Справа № 161/2103/17
Провадження № 2/161/1523/17
14 липня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Гринь О.М.,
при секретарі Муригіній А.І.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати та середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати та середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову зазначає, що 26 березня 2014 року між ним та відповідачем укладено трудовий договір, відповідно до умов якого він мав виконувати обов'язки водія автотранспортних засобів, а ФОП ОСОБА_4 зобов'язався оплачувати його працю в розмірі 1400,00 грн. 10 березня 2016 року зазначений трудовий договір було розірвано за його бажанням, однак в день звільнення йому не виплачено заробітну плату за 7 днів, відпрацьованих у березні 2016 року в сумі 493,19 грн. Вказує, що відповідно до відповіді Управління держпраці у Волинській області від 24 червня 2016 року встановлено, що зазначений розмір заробітної плати йому виплачено не було роботодавцем, а така сума була стягнута за заподіяну нібито ним шкоду. Зокрема, Управлінню держпрацці у Волинській області під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_4 надав акт комісії від 22 лютого 2016 року, яким констатовано, що ним у зв'язку з неналежним виконанням роботи завдано збитків на загальну суму 4438,00 грн. Крім того, роботодавець надав наказ від 29 лютого 2016 року №1 «Про утримання з заробітної плати ОСОБА_3 середньомісячного заробітку», однак з даним наказом його ознайомлено не було. Із заробітної плати, яка була нарахована йому за березень 2016 року в сумі 493,19 грн. було відраховано шкоду в розмірі 493,19 грн., тобто 100% від заробітку. Вважає, що відповідач не мав права на покриття шкоди, якщо така мала місце, шляхом утримання з його заробітної плати.
Крім того, в заяві про збільшення позовних вимог від 29 травня 2017 року зазначено, що при звільненні ОСОБА_3 відповідач був зобов'язаний виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки. Враховуючи, що середньоденна заробітна плата, за підрахунками позивача, становить 70 гривень, то компенсація невикористаної відпустки за період роботи з 26 березня 2014 року по 26 березня 2015 року дорівнює 1680 грн., а за період роботи з 26 березня 2015 року по 10 березня 2016 року 1120 грн., а всього за весь період роботи - 2800 грн. Заявою про збільшення позовних вимог від 05 липня 2017 року представник позивача визначив, що середньоденна заробітна плата позивача становить 77,05 грн.
З огляду на вищенаведене, просить стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату за березень 2016 року в сумі 493,19 грн., стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 2800 грн., стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25349,45 грн.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, з підстав наведених в позовній заяві та в заяві про уточнення позовних вимог. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, подав суду свої заперечення, в яких зазначив, що за період дії трудового договору ОСОБА_3 була нарахована заробітна плата в розмірі 34 273,19 грн., при цьому, з даної нарахованої суми було здійснено обов'язкових відрахувань та виплачено ОСОБА_3 35787,20 грн. А тому, вважає, що ФОП ЯНЧУК виплатив позивачу на 1514,01 грн. більше ніж йому нараховано і на день розірвання трудового договору заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_3 не було. Разом з тим, в своїх додаткових пояснення зазначає, що на день звільнення ОСОБА_3 мав перед ОСОБА_4 заборгованість в сумі 5405,94 грн., а тому, нарахована і невиплачена заробітна плата за березень 2016 року (493,19 грн.) та компенсація за 15 днів невикористаної відпустки (806,55 грн.) були зараховані в рахунок погашення боргу. Просив в позові відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
На підставі ст. 43 Конституції України гарантується кожному право на працю, яке включає до себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку добровільно дає згоду.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір може бути, зокрема, безстроковим, що укладається на невизначений строк (п. 1 ч. 1 ст. 23 КЗпП України).
Статтею 24-1 КЗпП України передбачено, що у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа або за довіреністю уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
Судом встановлено, що між працівником ОСОБА_3 та фізичною особою, яка використовує найману працю ОСОБА_4 26 березня 2014 року укладено трудовий договір, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 зобов'язався виконувати обов'язки водія автотранспортних засобів з оплатою праці 1400 грн. на місяць. Даний трудовий договір зареєстровано в Луцькому міському центрі зайнятості (а.с.7).
Також встановлено, що 10 березня 2016 року даний трудовий договір розірвано на підставі ст. 38 КЗпП (за власним бажанням працівника) (а.с.7 зворот).
