12 липня 2017 року м. Київ К/800/27480/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Цвіркуна Ю.І.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2016
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016
у справі № 817/3430/15
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги, -
У грудні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФО-П ОСОБА_4.) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, Рівненська ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області), в якому просив суд визнати протиправними вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-259/1702 від 12.11.2015 про донарахування суми єдиного внеску в розмірі 52 999,66 грн.; податкове повідомлення-рішення № 002681702 від 26.11.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 40 929,33 грн. основного платежу та 10 232,33 грн. штрафних (фінансових) санкцій; рішення № 00969/1702 від 26.11.2015 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 3 367,98 грн.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.10.2015 по 05.11.2015, на підставі наказу від 05.10.2015 № 234 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на ІV квартал 2014 року, статей 20, 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 12.11.2015 № 00320/1712-1702/НОМЕР_1 та зроблено висновок про порушення позивачем: пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 138.1 статті138, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.4, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 40 929,33 грн., в т.ч.: в сумі 9 507,68 грн. за 2013 рік та в сумі 31 421,65 грн. за 2014 рік; встановлено неналежне ведення обліку доходів і витрат; включення в декларацію про отримані доходи та понесені витрати за 2013-2014 роки перекручених даних; пункту 2 частини 1, пункту 3 частини 2 статті 7, частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донарахована сума єдиного внеску в розмірі 52 999,66 грн., в т.ч. за 2013 рік в сумі 14 360,01 грн., за 2014 рік в сумі 38 639,65 грн.
На підставі вказаних висновків 12.11.2015 ДПІ у Рівненському районі прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-259/1702 про донарахування суми єдиного внеску в розмірі 52 999,66 грн.
26.11.2015 ДПІ у Рівненському районі прийнято податкове повідомлення-рішення № 002681702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 51 161, 66 грн., в тому числі 40 929,33 грн. - за основним платежем та 10 232,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
26.11.2015 ДПІ у Рівненському районі також прийнято рішення № 00969/1702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 3367,98 грн.
Як вбачається з акту перевірки від 12.11.2015 № 00320/1712-1702/НОМЕР_1, фактичною підставою для донарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та відповідно сум недоїмки зі сплати єдиного внеску та штрафних санкцій за своєчасно не нарахований єдиний внесок слугували твердження перевіряючих про непідтвердження позивачем правомірності віднесення до складу витрат витрати, в розмірі 257 179,36 грн. без підтверджуючих документів на оплату товарів (робіт, послуг), які безпосередньо не пов'язані з веденням підприємницької діяльності, а саме позивачем надано акти виконаних робіт на ремонт транспортних засобів, в яких не зазначено товарно-матеріальні цінності, які були використані в ході надання послуг по ремонту. Підприємцем не надано підтверджуючі документи на використання даних ТМЦ в ході здійснення підприємницької діяльності, а саме актів списання та встановлення вищевказаних ТМЦ, тим самим не доведено використання їх у підприємницькій діяльності, чим порушено статті 177 Податкового кодексу України, а саме до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ Податкового кодексу України.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суді та задовольняючи позовні вимог, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивачем на підставі договорів поставок та купівлі-продажу були придбані автомобільні запчастини згідно специфікацій та видаткових накладних. Розрахунки проведені, що підтверджувалося банківськими виписками.
Основними видами діяльності позивача є діяльність вантажного автомобільного транспорту (КВЕД 49.21), технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (КВЕД 45.20), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (КВЕД 45.23).
Судами встановлено, що переважна частина актів містять найменування робіт та найменування матеріалів та комплектуючих, які були використані при виконанні робіт. Послуги по ремонту автомобілів виконувалися на підставі договорів із замовниками та були прийняті згідно актів та оплачені, що підтверджуються банківськими виписками. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зважаючи на основний вид діяльності та специфіку відповідних ТМЦ, які використовуються позивачем, є допустимим, що не всі деталі можуть бути описані через їх кількість та незначний розмір.
Вказані первинні документи, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, а отже підтверджують правомірність включення до валових витрат вартість автомобільних запчастин.
Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), (надалі Податковий кодекс України), доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Згідно з пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
У відповідності до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не відносяться до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що платник податку втрачає право на формування валових витрат лише в тому випадку, коли такі витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, а також якщо такі витрати безпосередньо не пов'язані з господарською діяльністю та одержанням доходу.
Отже, висновки відповідача про донарахування ФОП ОСОБА_4 грошового зобов'язання є безпідставними, а відтак податкове повідомлення-рішення від 26.11.2015 № 002681702 є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновкам судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2013 та 2014 роки на суму 257 179,36 грн., а відтак є протиправним і донарахування суми єдиного внеску у розмірі 52 999,66 грн. та рішення від 26.11.2015 року № 00969/1702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 3367,98 грн.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 у справі № 817/3430/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) Ю.І. Цвіркун