33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 липня 2017 року Справа № 903/325/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Мамченко Ю.А.
судді Дужич С.П. ,
судді Саврій В.А.
при секретарі Ткач Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 (директор)
відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Волиньобленерго" на рішення господарського суду Волинської області від 06.06.17 року у справі №903/325/17 (суддя Дем'як В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська електротехнічна компанія"
до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Волиньобленерго"
про стягнення 478215,57 грн.
Судом роз'яснено представнику позивача права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Волинської області (суддя Дем'як В.М.) від 06 червня 2017 року у справі №903/325/17 у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська електротехнічна компанія» про забезпечення позову відмовлено. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська електротехнічна компанія" до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Волиньобленерго" про стягнення 478215,57 грн. задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 468511,60 грн. заборгованості та 7027,67 грн. витрат по сплаті судового збору. Провадження у справі про стягнення 9703,97 грн. пені - припинено /т. 1, а.с. 99-101/.
Вказане рішення обґрунтовано тим, що позивач ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" на виконання умов договору підряду № 19/16-465 ПР від 23 серпня 2016 року свої обов'язки виконало належним чином, відповідно до вимог законодавства та умов договору, однак, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті за виконані роботи виконав частково, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 468511,60 грн..
Суд першої інстанції взявши до уваги, що виконані будівельні роботи прийняті відповідачем за актом приймання виконаних будівельних робіт без будь-яких зауважень та частково оплачені останнім, дійшов висновку про підставність позовних вимог та необхідність їх задоволення.
Також, місцевий господарський суд припинив провадження у справі на суму 9703,97 грн., з огляду на відмову позивача від позову в частині стягнення пені на вищезазначену суму.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач ПАТ "Волиньобленерго", звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального права при недотримані норм процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.
Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права при відмові в задоволені клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки ПАТ "Волиньобленерго" готувалась пропозиція щодо укладення мирової угоди з позивачем - ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" однак, судом при розгляді справи неправомірно та безпідставно відхилено вказане клопотання.
Апелянт також зазначає, що судом не взято до уваги положення п.10.3 Договору підряду №19/16-654 ПР від 28.12.2016 року, яким передбачено вирішення усіх спорів пов'язаних з договором шляхом переговорів сторін. Крім того вказує, що ПАТ "Волиньобленерго" не отримувало від ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" жодної письмової претензії щодо досудового врегулювання спору, що спричинило не дотримання позивачем умов п. 10.3 даного договору, як і не дотримання приписів ст.ст.5, 6, п.1 ч.1 ст.57 ГПК України, якими передбачено обов'язковість вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору, зокрема направлення письмової претензії особі, що порушила права та законні інтереси заявника претензії, у зв'язку з чим відповідача було позбавлено можливості задовольнити вимоги позивача до моменту подачі ним позовної заяви до господарського суду.
Враховуючи викладене, апелянт вважає, що місцевий суд розглянув справу без повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" своїм правом, передбаченим статтею 96 ГПК України, не скористалося, відзиву на апеляційну скаргу не надало. Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, пояснень стосовно апеляційної скарги не надав, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Причин неявки в судове засідання не повідомив.
Враховуючи, що відповідач завчасно був повідомлений про час і місце розгляду спору, проте в судове засідання не з'явився, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Волиньобленерго", оформленого протоколом №22 від 14.04.2017р., змінено тип та найменування товариства з публічного акціонерного товариства "Волиньобленерго" на приватне акціонерне товариство "Волиньобленерго", що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
23 серпня 2016 року між відповідачем (замовником) ПАТ "Волиньобленерго" та позивачем (підрядником) ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" було укладено Договір підряду №19/16-465ПР відповідно умов до якого за дорученням замовника підрядник зобов'язується виконати будівництво КЛ-10 кВ та КЛ-0,4кВ для електропостачання культурно-оздоровчого комплексу по пр.Волі, 49а в м.Луцьку у відповідності до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботу згідно з виставленими рахунками та актами приймання виконаних будівельних робіт (пункт 1.1, 1.2 Договору).
Відповідно до пункту 1.3 Договору якість виконаних робіт повинна відповідати вимогам діючих будівельних норм та державних стандартів.
Пунктом 2.1 Договору сторони визначили, що роботи виконуються із матеріалів та з використанням засобів підрядника.
Ціна Договору визначається згідно з затвердженим що ціна договору визначається згідно з затвердженим сторонами кошторисом і складає 968511,60 грн., в тому числі ПДВ 20% - 161418,60 грн.. Ціна Договору динамічна і може корегуватись за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до даного Договору, яка, з моменту підписання уповноваженими особами, є невід'ємною частиною Договору (п. 3.1. - 3.2 Договору).
Відповідно до п. 3.7. Договору (Терміни оплати), у строк не менш 3 (трьох) днів до початку робіт замовник здійснює передоплату у розмірі не менше 30% від загальної вартості об'єкту згідно даного договору. Остаточні розрахунки здійснюються на підставі загальної вартості фактично виконаних робіт по об'єкту та сплачуються замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання замовником актів приймання виконаних робіт.
