04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"11" липня 2017 р. Справа№ 910/3621/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Власова Ю.Л.
Чорногуза М.Г.
Секретар судового засідання: Степанець О.В.,
від позивача - Ромащенко О.М., довіреність №26-12/26 від 26.12.2016 року,
від відповідача - не з'явилися,
від скаржника - не з'явилися
розглянувши матеріали апеляційної скарги
Головного територіального управління юстиції у Київській області Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень
на рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2017 року
у справі №910/3621/17 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"
до Головного територіального управління юстиції у Київській області Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області
про стягнення 303596,80 грн. -
У березні 2017 року Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" подало до Господарського суду міста Києва позов до Головного територіального управління юстиції у Київській області Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення майнової шкоди у розмірі 71503,22 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 року у справі №910/3621/17 позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" 303596,80 грн. грошових коштів в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним стягненням сум виконавчого збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.04.2016 по справі №911/2002/13 встановлені факти незаконності дій державного виконавця, відтак позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.
Не погодившись із вказаним рішенням, Головне територіальне управління юстиції у Київській області Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2017 року у справі №910/3621/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 року у справі №910/3621/17 апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.
Усунувши недоліки Головне територіальне управління юстиції у Київській області Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень повторно подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2017 року у справі №910/3621/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність підстав для задоволення позову. Зокрема, скаржник зазначає, що позивач (боржник) мав бути обізнаний про здійснення виконавчих дій ще до 19.08.2015 року, а відтак у виконавчої служби були відсутні підставі для відкладення виконання постанов про прийняття до виконання виконавчих проваджень у рамках зведеного виконавчого провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 року апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 року у справі №910/3621/17 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Власов Ю.Л. та призначено її розгляд на 11.07.2016 року.
В судовому засіданні 11.07.2017 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань не подавав, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.
Представники позивача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.07.2013 року по справі №911/2002/13 були задоволені позовні вимоги заступника прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" стягнуто 910 790 грн. 40 коп. в дохід спеціального фонду Державного бюджету України, 1 517 984 грн. 40 коп. в дохід спеціального фонду місцевого бюджету Хоростківської міської ради, 607 193 грн. 60 коп. в дохід спеціального фонду місцевого бюджету Тернопільської обласної ради.
На виконання вказаного вище рішення суду, 12.01.2015 року Господарським судом Київської області було видано три відповідні накази. (а.с. 29-31).
З матеріалів справи вбачається, що відділом державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції, 02.02.2015 року винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №46313248, №46314962 та 16314734. (а.с. 32-34).
Крім того, в матеріалах справи наявні постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, а саме № 46313248 про стягнення з ДП "Укрспирт" 151 798 грн. 40 коп. виконавчого збору (а.с. 44), № 46314962 про стягнення з ДП "Укрспирт" 91 079 грн. 04 коп. виконавчого збору (а.с. 45) та № 46314734 про стягнення з ДП "Укрспирт" 60 719 грн. 36 коп. виконавчого збору. (а.с. 46).
Враховуючи вищевикладене, з рахунку позивача були списані грошові кошти та перераховані до державного бюджету, що вбачається із наявних у матеріалах справи розпоряджень державного виконавця №46313248/6 від 21.09.2015 року у розмірі 151 798 грн. 40 коп. (а.с. 47), №46314962/6 від 21.09.2015 року у розмірі 91 079 грн. 04 коп. (а.с. 48) та №46314734/6 від 21.09.2015 року у розмірі 60 719 грн. 36 коп. (а.с. 49).
Як зазначає позивач, у зв'язку з порушенням права ДП «Укрспирт» на самостійне виконання рішення суду, останнім було оскаржено бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області до господарського суду Київської області.
В матеріалах справи наявна копія ухвали господарського суду Київської області від 16.02.2016 № 911/2002/13 (а.с. 53-57), якою визнано незаконною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області щодо не направлення рекомендованою кореспонденцією постанов про відкриття виконавчих проваджень від 02.02.2015 у ВП № 46314734, ВП № 46313248 та ВП № 46314962, визнано незаконною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Київській області щодо не відкладення провадження виконавчих дій по виконавчих провадженнях ВП № 46314734. ВГІ № 46313248 та ВП№ 46314962, визнано незаконною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо не вчинення дій з передачі стягувачеві арештованих коштів ДП Укрспирт в рахунок самостійного повного погашення заборгованості за виконавчими документами у ВГІ № 46314734, ВП № 46313248 та ВП№ 46314962.
