"12" липня 2017 р. Справа № 922/494/17
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Плахов О.В., суддя Камишева Л.М.
при секретарі Міракові Г.А.
за участю :
прокурор - Ногіна О.М. (посвідчення №032167 від 11.02.2015)
1-го позивача - Грєнков І.В. (за довіреністю №08-11/4550/2-16 від 27.12.2016)
2-го позивача - не прибув,
3-ї особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - не прибув,
відповідача - представник ОСОБА_2, (за довіреністю від 14.09.2015),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ФОП ОСОБА_3 (вх. №1585 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 24.04.17 у справі № 922/494/17
за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі:
1) Харківської міської ради (код 04059243);
2) Комунального підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" ХМР (код 03355057)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26488696)
до ФО-П ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
про стягнення 183168,63грн.,
Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області (далі за текстом - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі за текстом - перший позивач) та Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі за текстом - другий позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі за текстом - відповідач) про стягнення 183168,63грн, з яких: 176583,03грн збитків, 6585,60грн за виконані топографічні роботи.
На підтвердження позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач використовує земельну ділянку під належним йому об'єктом нерухомості, розташованим за адресою АДРЕСА_1, без укладення відповідного договору оренди землі та не сплачує орендну плату.
Ухвалою від 08.02.2017 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Департамент містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.04.2017 у справі № 922/494/17 (суддя Калантай М.В.) з урахуванням ухвали про виправлення описки позов, заявлений заступником керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Харківської міської ради збитки у розмірі 158729,87грн. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Прокуратури Харківської області 2380,95 грн судового збору.
В іншій частині позову, заявленого заступником керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - відмовлено.
В позові, заявленому заступником керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 6585,60грн. за виконані топографічні роботи - відмовлено.
Відповідач, ФОП ОСОБА_3, не погодився з прийнятим у справі рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права просить рішення господарського суду Харківської області від 24.04.2017 у справі № 922/494/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 12.07.2017.
Від Харківської місцевої прокуратури № 2 надійшли заперечення (вх. 5972 від 07.06.2017) на апеляційну скаргу, в яких викладено доводи на підтвердження своєї позиції у справі. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.
Від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому наводить заперечення щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення господарського суду Харківської області.
В судове засідання 12.07.2017 Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" ХМР (другий відповідач) уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, відзив на апеляційну скаргу не надав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
В судове засідання 12.07.2017 Департамент містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради (третя особа) уповноваженого представника не направила, про причини неявки суд не повідомила, відзив на апеляційну скаргу не надала, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином.
В судовому засіданні 12.07.2017 представник заявника апеляційної скарги, прокурор та представник Харківської міської ради пояснили, що вважають за можливе проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників другого відповідача та третьої особи.
Пунктом 5 резолютивної частини ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2017 сторони попереджені, що у разі неявки їх представників до судового засідання та ненадання витребуваних документів справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними у ній матеріалами.
У п. 3.9.2. постанови пленуму ВГС України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" надано господарським судам наступні роз'яснення: у випадку нез'явлення в засідання суду представників обох сторін або однієї із них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до положень статті 102 ГПК України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження постановлена 19.05.2017, отже строк розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду у даній справі спливає 19.07.2017.
В матеріалах справи наявні докази належного повідомлення сторін та інших учасників провадження у справі.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника другого відповідача та третьої особи, які повідомлені про час та місце судового засідання належним чином.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, запереченнях та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення прокурора та представників апелянта і Харківської міської ради, у справі в межах ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Рішенням господарського суду Харківської області від 08.10.2008 у справі №50/154-08 визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 право власності на нежитлову будівлю літ "Б-3" №1-16 (далі за текстом - Нежитлова будівля), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Будівля літ "Б-3" №1-16 загальною площею 552,7кв.м у АДРЕСА_1 розташована на земельній ділянці загальною площею 0,0229 га (що підтверджується топографічною зйомкою земельної ділянки, яка виконана 14.12.2016 КП "Харківське Міське БТІ").
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна від 14.03.2017 № 82287858, речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.
Отже, відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомості, не оформив прав користування земельною ділянкою.
Наведене стало підставою для звернення прокурора з позовом у даній справі.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтуваність позовних вимог.
Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає правомірним такий висновок суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю за рішенням від 08.10.2008 у справі 50/154-08) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
В матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані докази набуття відповідних прав на спірну земельну ділянку після набуття права власності на нежитлову будівлю. В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 12.07.2017 представник відповідача пояснила, що відповідачем не вчинялись дії, направлені на оформлення у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою.
Статтею 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Відповідачем не надано суду відповідного договору купівлі-продажу щодо будівлі за адресою АДРЕСА_1, який би підтверджував наявність у попереднього землевласника (землекористувача) права власності або права користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена.
Редакція статті 125 Земельного кодексу України, яка є чинною на момент звернення прокурора з даним позовом, передбачає, що право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Аналогічні вимоги щодо здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку визначені статтею 182 ЦК України, згідно якої, право власності та інші речові права на нерухомі речі підлягають державній реєстрації.
Відповідачем не надано суду доказів реєстрації за ним речових прав на земельну ділянку.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає правомірним та відповідним обставинам справи висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач використовує земельну ділянку з порушенням вимог чинного законодавства без будь-якого оформлення відповідного права власності чи користування.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Отже, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, у позові прокурор просить суд стягнути з відповідача кошти, які розраховані як недоотримана орендна плата за період з 01.10.2013 по 30.09.2016 у розмірі 176583,03 грн.
