12 липня 2017 р. Справа № 902/592/17
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна газопостачальна компанія", м. Черкаси
до: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод", м. Вінниця
про стягнення 318 417,58 грн
За участю секретаря судового засідання Кузьменко В.В.
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1, довіреність № 7 від 27.04.2017 р.
відповідача: не з'явився.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Центральна газопостачальна компанія" заявлено позов до Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод" про стягнення 318 417,58 грн заборгованості з яких 240 999,88 грн основного боргу, 23 817,71 грн пені та 53 599,99 грн штрафу за договором постачання природного газу № 05/355-15 від 03.09.2015 р.
Ухвалою суду від 14.06.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/592/17 та призначено до розгляду на 12.07.2017 р.
10.07.2017 р. представником відповідача подано клопотання (№ 255/21 від 10.07.2017 р.) в якому останній в зв'язку з відсутністю можливості уповноважено представника бути присутнім в судовому засіданні просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень щодо обставин викладених в позові та визначених судом документів не надав, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 14.06.2017 р., яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.
Обізнаність відповідача про розгляд даної справи в суді свідчить подане ним клопотання б/н від 10.07.2017 р.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
В зв'язку з відсутністю поданого клопотання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши клопотання від 10.07.2017 р. відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відхилення останнього виходячи з наступних міркувань.
Як наголошено в п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
З огляду на вказане, в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи слід відмовити, як необґрунтованого враховуючи вказані вище приписи позаяк останнім не наведено жодних доказів неможливості уповноваження на представництво його інтересів в даному судовому засіданні будь-якої іншої особи з урахуванням завчасного повідомлення (27.06.2017 р.) відповідача про дату, час та місце судового засідання.
В судовому засіданні 12.07.2017 р. представником позивача супровідним листом (вх.канц.06-52/6866/17 від 12.07.2017 р.) подано ряд документів на виконання вимог ухвали суду від 14.06.2017 р.
12.07.2017 р. в судовому засіданні представником позивача подано заяву (б/н від 12.07.2017 р.) в якій останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 240 999,88 грн та 26 7993,99 грн штрафу. Також в заяві останній відмовляється від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 23 817,71 грн пені.
Вказана заява приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України та розцінюється судом як відмова від позову в частині стягнення пені та зменшення позовних вимог в частині стягнення штрафу.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
03.09.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центральна газопостачальна компанія" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод" (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 05/355-15 (а.с. 11- 13, т.1).
Відповідно п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачу природний газ в 2015 р., а Споживач зобов'язується приймати та проводити оплату за поставлений газ на умовах договору.
Згідно п. 2.2 Договору обсяг поставки газу від Постачальника на місяць споживання газу визначається на підставі письмових заявок Споживача до 25 числа що передує місяцю поставки. Збільшення планового обсягу газу у поточному місяці споживання здійснюються на підставі письмової заявки Споживача до 10-го та 20-го числа місяця поставки. Зменшення планового обсягу газу у поточному місяці здійснюється на підставі листа Споживача погодженого з газорозподільним підприємством (облгазом). У випадку відмови виділення планового обсягу газу, або припинення договірних відносин, Споживачу необхідно погасити заборгованість та попередити письмово Постачальника за 20 днів до початку місяця споживання газу.
Фактичний обсяг поставки газу за даним договором визначається на підставі актів прийому-передачі природного газу, які підписуються уповноваженими представниками сторін по закінченню місяця поставки, але не пізніше 5 числа місяця наступного за звітним (п. 2.4 Договору).
Відповідно п. 3.1 Договору ціна за 1000 куб метрів, без врахування вартості транспортування газу по території України, ПДВ - 20% та збору у вигляді цільової надбавки - 2% складає 5 374,51 грн. Крім того 107,49 грн, без ПДВ - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; 1 096,40 грн - податок на додану вартість - 20%.
Згідно п. 3.2 Договору всього до сплати за 1000 куб. метрів природного газу з урахуванням 2% цільової надбавки та 20% ПДВ складає - 6 578,40 грн.