Пунктами 6.2., 6.3., 6.7. Договору передбачено, що замовник зобов'язаний повернути підписаний акт приймання виконаних будівельних робіт, або повідомити про виявленні зауваження у акті приймання виконаних будівельних робіт протягом 10-ти днів з моменту його підписання і надання підрядником. У разі відмови Замовника від підписання акта про це вказується у акті і він підписується підрядником. У випадку, якщо Замовником не надано вмотивованої відмови підписання акту приймання виконаних будівельних робіт протягом 10-ти днів з моменту надання його Виконавцем, робота вважається прийнятою. Підписання акту приймання виконаних будівельних робіт і довідки є підставою для здійснення остаточних розрахунків між Сторонами.
Згідно п.8.6. Договору, замовник у випадку невиконання взятих на себе обов'язків згідно даного Договору виплачує замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Відповідно до пункту 10.1 Договору, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання його умов.
Вказаний Договір підряду №19/16-465ПР від 23.08.2016 року підписаний сторонами договору та скріплений їхніми печатками /т. 1, а.с. 27-30/.
Як встановлено судами обох інстанцій, сторонами відповідно до умов Договору підряду №19/16-465ПР було підписано та скріплено печатками Договірну ціну на нове будівництво трансформаторної підстанції та кабельних ліній КЛ-10кВ та КЛ-0,4кВ для електропостачання культурно-оздоровчого комплексу по пр. Волі, 49а в м. Луцьку (згідно Договору не нестандартне приєднання №529-4062/15; Замовник - гр. ОСОБА_3В.) що здійснюються в 2016 році /т.1, а.с.31/.
На виконання умов Договору позивач виконав передбачені договором підрядні роботи в повному обсязі, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їхніми печатками актами приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2017 року, локальним кошторисом на будівельні роботи, підсумковою відомістю ресурсів та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2017 року.
Будь-яких відомостей про претензії, зауваження та повідомлень з боку відповідача щодо порушення виконавцем умов даної угоди в матеріалах справи не міститься.
Відповідач свої зобов'язання згідно договору підряду щодо здійснення розрахунків з позивачем по оплаті виконаних робіт виконав частково.
При з'ясуванні наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами договором підряду від 23 серпня 2016 року в сумі 468511,60 грн., колегія суддів виходила з наступного.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 Цивільного Кодексу України, договором або іншим законом.
В силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою (ч.6 цієї статті).
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення Договору підряду №19/16-465ПР.
На виконання умов договору позивач виконав свої зобов'язання якісно і у визначений строк, на що вказують акти приймання виконаних робіт за лютий 2017 року, які підписані сторонами та не визнані недійсними, однак, відповідач свої зобов'язання по оплаті за виконані підрядні роботи виконав частково, сплативши позивачу за виконанні ним підрядні роботи згідно Договору на суму 500000,00 грн, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість за виконані роботи на суму 468511,60 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку за 23.08.2016 року, актом звірки взаєморозрахунків за період січень 2017 року - травень 2017 року, який складений ТОВ "Волинська електротехнічна компанія".
Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором підряду.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України, що визначено ст. 175 Господарського кодексу України.
Пунктом 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За приписами ч.1 ст.846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Приписами ст.629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.4 ст.879 Цивільного кодексу України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником виконаних робіт, якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.п.3.7.2 Договору сторони визначили, що остаточні розрахунки здійснюються замовником протягом 10 банківських днів з дати підписання замовником актів приймання виконаних будівельних робіт.
Враховуючи викладене та положення ст.11, ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України у ПАТ "Волиньобленерго" виник обов'язок по оплаті виконаних робіт.
Сторонами не заперечується та підтверджується банківською випискою по особовим рахункам ТОВ "Волинська електротехнічна компанія", що ПАТ "Волиньобленерго" було сплачено за договором підряду 500000,00 грн..
При цьому, скаржником не спростовано того факту, що на момент звернення позивача до суду першої інстанції та прийняття рішення у даній справі, згідно з наявним у матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2017 року на загальну суму 968511,60 грн., в останнього виникла заборгованість на суму, яка становить 468511,60 грн..
На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, скаржником (відповідачем) не надано жодних належних доказів у розумінні ст.ст.32, 33, 34 ГПК України на підтвердження факту повного погашення заборгованості за Договором як то чеки, платіжні доручення, виписки з банку по рахункам тощо.
За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 468511,60 грн..
Також, ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" при поданні позову поряд із стягненням основної заборгованості, було заявлено вимогу про стягнення 9703,91 грн. пені.
Водночас, 06 червня 2017 року від позивача надійшла заява, у якій останній просить стягнути з відповідача заборгованість без штрафних санкцій (а.с. 87).
Колегія суддів, враховуючи положення п.3.11, абз. 2 п. 4.6 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказану заяву, виходячи з її змісту, змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, розцінив як відмову від позову в частині стягнення пені та припинив провадження в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Що ж до посилання відповідача на недотримання ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" досудового порядку врегулювання спорів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Також, у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року №9 вказано, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 363 визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема, судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України). Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, зокрема, у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку про безпідставність посилань відповідача на недотримання позивачем досудового порядку врегулювання господарських спорів.
Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте, апелянт не надав суду достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
З огляду на наведені вище висновки, здійснені за результатами апеляційного провадження у даній справі, судова колегія прийшла до вистновку, що доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не віднайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Таким чином, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду, визначених статтею 104 ГПК України, не вбачається.
Ураховуючи вищевказане, рішення господарського суду Волинської області від 06 червня 2017 року у справі № 903/325/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "Волиньобленерго" - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
Рішення господарського суду Волинської області від 06 червня 2017 року у справі №903/325/17 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "Волиньобленерго" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу № 903/325/17 повернути господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Саврій В.А.