17.07.2017 Справа № 904/6952/17
За позовом Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крімет" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення у загальному розмірі 61 862 грн. 50 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - провідний юрисконсульт (довіреність № 49 від 26.06.2017)
від відповідача: не з'явився
Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крімет" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 589 від 24.11.2014 у розмірі 61 862 грн. 50 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 51 734 грн. 21 коп. - основний борг;
- 6 426 грн. 34 коп. - пеня;
- 3 000 грн. 58 коп. - інфляційні втрати;
- 701 грн. 37 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 589 від 24.11.2014 в частині повної та своєчасної оплати рахунку № 104/7390/п33 від 30.11.2016 на суму 51 734 грн. 21 коп., який було виставлено в оплату безоблікового водокористування та водовідведення відповідачем в період з 12.11.2016 по 15.11.2016. Так, вказана в рахунку плата була розрахована позивачем у відповідності до пунктів 3.3. та 10.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008. За прострочення виконання зобов'язання з оплати вказаного рахунку на підставі пункту 5.1.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.12.2016 по 26.05.2017 в сумі 6 426 грн. 34 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 12.12.2016 по 26.05.2017 у сумі 3 000 грн. 58 коп. та 3% річних за період прострочення з 12.12.2016 по 26.05.2017 у сумі 701 грн. 37 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.07.2017.
Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 39952/17 від 17.07.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду документи.
Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 39955/17 від 17.07.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме: копію денного завдання від 11.11.2016 та від 15.11.2016, копію витягу з журналу денного завдання, листування між сторонами з приводу спірних правовідносин, а також копію акту технічного обстеження від 11.11.2016.
У судове засідання 17.07.2017 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання 17.07.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити таке.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 27.06.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа Горького, будинок 10, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 27.06.2017, було вручено відповідачу 05.07.2017, що підтверджується поштовим повідомленням № 4903808966292 (№ 5002704735252), яке повернулося до суду з відповідною відміткою (а.с.37).
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 27.06.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач протягом одного двох тижнів з моменту отримання ухвали суду не подав.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
У судовому засіданні 17.07.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -
Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" засноване органом місцевого самоврядування - Криворізькою міською радою на основі майна, яке є власністю територіальної громади м. Кривого Рогу.
Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 2 статті 2 Статуту комунального підприємства "Кривбасводоканал" основними напрямками діяльності підприємства є забезпечення потреб населення та інших споживачів послугами водопостачання, транспортування питної води споживачам по водопровідним мережам; забезпечення транспортування стічних вод по колекторам та каналізаційним мережам, їх очищення на очисних спорудах.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.
Відповідно до статті 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.
Згідно з вимогами пунктом 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (далі - Правила № 190), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".
Так, 01.06.2006 між Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крімет" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 589 (далі - договір, а.с.13-17), відповідно до умов якого виробник зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором (пункт 1.1. договору).
Орієнтовний обсяг послуг визначається на підставі розрахункової заявки споживача, узгодженої відділом водозбуту виробника, яка є невід'ємною частиною договору: загальний обсяг послуг з централізованого постачання холодної води орієнтовно складає: 600,96 куб.м./рік (пункт 1.2. договору).
У пунктах 9.1. та 9.2. договору сторони погодили, що договір укладається на 3 роки та набирає чинності з 24.11.2014 у відповідності до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України і діє в частині надання послуг з водопостачання та водовідведення до 24.11.2017, а в частині розрахунків за надані послуги - до повного погашення заборгованості. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією зі сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.
Доказів визнання недійсним, розірвання або зміни договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 589 від 24.11.2014, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з нормами статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.
Так, у розділі IV договору сторонами були визначені взаємні права та обов'язки сторін, зокрема, споживач зобов'язався:
- раціонально використовувати воду, не допускати її витоків із внутрішньобудинкових мереж, обладнання та розробляти заходи щодо її збереження (пункт 4.2.3. договору);
- дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, не допускати забруднення, засмічення і пошкодження на об'єктах централізованого питного водопостачання та водовідведення (пункт 4.2.4. договору);
- забезпечити безперешкодний доступ до інженерної мережі, технічних засобів обліку води представників виробника за наявності у них відповідного посвідчення для ліквідації аварії, встановлення чи заміни інженерного обладнання, проведення профілактичного огляду, зняття контрольних показань технічних засобів обліку (пункт 4.2.6. договору);
- забезпечити можливість проведення виробником у будь-який час доби контролю за скидом стічних вод з власних потреб споживача, включаючи надання необхідних відомостей та присутність повноважного представника (пункт 4.2.13 договору);
- сповіщати виробника у письмовій формі протягом п'яти днів про зміну в найменуванні об'єкта водоспоживання, передачі об'єкта водоспоживання на баланс іншого підприємства, зміни кількості спожитої води і скинутих стічних вод, перебудові внутрішніх водопровідних і каналізаційних мереж, установці насосів, приєднання субабонентів, зміни розрахункового рахунку, юридичної фактичної адреси (пункт 4.2.19. договору).
