"13" липня 2017 р. Справа № 922/1111/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є. , суддя Россолов В.В.
при секретарі Кохан Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача (стягувача) - не з"явився
відповідача (боржника) - ОСОБА_1, дов.№795/20.3-03 від 29.12.2016 (копія у справі)
ВДВС - ОСОБА_2, за дов. №119/20.3-03 від 22.02.2017 (у справі)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх. №1924 Х/3-12) на ухвалу господарського суду Харківської області від 10 травня 2017 року по справі №922/1111/15
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5", с. Подвірки Дергачівського району Харківської області
про стягнення 20912766,28 грн., -
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.05.2017 року по справі № 922/1111/15 (головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Жельне С.Ч., Лаврова Л.С.) задоволено скаргу ПАТ “Харківська ТЕЦ-5” на постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22.03.2016 у виконавчому провадженні №47870006 про стягнення з ПАТ “Харківська ТЕЦ-5” 1223921,20 грн. виконавчого збору. Визнано недійсною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22.03.2016 у виконавчому провадженні №47870006 про стягнення з ПАТ “Харківська ТЕЦ-5” 1223921,20 грн. виконавчого збору.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 10.05.2017 по справі №922/1111/15 та відмовити в задоволенні скарги ПАТ “Харківська ТЕЦ-5” на постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22.03.2016 у виконавчому провадженні №47870006 про стягнення з ПАТ “Харківська ТЕЦ-5” 1223921,20 грн. виконавчого збору.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що згідно ст. 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для її скасування.
Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що оскаржувана ухвала прийнята без порушення норм матеріального та процесуального права, з доведеністю обставин, що мають значення для справи, та з відповідністю висновків, викладених у ухвалі обставинам справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Рішенням господарського суду Харківської області від 08.04.2015 року по справі № 922/1111/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Харківська ТЕЦ-5” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” суму основного боргу в розмірі 7682008,30 грн., три відсотків річних в розмірі 798049,58 грн., суму, на яку збільшився борг, внаслідок інфляційних процесів в розмірі 7305494,77 грн., суму судового збору в розмірі 55162,87 грн.
На виконання даного рішення суду 27.04.2015 року видано відповідний наказ.
16.06.2015 року старшим державним виконавцем Попівим Р.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП 47870066 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 27.04.2015 року по справі №922/1111/15 та встановлено боржнику семиденний строк на самостійне виконання судового рішення, з моменту винесення постанови.
15.03.2016 року відповідач звернувся до господарського суду із заявою про розстрочку виконання рішення суду від 08.04.2015 року в даній справі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.03.2016 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016 року, задоволено частково заяву ПАТ «Харківська ТЕЦ-5», розстрочено виконання рішення суду від 08.04.2015 року по справі №922/1111/15 згідно з графіком на три роки рівними частинами.
Як вбачається з платіжного доручення від 31.03.2016 року №425 боржником сплачено на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 339978,11 грн. з призначенням платежу «погашення основної заборгованості за договором №1899/14-БО-32 від 19.12.2013, за рішенням суду від 08.04.2015 у справі №922/1111/15».
29.04.2016 року боржником здійснено черговий платіж на виконання ухвали суду від 23.03.2016 року про розстрочення виконання рішення (платіжне доручення від 29.04.2016 року №752 на суму 339978,11 грн.).
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 12.03.2016 року було стягнуто з ПАТ “Харківська ТЕЦ-5” виконавчий збір у розмірі 1223921,20 грн. в процедурі примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 27.04.2015 року у справі №922/1111/15 про стягнення з ПАТ “Харківська ТЕЦ-5” на користь ПАТ HAK “Нафтогаз України” 7682008,30 грн. основного боргу, 798049,58 грн. 3% річних, 7305494,77 грн. інфляційних втрат та 55162,87 грн. судового збору.
ПАТ “Харківська ТЕЦ-5” вважає дану постанову такою, що прийнята з порушенням приписів Закону України “Про виконавче провадження”, “Інструкції з організації примусового виконання рішень”, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, та підлягає визнанню судом недійсною, у зв'язку з тим, що під час винесення даної постанови державним виконавцем не було враховано часткову самостійну сплату боржником (скаржником) суми заборгованості, яка була присуджена до стягнення за наказом господарського суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно до ч. ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
У відповідності до ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
В силу ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.
Також, згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.
Згідно з ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно з ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом 3-х робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій указує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до 7 днів з моменту винесення постанови та зазначає, що в разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим законом.
Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передання стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" відповідно до ст. 45, 46 Закону витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.
Із встановлених місцевим судом обставин вбачається, що у березні 2016 року старшим державним виконавцем ВДВС винесено постанову ВП №47480006 про стягнення з відповідача виконавчого збору у сумі 1223921,20 грн. у зв'язку із тим, що боржником рішення суду не виконано у наданий на самостійне виконання строк.
Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в конкретному випадку не вчинялися.
Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 28.01.2015 року по справі № 3-217гс14 та від 06.07.2015 року по справі № 6-785цс15.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення державним виконавцем будь-яких виконавчих дій щодо примусового виконання рішення господарського суду Харківської області від 08.04.2015 року, на виконання якого місцевим господарським судом 27.04.2015 року було видано відповідний наказ.