Відповідно Розділу 4 Договору "Про порядок та проведення розрахунків" сторони погодили:
- 30% вартості планового місячного обсягу газу, зазначеною в п. 2.1 Договору, відповідно до п. 3.2., Споживач оплачує Постачальнику до 10-го числа місяця, в якому здійснюється поставка (п. 4.1 Договору).
- 30% вартості планового місячного обсягу газу, зазначеного в п.2.1 Договору, відповідно до п.3.2., Споживач оплачує Постачальнику до 20-го числа місяця, в якому здійснюється поставка (п. 4.2 Договору).
- 30% вартості планового місячного обсягу газу, зазначеного в п.2.1 Договору, відповідно до п.3.2 Споживач оплачує Постачальнику до 30-го числа місяця, в якому здійснюється поставка.
Остаточний розрахунок за фактично отриманий обсяг газу у звітному місяці здійснюється до 5-го числа місяця, вступного за місяцем споживання газу (п. 4.2 Договору).
В разі, якщо Споживач не здійснить оплату відповідно до п.4.1., 4.2., 4.З., 4.4. Договору у термін 5 днів Постачальник має право: не передавати обсяг газу, або передати документи лише на той об'єм, за який було сплачено; припинити передачу газу та відмовитись від підписання актів прийому-передачі на спожитий обсяг газу; надати доручення на відключення Споживача - боржника газорозподільному/газотранспортному підприємству, та повідомити ОДУ ПАТ «Укртрансгаз» про заборону виділення лімітів газу на Споживача-боржника від інших постачальників газу; стягнути пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день прострочки платежу (п. 5.2 Договору).
В разі, несплати фактично спожитого газу, відповідно до акту, та наявності заборгованості у Споживача перед начальником більш ніж 20 календарних днів, Постачальник має право додатково стягнути штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості (п. 5.5 Договору).
19.12.2016 р. між сторонами підписано додаткову угоду № 6 до Договору постачання природного газу № 05/355-15 від 03.09.2015 р. відповідно до умов якої сторони дійшли згоди, що починаючи з 01.01.2017 р. ціна за 1 000,00 куб. м. становитиме 8 200,00 грн (а.с. 14, т. 1).
На виконання умов договору № 05/355-15 від 03.09.2015 р. позивачем відповідачу поставлено природний газ на загальну суму 1 704 525,85 грн, за який відповідачем проводився частково розрахунок з порушенням строків оплати за поставлений газ.
Зокрема, у січні 2017 р. відповідно до договору позивачем поставлено відповідачу газ в обсязі 55 000,00 куб. м. на загальну суму 450 999,78 грн.
В підтвердження чого додано податкові накладні, а саме: від 20.01.2017 № 260 на суму 13 000,12 грн; від 25.01.2017 р. № 348 на суму 30 000,00 грн; від 31.01.2017 р. на суму 407 999,66 грн (а.с. 15-20, т.1).
Також між сторонами підписано акт приймання - передачі природного газу № 47 від 31.01.2017 р. на загальну суму 450 999,78 грн (а.с. 2, т. 1).
05.02.2017 р. відповідачем частково проведено розрахунок на суму 162 999,66 грн.
19.01.2017 р. між сторонами підписано додаткову угоду № 7 до Договору постачання природного газу № 05/355-15 від 03.09.2015 р. відповідно до умов якої сторони дійшли згоди, що починаючи з 01.00.2017 р. ціна за 1 000,00 куб. м. становитиме 9 700,00 грн (а.с. 23, т. 1).
У лютому 2017 р. позивачем поставлено відповідачу газ в обсязі 30 000,00 куб. м. на загальну суму 290 999,88 грн, що підтверджується податковою накладною № 473 від 28.02.2017 р., яка наявна в матеріалах справи.