Як було вказано вище, відповідно до норм Правил № 190 та умов договору, виробник (позивач) має право перевіряти технічний стан водопровідних мереж та обладнання.
Точки розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виробника до споживача та розмежування відповідальності за стан і експлуатацію водопровідних та каналізаційних мереж, зазначені у актах розмежування балансової та експлуатаційної належності, які є невід'ємною частиною договору (пункт 6.1. договору).
При цьому, згідно з актом розподілу меж балансової належності водопровідних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який є невід'ємною частиною договору, об'єкт Автомобільної газонаповнювальної компресорної станції № 1 (далі - АГНКС № 1) за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Окружна, будинок 25 є об'єктом, який знаходиться в експлуатації відповідача (а.с.18).
Так, 15.11.2016 уповноваженими представниками позивача під час проведення обстеження систем водопостачання об'єкту водокористування за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Окружна, 25 було виявлено слідуєче:
- введення № 1 Ду 32 мм, згідно схеми розподілу зон балансової належності водопровідних мереж, а по факту - ДУ 100 мм;
- згідно з пунктом 10.1. Правил користування було виявлено витоки води через пошкодження трубопроводу на мережі споживача ДУ 100 мм (здійснено фото та відеофіксацію), про що складено акт технічного обстеження систем водопостачання та водовідведення № 216ТІ від 15.11.2016 (а.с.19).
У вказаному акті також зазначено, що згідно з договором відповідальна особа - ОСОБА_2 по телефону (номер НОМЕР_1) повідомив, що більше не працює на даному підприємстві; оператор АГНКС №1 надав номер телефону ОСОБА_3 як відповідальної особи (НОМЕР_2).
В матеріалах справи також наявні фото, на які є посилання в акті № 216ТІ від 15.11.2016 (а.с.20).
Зважаючи на виявлені порушення, позивачем було здійснено розрахунок витрат води від 15.11.2016, за результатами якого визначено, що за 3,5 доби, враховуючи фактичний діаметр вводу - 100 мм, обсяг стоків складає 4 748,0 куб.м. (а.с.25).
Дослідивши зміст акту технічного обстеження систем водопостачання та водовідведення № 216ТІ від 15.11.2016, а також зміст розрахунку витрат води від 15.11.2016 судом не було встановлено порушень під час їх складання, оскільки під час обстеження та здійснення розрахунку позивачем було враховано слідуюче:
- відповідно до пункту 10.1. Правил № 190 у разі виявлення витоку води через зіпсування санітарно-технічних приладів та арматури, пошкодження внутрішньої (у тому числі внутрішньобудинкової) мережі водопостачання, нераціонального використання води, у випадку, коли засіб обліку на вводі відсутній або не працює з вини споживача, останній здійснює розрахунок за воду з виробником згідно з пунктом 3.3 цих Правил;
- згідно з пунктом 3.3. Правил № 190 у разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу. При цьому, суд зауважує, що під час огляду представниками позивача були встановлено, що фактично діаметр труби вводу фактично складає 100 мм (замість вказаних у договорі 35 мм);
- попереднє обстеження систем водопостачання об'єкту водокористування за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Окружна, 25 було проведено позивачем 11.11.2016, про що свідчить акт технічного обстеження систем водопостачання та водовідведення № 715ТІ від 11.11.2016 (а.с.44).
Відповідно до пункту 5.1. договору споживач несе відповідальність згідно із законодавством і договором за: недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; втручання в роботу засобів обліку води; порушення зобов'язань установлених законодавством у договором; скид в міську каналізаційну мережу стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин.
