13 липня 2017 р. Справа № 902/596/17
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури в особі Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради, м.Нововолинськ та Волинської обласної ради, м.Луцьк
до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт Теплик, Теплицький район, Вінницька область
про стягнення 22 070,00 грн збитків
За участю секретаря судового засідання Кузьменко В.В.
За участю представників:
прокуратури: Ігнатов Роман Григорович, службове посвідчення № 015480 від 01.03.2013 р.
позивача: Лазаренко Юрій Олександрович, директор, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Іваничівським РВ УМВС України у Волинській області 17.06.1997 р.
відповідача: не з'явився.
інші особи: ОСОБА_4, паспорт НОМЕР_4 виданий Нововолинським МВУМВС України у Волинській області 21.08.2007 р.
Заступником керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури в особі Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради та Волинської обласної ради заявлено позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 22 070,00 грн збитків завданих невиконанням договорів відповідального зберігання № 1789А від 09.12.2014 р. та № 193А від 12.12.2014 р.
Ухвалою суду від 16.06.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/596/17 та призначено до розгляду на 13.07.2017 р.
11.07.2017 р. представником Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради до суду в обґрунтування позовних вимог подано лист № 230 від 04.07.2017 р. Додатком до листа подано ряд документів на виконання вимог ухвали суду від 16.06.2017 р.
12.07.2017 р. представником Волинської обласної ради подано клопотання № 1284/48/2-17 від 06.07.2017 р. в якому останній підтримує заявлені позовні вимоги повністю.
12.07.2017 р. на адресу суду від Володимир-Волинської місцевої прокуратури надійшов лист № 34/4-1388вих-17 від 06.07.2017 р. в обґрунтування заявлених позовних вимог. Також до листа додано ряд документів, які витребовувались ухвалою суду.
Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень щодо обставин викладених в позові та визначених судом документів не надав, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 13.06.2017 р., яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією і яка згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" значиться "не вручене під час доставки".
З урахуванням наведеного відповідача було повідомлено про дату, час та місце судового засідання телефонограмою від 12.07.2017 р.
Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.
Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.
При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
В позовній заяві № 34/4-1140вих17 від 07.06.2017 р. прокурор обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідачем не виконано рішення Господарського суду Вінницької області від 21.04.2016 р. по справі № 902/269/16 про повернення майна Нововолинському ліцею-інтернату Волинської обласної ради переданого на зберігання Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, вартістю 22 070,00 грн.
В результаті неправомірних дій (бездіяльності) Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 які призвели до збитків Нововолинському ліцею-інтернату Волинської обласної ради, оскільки, майно, а саме: стільці полозкові в кількості 60 штук, та столи учнівські одномісні без полиці (парти) в кількості 35 штук у відповідача відсутнє і не може бути передане позивачу, а отже відновити володіння, користування та інші ознаки права власності інтернату неможливо.
В зв'язку з чим, для відновлення свого порушеного права Нововолинський ліцей-інтернат Волинської обласної ради звернувся до суду про відшкодування збитків, у розмірі вартості майна на суму 22 070,00 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
21.04.2016 р. Господарським судом Вінницької області по справі № 902/269/16 (суддя Банасько О.О.) прийнято рішення відповідно якого витребувано у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради передане за договорами відповідального зберігання № 178А від 09.12.2014 та № 193 А від 12.12.2014 майно, а саме: стільці полозкові в кількості 60 шт. та столи учнівські одномісні без полиці (парти) в кількості 35 шт. вартістю 22 070 грн 00 коп. та стягнуто 1 378 грн 00 коп. відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.
На виконання вказаного рішення 10.05.2016 р. видано накази які надіслано на адресу стягувача.
21.09.2016 р. начальником Теплицького районного ДВСВ ГТУЮ у Вінницькій області у виконавчому провадженні № 5198159 по виконанню наказу Господарського суду Вінницької області від 10.05.2016 р. по справі № 902/269/16 складено акт, відповідно до якого встановлено факт відсутності у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вказаного майна (а.с.18, т.1).
30.11.2016 р. державним виконавцем Теплицького районного ДВСВ ГТУЮ у Вінницькій області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна (а.с. 19, т. 1).
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.
У ч. 2 ст. 217 ГК України зазначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 1 ст.218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 224 ГК передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч.1 ст.950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:
1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;
2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (ч.1 ст.951 ЦК України).
Відповідно до п.п. 7.1.3 п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 р. звернення стягнення на кошти за відсутності у боржника майна здійснюється у випадку, коли стягувачу присуджено майно, визначене родовими ознаками. За відсутності індивідуально визначеного майна, присудженого позивачу (за результатами розгляду віндикаційного позову), зміна способу виконання рішення шляхом звернення на кошти неможлива, оскільки в такому разі захист порушеного права власника майна повинен здійснюватися шляхом подання позову про стягнення збитків у вигляді вартості майна та доходів, які власник міг би одержати за весь час володіння таким майном.
З врахуванням наведеного вище вимога прокурора та позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 22 070,00 грн у зв'язку з відсутністю майна переданого відповідачу на зберігання, що дорівнює вартості втраченого майна є правомірною та обґрунтованою, з огляду на що підлягає задоволенню судом в повному обсязі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення збитків, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).
За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.
13.07.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 29, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 23800 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2) на користь Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради, вул.Пирогова, 1, м.Нововолинськ, Волинська область, 45400 (ідентифікаційний код - 21748470) - 22 070 грн 00 коп. - збитків.
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 23800 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2) на користь прокуратури Волинської області, вул.Винниченка, 15, м.Луцьк (ідентифікаційний код - 02909915) - 1 600 грн 00 коп. відшкодування витрат повязаних зі сплатою судового збору.
4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення надіслати Волинській обласній раді та відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 18 липня 2017 р.
Суддя О.О. Банасько
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2 - Волинська обласна рада - майдан Київський, 9, м. Луцьк, 43000.
3 - відповідачу - АДРЕСА_1.