Також між сторонами підписано акт приймання - передачі природного газу № 271 від 28.02.2017 р. на загальну суму 290 999,88 грн (а.с. 26, т. 1).
Однак відповідач розрахувався частково на суму 295 000,00 грн.
Проведення розрахунку за поставлений газ відповідачем підтверджується банківською випискою по особовому рахунку (а.с. 27, т. 1).
20.03.2017 р. на адресу відповідача надіслана вимога - претензія № 2354/17 від 20.03.2017 р. щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій (а.с. 27 - 31, т. 1).
07.04.2017 р. на адресу позивача надійшов лист № 209/17 від 07.04.2017 р., в якому відповідача зазначає, що зобов'язується погасити заборгованість (а.с. 36, т. 1)
21.04.2017 р. на адресу відповідача повторно надіслано вимога - претензія № 3712/17 від 21.04.2017 р. щодо погашення заборгованості (а.с. 32 - 34, т. 1).
На момент розгляду справи в суді борг відповідача перед позивачем складає 240 999,88 грн, що стверджуєстья поясненнями позивача та наданими документами.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дії позивача по передачі природного газу відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного газу, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
Надаючи правову кваліфікацію договору на постачання природного газу № 05/355-15 від 03.09.2015 р. суд з огляду на його зміст та положення цивільного законодавства приходить до висновку, що останній є змішаним оскільки містить елементи договору поставки та договору про надання послуг правовідносини за якими регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка" та главою 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
З врахуванням наведеного вище вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за переданий товар в сумі 240 999,88 грн є правомірною та обґрунтованою, з огляду на що підлягає задоволенню судом в повному обсязі.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 27 799, 99 грн штрафу у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором № 05/355-15 від 03.09.2015 р. у зв'язку з чим суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 5.5 Договору в разі, несплати фактично спожитого газу, відповідно до акту, та наявності заборгованості у Споживача перед начальником більш ніж 20 календарних днів, Постачальник має право додатково стягнути штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином заявлені позивачем вимоги про стягнення 26 799,99 грн штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства з урахуванням доведеності позивачем факту прострочення боржника.
Також в засіданні суду розглянуто заяву позивача від 12.07.2017 р. про відмову від позову в частині стягнення 23 817,71 грн пені нарахованої за період з 27.07.2017 р. по 06.06.2017 р.
Давши оцінку даній заяві суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.
Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення 23 817,71 грн пені нарахованих за період з 27.04.2017 р. по 06.06.2017 р. приймається судом, оскільки відмова позивача від позову в цій частині не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи.
При цьому суд враховує, що заяву про відмову від позову підписано уповноваженим представником позивача (ОСОБА_1В.) зміст довіреності якої (№ 7 від 27.04.2017 р.) свідчить про наявність у представника, з поміж іншого, права на відмову від позову.
В зв'язку з цим провадження у справі в частині стягнення 23 817,71 грн пені нарахованих за період з 27.04.2017 р. по 06.06.2017 р. підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення пені та зменшення розміру штрафу (заява від 12.07.2017 р.)
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України.
Крім того, відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" в разі зменшення розміру позовних вимог сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Таким чином, для повернення сплаченого судового збору позивачу необхідно подати до суду відповідне клопотання.
12.07.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод", вул. Острозького, 3, м. Вінниця, 21001 (ідентифікаційний код - 34964131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна газопостачальна компанія", вул. Гоголя, буд. 137, м. Черкаси, 18002 (ідентифікаційний код - 38553084) - 240 999 грн 88 коп. - боргу, 26 799 грн 99 коп. - штрафу, 4 017 грн 00 коп. - відшкодування витрат на сплату судового збору.
3. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 23 817 грн 71 коп. пені.
4. Провадження у справі в частині стягнення 23 817 грн 71 коп. пені припинити згідно п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.
Повне рішення складено 17 липня 2017 р.
Суддя О.О. Банасько
віддрук. 2 прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу - вул. Острозького, 3, м. Вінниця, 21001.