За скаргою ОСОБА_3 Управлінням держпраці у Волинській області проведено перевірку, за результатами якої, з наданої на скаргу відповіді, зокрема, встановлено, що в день звільнення ОСОБА_3 нарахована заробітна плата за 7 днів, відпрацьованих у березні 2016 року, в сумі 493,19 коп., однак дана заробітна плата не була виплачена, а була стягнута за заподіяну шкоду, а саме: відповідно до акту комісії від 22 лютого 2016 року було встановлено, що ОСОБА_3 у зв'язку з неналежним виконанням роботи завдано збитків на загальну суму 4438 грн. У зв'язку з цим приватним підприємцем ОСОБА_4 видано наказ від 29 лютого 2016 року №1 «Про утримання з заробітної плати ОСОБА_3 середньомісячного заробітку». В зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не відпрацьовано повного місяця через звільнення, утримання проведене із фактично нарахованого заробітку (а.с.8).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною 2 статті 2 цього Закону передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Частиною 3 цієї статті цього Закону визначено інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У частині 1 статті 83 КЗпП України та частині 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину інваліда з дитинства підгрупи А І групи.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством.
Згідно ст. ст. 74-84 КЗпП України громадянам, які працюють за трудовим договором надаються щорічні відпустки, а у разі звільнення їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.
За весь період роботи за трудовим договором позивачу не виплачувались грошова компенсація за невикористані дні відпустки. Стороною відповідача перед судом не доведено належними та допустимими доказами перебування позивача у відпустці. Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що позивачем використано 29 днів відпустки, за які йому виплачено 1408,04 грн. компенсації, оскільки на підтвердження цього суду не надано належним чином оформлених наказів про відпустки ОСОБА_3
Так, позивачем не використано 44 дні відпустки. Компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпуски належало відшкодувати позивачу в день звільнення. Оскільки ОСОБА_3 звільнено 10 березня 2016 року, то фонд заробітної плати ОСОБА_3 за період з 01 березня 2015 року по 01 березня 2016 року згідно розрахунково-платіжних відомостей за цей період складав 18100,00 грн. (сукупна заробітна плата за 12 міс. Перед звільненням). Компенсація вираховується наступним чином: 18100,00 грн. :354 днів =51,13 грн. х44 дні невикористаної відпустки = 2249,72 грн. З даної суми піддягають сплаті обов'язкові податки, які станом на день звільнення працівника становили 438,70 грн. Таким чином, до сплати підлягає 1811,02 грн. компенсації за невикористану відпустку.
Таким чином, позивачу при звільненні не виплачено заробітну плату за березень 2016 в сумі 493,19 грн. та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в сумі 1811,02 грн., а всього 2304,21 грн.
Положенням частини 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до статті 117 КЗпП Україні у разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 серпня 2016 року в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_4 при звільненні найманого працівника ОСОБА_3 порушив встановлені терміни виплати заробітної плати, заробітна плата виплачена йому не в повному обсязі, чим порушив вимоги законодавства про працю та вчинив правопорушення, передбачене ст. 41 ч.1 КУпАП (а.с.18).
Таким чином, є доведеним факт порушення роботодавцем законодавства про оплату праці у зв'язку з невиплатою при звільненні позивачу ОСОБА_3 заробітної плати, а оскільки такий розрахунок не був здійснений у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України, є підстави для відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 117 цього Кодексу.
Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Затримка складає з дня звільнення, з 10 березня 2016 року до 14 липня 2017 року, 336 робочих днів.
Заробітна плата ОСОБА_3 за січень та лютий 2016 року складала 1550 грн. на місць. Тож, для визначення середньоденного заробітку сумарна заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні ділиться на кількість робочих днів в розрахунковому періоді (3100/40 роб. днів = 77,5 грн.).
З урахуванням дати судового засідання, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становитиме: 336 (кількість робочих днів з 10 березня 2016 року по 14 липня 2017 року) х 77,5(середньоденна заробітна плата) = 26040 грн.
Таким чином, проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути невиплачену заробітну плату за березень 2016 року у розмірі 493,19 грн., компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в сумі 1811,02 грн., а також сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 26040 грн.
Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Тому з відповідача необхідно стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 640 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст.10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 493 (чотириста дев'яносто три) гривні 19 копійок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в сумі 1811 (одна тисяча вісімсот одинадцять) гривень 02 копійки.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 26040 (двадцять шість тисяч сорок) гривень.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) гривень.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд в десятиденний строк з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду Гринь О.М.