При цьому, зобов'язанням споживача (відповідача), яке закріплено статтею 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" і пунктом 4.2.3. договору є раціональне використання води, не допускаючи її витоків із внутрішньо будинкових мереж та обладнання.
В оплату розрахованої позивачем вартості необлікованої води позивачем було виставлено рахунку № 104/7390/п33 від 30.11.2016 на суму 51 734 грн. 21 коп. (а.с.24).
Згідно з пунктом 3.9. Правил № 190 рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам.
Так, у розділі ІІІ договору сторони визначили умови щодо оплати наданих послуг, а саме:
- розрахунки за надані послуги здійснюються споживачем у грошовій формі протягом трьох банківських днів з дати отримання платіжного доручення, рахунку або квитанції, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виробника. Можливі інші форми оплати наданих, які суперечать діючому законодавству України (пункт 3.2. договору).
Як вказує позивач: відповідач 05.12.2016 отримав виставлений рахунок № 104/7390/п33 від 30.11.2016 на загальну суму 51 734 грн. 21 коп., з попередженням про припинення водопостачання на об'єкт у разі його неоплати, про що свідчить відмітка з датою отримання, номером вхідної кореспонденції та підписом представника відповідача на листі № 5489 від 05.12.2016 (а.с.23); враховуючи умови пункту 3.2. договору, відповідач повинен був оплатити рахунок № 104/7390/п33 від 30.11.2016 до 09.12.2017 за порушення встановлене 15.11.2016, проте до теперішнього часу зазначений вище рахунок неоплачений. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".
Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, у пункті 5.1.4. договору сторони передбачили, що за порушення договірних зобов'язань до споживача можуть бути застосовані оперативно-господарські санкції у наступних випадках та видах: у разі безоблікового водокористування споживачем виробник виконує розрахунок витрат води згідно з пунктами 3.3., 3.4. Правил № 190 (за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0м/сек та дією повним перерізом протягом 24 годин на добу. Розрахунковий період встановлюється з дня початку порушення. Якщо термін початку порушення встановити неможливо, розрахунковий період становить один місяць). Водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними.
- у разі виявлення витоку води, в межах експлуатаційної належності споживача, через зіпсування санітрано-технічних приладів та арматури, пошкодження внутрішньої (у тому числі внутрішньобудинкової) мережі водопостачання, у випадку, коли засіб обліку не працює з вини споживача виробник здійснює розрахунок витрат води згідно пунктів 3.3., 3.4. Правил №190;
- у разі самовільних дій (без письмового дозволу) споживача, що полягають у демонтажі технічного засобу обліку води, здійсненні будь-якої заміни їх частин або зміни положення на водомірному вузлі, де їх встановлено, зняття пломби накладеної органами Держспоживстандарту або виробником, споживач сплачує витрати води згідно з пунктами 3.3., 3.4. правил № 190 (пункт 5.1.4. договору).
Більше того, у розділі Х договору сторони погодили, зокрема, що:
- сторони договору будують свої відносини на основі чинних, в момент здійснення відповідних дій, нормативно-правових документів, що регулюють відносини у сфері надання послуг з централізованого постачання води та водовідведення (пункт 10.5. договору);
- при виході технічних засобів обліку з ладу, кількість використаної води визначається середньодобовою витратою за попередні три розрахункові місяці, а в окремих випадках дозволяється встановлення засобів обліку на групу об'єктів (пункт 10.10. договору);
- кількість стічних вод (водовідведення), що надходять до каналізації, визначається кількістю води, що надходить з комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками технічних засобів обліку, а при їх відсутності по нормам водопостачання (пункт 10.11. договору).
Отже, позивачем правомірно здійснено розрахунок витрат води у відповідності до пунктів 3.3. та 10.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008.
В той же час, на підтвердження направлення (вручення) відповідачу рахунку на оплату № 104/7390/п33 від 30.11.2016 на суму 51 734 грн. 21 коп., позивач надав суду лист № 5489 від 05.12.2016, на якому у нижньому правому куті міститься підпис, прізвище та ініціали - ОСОБА_4, дата, вх.номер № 15 від 05.12.2016 (а.с.31-33, в тому числі на звороті).