Також, в матеріалах справи наявна копія ухвали господарського суду Київської області від 26.04.2016 № 911/2002/13 (а.с. 58-60), якою визнано незаконними дії Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо стягнення з ДП "Укрспирт" виконавчого збору за постановами від 28.08.2015 ВП № 46313248. ВИ № 46314962. ВП№ 46314734, скасовано постанови відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 28.08.2015 ВП № 46313248, ВП № 46314962, ВП № 46314734 про стягнення з ДП "Укрспирт" 151 798 грн. 40 коп., 91 079 грн. 04 коп., 60 719 грн. 36 коп. виконавчого збору.
Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, вказує, що неперерахування йому виконавчого збору в розмірі 303 596, 80 грн. заподіяна незаконними бездіяльністю та рішеннями державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, а відтак підлягає відшкодуванню Державою шляхом стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.
Заявлені позовні вимоги про відшкодування шкоди позивач обґрунтовує, зокрема, неправомірною бездіяльністю посадових осіб відповідача-1, що підтверджується ухвалою господарського суду Київської області від 16.02.2016 № 911/2002/13 та ухвалою господарського суду Київської області від 26.04.2016 № 911/2002/13.
При цьому позивач вважає, що в силу положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені наведеними ухвалами господарського суду Київської області, не потребують повторного доведення при розгляді спору у даній справі.
Згідно, частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, неправомірність бездіяльності головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області щодо ненадання ДП «Укрспирт» терміну на самостійне виконання рішення та стягнення державним виконавцем в примусовому порядку з позивача виконавчий збір за наявністю обставин, що виключають стягнення виконавчого збору встановлено ухвалою господарського суду Київської області від 16.02.2016 № 911/2002/13 та ухвалою господарського суду Київської області від 26.04.2016 № 911/2002/13 та не потребує повторного доведення при розгляді даної справи.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, ухвала господарського суду Київської області від 16.02.2016 № 911/2002/13 та ухвала господарського суду Київської області від 26.04.2016 № 911/2002/13 не можуть бути поставлені під сумнів.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка була чинна станом на час звернення позивача з даним позовом до суду), збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Частиною 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Відшкодування шкоди, заявленої позивачем, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди міститься у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти, як неправомірність поведінки особи; вина заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Разом з тим, статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Таким чином, на відміну від загального правила, встановленого статтею 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, вини), спеціальна норма статті 1174 Цивільного кодексу України допускає обґрунтованість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів чи їх посадових або службових осіб, тобто, за наявності трьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою).
Станом на час розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази повернення позивачу виконавчого збору у розмірі 303 596, 80 грн.
При цьому, в матеріалах справи наявна заява позивача №7-3/1092 від 06.07.2016 року щодо повернення виконавчого збору, яка адресована начальнику відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області Сувалу М.С. (а.с. 61-62).
Також, позивач направляв вимогу №7-3/1599 від 15.09.2016 року на адресу відповідача1 та відповідача2 щодо повернення виконавчого збору. (а.с. 65-66).
Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 затверджено порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. (далі порядок).
Відповідно до п. 3 порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника.
В матеріалах справи також наявне подання №2-14/1739 від 19.07.2016 року про повернення коштів з бюджету, яке направлено на адресу головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві. (а.с. 63-64).
Проте, в матеріалах справи відсутні докази повернення виконавчого збору на рахунок позивача.
Враховуючи викладене, протиправна бездіяльність відповідачів щодо неперерахування позивачу 303 596, 80 грн. спричинила порушення прав позивача та, відповідно, завдала йому майнової шкоди у розмірі 303 596, 80 грн.
Отже, позивачем доведено наявність трьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою).
Як вже було вказано, зазначений позов пред'явлено на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Враховуючи те, що саме відповідач - 1, своєю бездіяльністю спричинив позивачу збитки, то відповідно і він має нести за це відповідальність.
Щодо визначення позивачем відповідачами також Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, слід зазначити наступне.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" (в чинній редакції), рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Згідно норм статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно п. 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994р. "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, завдана державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Отже, при вирішенні зазначених спорів господарському суду слід залучати до участі у справі відповідні державні органи, які здійснюють розпорядження бюджетними коштами, як іншого відповідача.
Крім цього, відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N202/98-ВР (202/98-ВР), ст.86 Закону N606-XIV (606-14) і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним визначення позивачем як відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, оскільки саме на нього покладено обов'язок з розпорядження бюджетними коштами.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд-
1.Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень на рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2017 року у справі №910/3621/17 залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2017 року у справі №910/3621/17 залишити без змін.
3.Справу №910/3621/17 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді Ю.Л. Власов
М.Г. Чорногуз