"11" липня 2017 р.Справа № 916/1398/16
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: В.В. Лашина
судді: Л.В. Лавриненко
ОСОБА_1
При секретарі Р.О. Кияшко
За участю представників сторін:
Від прокуратури Одеської області - ОСОБА_2
Від Фонду державного майна України - ОСОБА_3
Представники ТОВ "Благо-Інвест Плюс" та Підприємства „Санаторій Фонтан” Вільної профспілки солідарних трудівників Верховної Ради України в судове засідання не з'явилися.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області
від 20.03.2017р.
по справі № 916/1398/16
За позовом: Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
До відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю „БЛАГО-ІНВЕСТ ПЛЮС”
Підприємство „Санаторій Фонтан” Вільної профспілки солідарних трудівників Верховної Ради України
Про стягнення 5500000,00 грн.
У травні 2016 року перший заступник прокурора Одеської області в інтересах Держави в особі Фонду державного майна України (у наступному за текстом - ФДМ України) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест Плюс» (далі - ТОВ «Благо-Інвест Плюс») про стягнення на користь Держави вартості знищених нежитлових будівель за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 58 у розмірі 5 500 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані набуттям і збереженням відповідачем без достатньої правової підстави вказаного нерухомого майна колишнього санаторію «Фонтан» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке перебувало у державній власності, не могло бути відчужене без згоди його власника - Держави в особі ФДМ України, а в подальшому знесене відповідачем. Враховуючи неможливість повернення майна в натурі у зв'язку з його знищенням, що встановлено рішенням суду у справі № 916/2794/15, позивач зазначає про наявність обов'язку у ТОВ «Благо-Інвест Плюс» відшкодувати Державі вартість цього майна.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Д'яченко Т.Г., судді: Зайцев Ю.О., Малярчук І.А.) у задоволені позову було відмовлено.
Не погоджуючись з цим рішенням заступник прокурора Одеської області в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, оскільки передане профспілкам після розпаду СРСР майно не змінювало форму власності, залишилося державною власністю та вибуло з володіння Держави поза її волею і з порушенням норм законодавства. ТОВ «Благо-Інвест Плюс» придбало спірне майно без достатніх правових підстав й в подальшому знищило його, а тому повинно відшкодувати його вартість.
ТОВ «Благо-Інвест Плюс» в запереченнях на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, вважаючи необґрунтованою та безпідставною та просить залишити оскаржуване рішення господарського суду без змін.
Представнки ТОВ "Благо-Інвест Плюс" та Підприємства „Санаторій Фонтан” Вільної профспілки солідарних трудівників Верховної Ради України в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Клопотання ТОВ «Благо-Інвест Плюс» про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у відрядженні судовою колегією не приймається та відхилено, оскільки заявником не надано жодних доказів в підтвердження вказаного клопотання та, крім того, товариство не позбавлене права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно приписів статті 28 ГПК.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 328 Цивільного Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із приписами статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).
Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
Також нормою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Тобто, він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушувати прав інших осіб та інтересів суспільства.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта тощо).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої; 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи; 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Як встановлено за наслідками розгляду справи № 916/2794/15 у рішенні господарського суду Одеської області від 28.03.2016 р. за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах Держави в особі ФДМ України до ТОВ «Благо-Інвест Плюс» про витребування майна з чужого незаконного володіння, а також виходячи з правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постановах від 16.09.2014 р. у справі №3-107гс14, від 28.10.2014 р. у справі № 3-142гс14, від 04.11.2014 р. у справі № 3-166гс14, від 18.11.2014 р. у справі № 3-172гс14, відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 р. № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» зобов'язано Міністерство охорони здоров'я Української РСР передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській Раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.
Пунктом 2 згаданої постанови встановлено, що вказане майно передається профспілковим організаціям у відання. Профспілки України діяли за загальним статутом профспілок Союзу РСР та були загальносоюзною громадською організацією. Після розпаду Союзу РСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів м. Києва від 23 грудня 1991 р. № 9971 зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» як підприємство, що є правонаступником Української республіканської Ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», становила 92,92 % розміру статутного фонду.
Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29 листопада 1990 р. № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.
Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 р. № 1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10 вересня 1991 р. № 1540-XII «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» було встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.
Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України постановою № 3943-XII від 04 лютого 1994 року встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України «Про Фонд державного майна України», з прийняттям якого наведене положення втратило чинність, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.
Отже, оскільки спірне майно розташоване на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» перебувало у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.
На виконання вимог постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 р. № 461/96-ВР «Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фондом державного майна України» було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні загальносоюзних профспілкових організацій. До вказаного переліку включено також санаторій «Фонтан», розташований за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 58.
З урахуванням зазначеного господарський суд дійшов висновку, що спірне майно є державною (загальнодержавною) власністю, тому здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна без погодження з Фондом державного майна України є неправомірним.
Разом з тим, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.12.2007 р. у справі № 2-7634/07 визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 26.11.2007 р. між підприємством «Санаторій «Фонтан» Вільної профспілки солідарних трудівників Верховної ради України та гр. ОСОБА_4, згідно з яким останній придбав об'єкти нерухомого майна, які розташовані у м. Одесі по вул. Фонтанська дорога, 58 та вул. Дмитра Донського, 5.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2008 р. у справі № 2-7634/07 за гр. ОСОБА_4 визнано право власності на об'єкти нерухомого майна загальною площею 5385,9 кв.м, які відображені у технічному паспорті від 25.02.2008 р. та розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 58, а саме: адміністративний корпус літ. А - 635,9 кв.м; клуб літ. Б - 458,0 кв.м; їдальня літ. В - 607,7 кв.м; корпус № 10 літ. Г- 654,1 кв.м; корпус №13 літ. Д - 463,4 кв.м; корпус літ. Е - 692,3 кв.м; корпус літ. Ж- 941,3 кв.м ; гуртожиток літ. И - 124,3 кв.м; гуртожиток літ. Л - 140,6 кв.м; адміністративно-жиле приміщення літ. Н - 296,3 кв.м; майстерня літ. З - 336,6 кв.м; склад літ. К - 31,4 кв.м; сараї літ. О, П, Р, С, У; гараж літ. Т; підсобне літ. М; огорожа № 1, 2.
КП «Одеське МБТІ та РОН» на підставі зазначених судових рішень здійснило реєстрацію за гр. ОСОБА_4 право власності, у тому числі, на спірний об'єкт нерухомого майна по вул. Фонтанська дорога, 58 у м. Одесі.
На підставі протоколу Загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Благо-Інвест Плюс» № 2 від 21.04.2008 р. і акту прийому-передачі від 21.04.2008 р. гр. ОСОБА_4 передав вищезазначені будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 58 загальною площею 5385,9 кв.м та по вул. Дмитра Донського, 5 загальною площею 5253,9 кв.м у власність відповідача в якості внеску до статутного капіталу товариства.
27 травня 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради ТОВ «Благо-Інвест Плюс» видане свідоцтво про право власності серії САВ № 803117 від 27.05.2008 р., яке зареєстроване 30.05.2008 р. у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 22916137.
25.09.2008 р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення № 1097 Про надання дозволу ТОВ «Благо-Інвест Плюс» на реконструкцію санаторію «Фонтан» із розташуванням дитячого реабілітаційного медичного центру європейського типу.
З урахуванням наявності дозволів, наданих уповноваженими органами, відповідачем було знесено об'єкти нерухомого майна по вул. Фонтанська дорога, 58 у м. Одесі. Факт знесення будівель та споруд станом на 21.07.2015 р. підтверджується листами КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради /а.с. 135-153, т.1/
Враховуючи зазначене, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що матеріалами справи підтверджується факт законного, відповідно до положень чинного законодавства, набуття відповідачем права власності на об'єкт нерухомого майна.
Однак з цими висновками суду першої інстанції судова колегія погодитися не може.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, не набувається право власності добросовісним набувачем на майно, яке було предметом судового розгляду та за рішенням суду право власності на нього визнано за іншою особою, проте дійсний власник не був стороною правочину про відчуження майна та учасником судового процесу, а майно вибуло із володіння не з його волі. При цьому, при відчуженні майна не відбувалося його примусове вилучення у дійсного власника із подальшим продажем у порядку виконання судового рішення, не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 Цивільного кодексу України. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Факт неправомірної зміни власника та незаконного володіння нерухомим майном санаторію «Фонтан», що знаходилося за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 58 встановлений рішенням господарського суду Одеської області від 28.03.2016 р. у справі № 916/2794/15, яке набрало законної сили.
Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім цього, місцевим господарським судом, з урахуванням визначених законом підстав для стягнення збитків, було вказано про недоведеність позивачем того, що дії ТОВ «Благо-Інвест Плюс» носили протиправний характер, з урахуванням наявного у нього права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, а також при наявності усіх дозвільних документів на виконання будівельних робіт з реконструкції санаторію «Фонтан»; відсутність вини, тобто встановлена відсутність всіх необхідних ознак складу цивільного правопорушення, що й унеможливило притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку місцевим господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин.
Дійсно, загальною підставою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування шкоди, є вчинення винною особою цивільного правопорушення, до складу якого включаються протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи, настання шкоди, причинний зв'язок між поведінкою та шкодою, вина особи. Наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення визначає правові підстави для відповідальності. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Разом з тим, прокуратурою заявлені позовні вимоги обґрунтовувалися саме необхідністю відповідачу відшкодувати вартість знищеного майна, одержаного останнім без достатніх правових підстав.
Підставами заявленого позову відповідно до пункту 5 частини 2 статті 54 ГПК України є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми матеріального права.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України).
Згідно до ч. 2 ст. 1213 ЦК України у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ч. 2 ст. 1213 ЦК України).
Відтак, у Главі 83 ЦК України не йдеться про обов'язок потерпілого доводити наявність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, зокрема, неправомірної поведінки і вини.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Вищого господарського суду України 27 грудня 2016 року по справі № 920/119/16.
Одночасно з наведеним вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції спір по суті позовних вимог вирішений правильно та правомірно відмовлено у задоволені позовних вимог.
Одним із принципів судочинства є змагальність сторін.
Так, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Цю саму думку законодавець відтворив й у ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу, вказавши, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, що також відображено у положеннях статті 33 ГПК України.
Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).
Зі змісту позову видно, що вартість знищеного державного майна визначена позивачем виходячи з суми внесеного гр. ОСОБА_4 в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «Благо-Інвест Плюс» майна в розмірі 5 500 000 грн. При цьому, предметом позовних вимог є відшкодування вартості знищеного майна лише за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 58.
Разом з тим, гр. ОСОБА_4 в якості внеску до статутного капіталу відповідача на суму 5 500 000 грн. було внесено як нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 58 загальною площею 5385,9 кв.м, так і нерухоме майно, розташоване по вул. Д. Донського, 5 загальною площею 5253,9 кв.м. Саме сукупністю вартості зазначених об'єктів нерухомого майна й визначена вартість внеску гр. ОСОБА_4
Враховуючи приписи ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України щодо визначення вартості спірного майна на момент розгляду справи, прокуратурою Одеської області заявлено клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи з вказаного питання.
Натомість, її проведення виявилося неможливим внаслідок відсутності робочої документації, актів технічного стану об'єкту оцінки, матеріалів топо-геодезичних вишукувань по визначенню фактичної площі земельної ділянки, фактичного розташування будівель, споруд, комунікацій, а також матеріалів фото фіксації об'єкту оцінки. Це підтверджується повідомленням № 3412/24 від 04.10.2016 р. Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України /а.с. 95, т.1/.
Листом від 04.11.2016 р. за № 10-25-21338 /а.с. 107, т.1/ ФДМ України підтвердило, що будь-яка технічна та проектна документація на будівлі, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 58 відсутня.
Таким чином, позивачем не було надано необхідні докази в обґрунтування вартості знищеного державного майна, що унеможливлює встановлення дійсних обставин справи для правильного вирішення спору.
За таких обставин, судова колегія вважає, що достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного рішення господарського суду Одеської області не має.
Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2017 у справі № 916/1398/16 - без змін.
Головуючий суддя В.В. Лашин
Суддя Л.В. Лавриненко
Суддя І.Г. Філінюк