Суд не може прийняти вказаний лист у якості належного доказу вручення відповідачу рахунку № 104/7390/п33 від 30.11.2016, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Так, відповідно до відомостей, наявних у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 27.06.2017 щодо відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Крімет", особою, уповноваженою здійснювати дії від імені вказаної юридичної особи є керівник - ОСОБА_5 (а.с.33-35). Відомостей щодо інших уповноважених осіб матеріали справи не містять.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у вказаної у нижньому правому куті листа № 5489 від 05.12.2016 особи - ОСОБА_4 повноважень на отримання рахунків для відповідача в силу закону або договору.
При цьому, враховуючи умови пункту 3.2. договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг, пов'язаний з моментом пред'явлення рахунку позивачем.
Більше того, в матеріалах справи наявне листування між позивачем та відповідачем з приводу спірних правовідносин (а.с.51-62), з якого також не вбачається, що відповідач підтверджує дату отримання рахунку № 104/7390/п33 від 30.11.2016 - 05.12.2016, як вказує позивач та що вказана на листі № 5489 від 05.12.2016.
В той же час, суд зазначає, що рахунок № 104/7390/п33 від 30.11.2016 було отримано відповідачем разом із позовною заявою, що підтверджується поштою квитанцією, описом вкладення та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (а.с.11). З вказаних доказів вбачається, що рахунок отримано відповідачем 30.06.2017.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, відповідно до умов договору відповідач зобов'язаний був оплатити рахунок № 104/7390/п33 від 30.11.2016 на суму 51 734 грн. 21 коп. протягом трьох банківських днів з дати отримання вказаного рахунку (пункт 3.2. договору); отже, з урахуванням встановленої судом дати його отримання - по 06.06.2017 включно.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за можливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження оплати рахунку № 104/7390/п33 від 30.11.2016 на суму 51 734 грн. 21 коп., який було виставлено в оплату безоблікового водокористування та водовідведення відповідачем в період з 12.11.2016 по 15.11.2016, відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.
При цьому, з наявного в матеріалах справи листування між позивачем та відповідачем з приводу спірних відносин, вбачається, що відповідач не погоджується з правомірністю складання акту технічного обстеження систем водопостачання та водовідведення № 216ТІ від 15.11.2016, оскільки у нього наявний його екземпляр, який не містить підпису однієї з зазначених у ньому осіб (представників позивача).
З приводу вказаних заперечень відповідача, суд зазначає, що наявний в матеріалах справи акт технічного обстеження систем водопостачання та водовідведення № 216ТІ від 15.11.2016 мітить підписи всіх уповноважених осіб позивача, які його складали; більше того, на підтвердження фактичної участі під час складання вказаного акту зазначених у ньому осіб, позивач долучив до матеріалів справи копію денного завдання від 11.11.2016 та від 15.11.2016, копію витягу з журналу денного завдання, листування між сторонами з приводу спірних правовідносин (а.с.45-50).
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 51 734 грн. 21 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 51 734 грн. 21 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Так, у пункті 5.1.2. договору сторони погодили, що споживач несе відповідальність згідно із законодавством і договором за несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення у термін, зазначений у пункті 3.2 договору споживач сплачує на користь виробника пеню у розмірі 0,1% від суми платежу за кожний день прострочення але не більше подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.
За прострочення виконання зобов'язання з оплати вказаного рахунку на підставі пункту 5.1.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.12.2016 по 26.05.2017 в сумі 6 426 грн. 34 коп.
Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 12.12.2016 по 26.05.2017 у сумі 3 000 грн. 58 коп. та 3% річних за період прострочення з 12.12.2016 по 26.05.2017 у сумі 701 грн. 37 коп.
З приводу вимог позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.
Як встановлено судом, сума заборгованості у розмірі 51 734 грн. 21 коп. виникла у відповідача лише 07.06.2017, отже, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних в період з 12.12.2016 по 26.05.2017 є неправомірним, оскільки прострочення у вказані періоди було відсутнє.
Отже, у задоволенні вимог про стягнення пені у сумі 6 426 грн. 34 коп., інфляційних втрат у сумі 3 000 грн. 58 коп. та 3% річних у сумі 701 грн. 37 коп. слід відмовити.
Враховуючи все вище вказане, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крімет" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа Горького, будинок 10; ідентифікаційний код 39327313) на користь Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Єсеніна, будинок 6-А; ідентифікаційний код 03341316) - 51 734 грн. 21 коп. основного боргу, 1 338 грн. 04 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_6