договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік у разі відсутності заперечень з боку сторін.
Договір оренди №3/12 від 31.12.2011р. підписаний з боку обох сторін та скріплений печаткою позивача.
21.12.2015р. позивач направив на адресу відповідача претензію б/н від 21.12.2011р., в якій зазначає, що строк дії договору №3/12 від 31.12.2015р. спливає 31.12.2015р., заперечує проти його пролонгації та вказує про необхідність повернути в досудовому порядку за актами, надані відповідачу автобуси. Однак, належні позивачу транспортні засоби не були йому повернуті та залишаються в незаконному володінні відповідача. Таким чином, додаткова угода до договору оренди незаконно обмежує права позивача щодо належних йому транспортних засобів.
Як стверджує позивач, під час розгляду у господарському суді Донецької області справи №905/1729/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт", м.Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь про стягнення 255048,35 грн., йому стало відомо про існування Додаткової угоди №1 від 31.12.2014р., в якій містяться умови продовження дії договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. до 01.01.2018р., яка фактично не підписувалась позивачем.
Також, за заявою позивача 24.03.2016р. було відкрите кримінальне провадження з попередньою кваліфікацією за ч.1 ст. 191 (Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні), ст. 355 (Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань), ч.1 ст. 366 (Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів).
На підставі вищевказаного кримінально провадження ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області в межах справи №266/3360/16-К від 02.09.2016 року було накледо арешт на автобуси, що були об'єктом оренди за договором оренди №3/12 від 31.12.2011р.
Оцінюючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, підписаний між сторонами договір за своїм змістом відповідає наведеним нормам матеріального права.
Водночас, для визначення правової кваліфікації цього договору, суд звертає увагу на те, що орендна плата, в розумінні ст. 284 Господарського кодексу України, є істотною умовою договору оренди (найму) майна.
Відповідно до п. 4.1 договору оренди вартість орендної плати з урахуванням її індексації за домовленістю сторін встановлюється відповідно до актів узгодження орендної плати, які підписуються сторонами кожного місяця.
Тобто, зазначена умова є відкладальною, та, як слід, момент укладання договору пов'язується з вчиненням сторонами певних дій.
Ухвалою господарського суду Донецької області №905/1084/17 від 26.06.2017р. зобов'язав відповідача, зокрема, надати акти узгодження орендної плати до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. та докази оплати орендної плати за весь час користування майном.
Проте, жодна із сторін спору не надала суду докази, які б підтверджували факт складання актів, та/або проведення орендної плати.
Крім того, інших конклюдентних дій, які б свідчили про узгодження орендної плати суду не надано.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 638 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що договір №3/12 від 31.12.2011р. не є укладеним, оскільки, на момент розгляду даної справи, така істотна умова договору, як розмір орендної плати сторонами не узгоджена (як шляхом складання щомісячних актів, передбачених п. 4.1 договору, так і будь-який іншій спосіб).
Посилання відповідача на те, що в межах справи №905/1729/16 встановлений факт укладання договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. та додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р., який в силу ст.35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню, є надуманими та хибними з огляду на таке.
Дійсно, господарським судом Донецької області розглядалась справа №905/1729/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт", м.Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь про стягнення 255048,35 грн., як відшкодування вартості паливно-мастильних за договором оренди №3/12 від 31.12.2011р.
Проте, як вбачається зі змісту судового рішення від 02.08.2016р. у справі №905/1729/16, судом в силу ч.1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не досліджувалось питання узгодження між сторонами розміру орендної плати за договором оренди №3/12 від 31.12.2011р., та відповідно наявності (відсутності) обставин, які б свідчили про факт встановлення між сторонами орендних відносин.
Також, слід зазначити, що судом не піддавалась оцінки додаткова угода №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р., як недійсна (нікчемна), з підстав наведених в даному позові.
Отже, доводи відповідача, не спростовують наведений вище висновок суду, про те, що договір оренди №3/12 від 31.12.2011р., та додаткова угода №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. не є укладеними.
З іншого боку, суд погоджується з правовими позиціями відповідача щодо того, що на даний вид договору оренди не розповсюджуються приписи ст. 799 Цивільного кодексу України, в частині обов'язкового нотаріального посвідчення, оскільки, дійсно до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 Цивільного кодексу України).
Разом з цим, питання дійсності (або недійсності) правочину може вирішуватись виключно по відношенню до договору, який укладений між сторонами.
Відсутність укладеного правочину, опосередковує й неможливість його оцінки, як недійсного.
Тому, позовні вимоги про визнання додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. нікчемною - не підлягають задоволенню, з огляду на те, що договір оренди №3/12 від 31.12.2011р. та додаткова угода №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. - не є укладеними.
Аналогічно, вказаний висновок суду застосовується до позовної вимоги про визнання договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. припиненим через невірне обрання способу захисту права, який за відсутності правових підстав користування відповідачем спірним майном має полягати у витребуванні його (майна) з чужого незаконного володіння.
Відповідно до ст.49 господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 47, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт", м.Маріуполь Донецької області про визнання нікчемною додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. та визнання договору оренди №3/12 від 31.12.2011р. припиненим - відмовити.
Повний текст рішення підписано 12.07.2016р.
Рішення набирає законної сили 24.07.2016р.
Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.
Суддя О.М. Сковородіна