Згідно приписів частини 8 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5, під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом прийняття постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що державним виконавцем не надано об'єктивних доказів вчинення дій з метою перевірки майнового стану боржника протягом всього часу перебування виконавчого документу на виконанні, тобто з 16.06.2015 року (дата винесення постанови про відкриття виконавчого провадження).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 року № 191 -VIII, статтю 28 Закону України «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції. Зокрема, частину 1 доповнено абзацом 2 наступного змісту:
«Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом».
В той же час, правова позиція Верховного суду України, яка, зокрема, роз'яснює, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника; виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, була висловлена Верховним судом України щодо правовідносин, які мали місце до 05.04.2015 року, тобто перед внесенням зазначених вище змін до Закону України «Про виконавче провадження».
Це пов'язано з тим, що правова позиція Верховного суду України в постанові від 28.01.2016 року, справа № 3-217гс14 обґрунтована не тільки відсутністю абз. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» на момент її винесення, а комплексним аналізом закону в цілому та практики його застосування, тому не втратила актуальності щодо окремих правовідносин і після змін до Закону України «Про виконавче провадження». Стягнення виконавчого збору у попередній редакції зазначеного Закону і в редакції, діючий на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі, пов'язане із початком стадії примусового виконання рішення суду, коли боржником рішення не виконано у строк, встановлений для добровільного виконання; разом з тим ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», що не зазнавала змін, встановлено: у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання, державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
16.06.2015 року старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Харківської області від 27.04.2015 року по справі №922/1111/15 та надано боржнику семиденний строк для добровільного виконання судового рішення.
Постанова про відкриття виконавчого провадження боржником-відповідачем була отримана тільки 10.07.2015 року про що свідчить штамп вхідної кореспонденції на супровідному листі від 08.06.2015 №20-2-24/13.
Боржник фактично був позбавлений можливості скористатись гарантованим законом правом на самостійне виконання рішення суду у встановлений для цього строк.
Колегією суддів не встановлено факту вчинення відділом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження заходів примусового виконання рішення відповідно до вимог ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", якими є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
15.03.2016 року боржник звертається до місцевого господарського суду із заявою про розстрочення виконання рішення.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.03.2016 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду та постановою Вищого господарського суду України, задоволено частково заяву ПАТ «Харківська ТЕЦ-5», розстрочено згідно з графіком виконання рішення суду від 08.04.2015 року по справі №922/1111/15 на три роки рівними частинами.
01.04.2016 року боржником направлено на адресу ВДВС копію ухвали господарського суду Харківської області від 23.03.2016 року за якою розстрочено виконання рішення суду на три роки рівними частинами.
Крім того, 01.04.2016 року боржником до ВДВС скеровано супровідним листом №01-14/675 копію платіжного доручення №425 від 31.03.2016 року на підтвердження погашення суми основної заборгованості в розмірі 339978,11 грн., стягнутої за рішенням господарського суду від 08.04.2015 року.
Тобто, матеріали справи підтверджують сплату відповідачем платежу в розмірі та в строк визначений ухвалою господарського суду Харківської області від 23.03.2016 року про розстрочення виконання рішення суду від 08.04.2015 року по справі №922/1111/15, проте поза межами строку визначеного для добровільного виконання судового рішення.
У рішенні Конституційного суду України від 26.06.2013 року у справі № 1-7/2013 (№5-рп/2013) за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", зазначено, що ухвала про розстрочку виконання рішення господарського суду не є підставою для відкриття нового виконавчого провадження, а підлягає виконанню у раніше відкритому на підставі судового наказу виконавчому провадженні як процесуальний акт (документ), яким надається розстрочка виконання судового рішення.
Згідно з приписами п. 7 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», у разі виконання рішення, за яким закінчився строк для його самостійного виконання, але судом встановлено відстрочку чи розстрочку виконання рішення, виконавчий збір стягується в порядку, встановленому цим Законом, шляхом виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження.
Колегією суддів враховано, що в матеріалах справи відсутні докази того, що боржник ухилявся від добровільного виконання рішення господарського суду по справі № 922/1111/15 від 08.04.2015 року з урахуванням ухвали від 23.03.2016 року про розстрочку виконання вказаного рішення.
Таким чином, нарахування виконавчого збору в сумі 1223921, 20 грн. на всю суму заборгованості, за умови розстрочення її сплати, є неправомірним, з огляду на те що, постанова про стягнення виконавчого збору від 23.02.2016 року суперечить положенням ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» та підлягає визнанню недійсною.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постановах від 06.07.2015 року у справі №6-785цс15 та від 28.01.2015 року у справі №3-217гс14, а також самостійне часткове виконання боржником рішення суду та відсутність здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про передчасність винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору з боржника на підставі лише самого факту спливу семиденного строку з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, врахувавши добровільну сплату відповідачем заборгованості за рішенням суду, а також відсутність вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у державного виконавця не було правових підстав для стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1223921,20 грн.
З огляду на наведені фактичні обставини даної справи, ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права України. Виносячи зазначену ухвалу, суд першої інстанції, виконавши всі вимоги господарського процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, прийняв рішення у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Крім того, в ухвалі повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
У пункті 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування ухвали господарського суду Харківської області від 10.05.2017 по справі № 922/1111/15 відсутні.
Керуючись ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 10.05.2017 року по справі № 922/1111/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцятиденного строку.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Медуниця О.Є.
Суддя Россолов В.В.