Позовні вимоги заявлені з посиланням на положення статей 1212-1214 ЦК України. Так, оскільки право користування земельною дялнкою не оформлено тривалий час позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, що призвело до збитків у виді неодержаної плати за землю.
Стаття 1212 ЦК України досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Втім, предметом регулювання інституту безпідставно отриманого чи збереженого майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим, обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини 3 статті 1212 ЦК України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Як встановлено місцевим господарським судом та під час апеляційного провадження та підтверджується матеріалами справи, відповідач, правомірно володіючи нежитловою будівлею, користується спірною земельною ділянкою. Однак, жодних дій, спрямованих на належне оформлення у встановленому законом порядку прав користування цією земельною ділянкою, відповідачем не вчинено. Оскільки права власності або права постійного користування на спірну земельну ділянку відповідачем не оформлені, тому відповідач не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку і єдиною можливою формою здійснення плати за землю як землекористувача є орендна плата відповідно до статті 14.1.72, 14.1.73 ПК України.
Таким чином, з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Як встановлено вище, зазначеного обов'язку відповідач не виконав, а, отже, зберіг у себе майно - кошти, які він мав сплатити за оренду земельної ділянки.
Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 № 3-1345гс16/33 (922/207/15).
Враховуючи наведене, судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції про наявність порушеного права Харківської міської ради щодо недоотримання коштів у заявленому розмірі.
Оскільки відповідачем у справі подано заяву про застосування позовної давності, позовну заяву подано до господарського суду 08.02.2017, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевим господарським судом з урахуванням заяви відповідача правомірно застосовано наслідки спливу позовної давності та відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів за період з 01.10.2013 до 08.02.2014 в сумі 17853,16 грн.
За висновком колегії суддів апеляційного господарського суду, рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача коштів в сумі 158729,87 грн. за період з 08.02.2014 по 30.09.2016 є законним та обґрунтованим. Розрахунок є арифметично вірним та відповідає вимогам закону щодо нарахування орендної плати за землю.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь другого позивача (КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" ХМР) 6585,60 грн. за виконані топографічні роботи, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про їх недоведеність.
Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно встановлено, що замовником цих робіт є Харківська місцева прокуратура № 2. Отже, відповідач не брав на себе будь - яких зобов'язань щодо оплати вказаних робіт. Також вірно встановлено відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та необхідністю проведення топографічного знімання займаємої та використовуємої відповідачем земельної ділянки.
На думку апелянта прокурором не доведено підстав для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави, тому судова колегія відхиляє як безпідставні такі доводи апелянта щодо необґрунтованості порушення провадження у даній справі.
Так, статтею 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду на захист інтересів держави.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в рішенні Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 року: державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Згідно статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Згідно з п.п.1 п. "б" ч. 1 ст. 33 зазначеного закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.
Стаття 80 Земельного кодексу України відносить до суб'єктів права власності на землі комунальної власності територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Таким чином, органи місцевого самоврядування в особі сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів поєднують в собі охоронні (контрольні) функції та функції суб'єкта права власності з усіма притаманними йому правомочностями щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Земельна ділянка є державною власністю та відповідно до ст. 12 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження нею в межах м. Харкова здійснює Харківська міська рада.
Відповідно до ст. 12 Земельного Кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відносяться регулювання земельних відносин.
Згідно зі ст. 142 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління, якої здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень.
Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 Земельного кодексу України).
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ст. 124 Земельного кодексу України).
Пред'являючи позов у даній справі, прокурор виходить з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму стягнення недоотриманих коштів до бюджету.
Безоплатне використання природного ресурсу землі ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що також потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції, тому судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що прокурором обґрунтовано наявність підстав для звернення з позовом у даній справі.
Безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи судова колегія вважає доводи апелянта про те, що розмір заявлених до стягнення збитків не підтверджено.
Так, як вбачається з матеріалів справи Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на підставі ст. ст. 152,156 ЗК України, відповідно до Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові та з урахуванням Технічних документацій з нормативно грошової оцінки земель міста Харкова розраховано розмір недоотриманої орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою під належною йому нежитловою будівлею.
Судова колегія відхиляє посилання представника апелянта, які зазначені ним в судовому засіданні про те, що на даний час відповідач не є власником будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці. Зазначений факт, як стверджує апелянт, залишився поза увагою місцевого господарського суду. Однак, такі твердження спростовуються оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду, в повному тексті якого надано оцінку зазначеним обставинам та встановлено, що зміна власника Нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1, відбулася на підставі договорів дарування від 01.12.2016 №2746 та від 02.12.2016 №2755, а позовні вимоги заявлені прокурором за період, що передував відчуженню даного майна.
Таким чином, апеляційна скарга є необґрунтованою та не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тому рішення господарського суду Харківської області від 24.04.2017 по справі № 922/494/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зважаючи на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись 49, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,
Апеляційну скаргу відповідача ФОП ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 24.04.17 у справі № 922/494/17 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 14.07.2017
Головуючий суддя Шутенко І.А.
Суддя Плахов О.В.
Суддя Камишева Л.М.