05 липня 2017 рокусправа № 804/1924/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Баранник Н.П. Щербака А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Дніпропетровської області, Державної судової адміністрації України про стягнення вихідної допомоги та зобов'язання вчинити певні дії,-
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що станом на дату звільнення позивача з посади були відсутні передбачені законом підстави для виплати позивачці вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем (ОСОБА_1) подано апеляційну скаргу, згідно якою просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що право на отримання вихідної допомоги було передбачено Законом України №2862-ХІІ від 15.12.1992 року. Також право на отримання вихідної допомоги було передбачено і ч. 1 ст. 136 Закону України № 2453 від 07.07.2010 року, якою судді, що вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Представником Державної судової адміністрації України надано до апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що Державна судова адміністрація України є лише головним розпорядником коштів для потреб місцевих та апеляційних судів. Державна судова адміністрація України не наділена правами роботодавця стосовно суддів. Заробітна плата позивачу нараховується та виплачується апеляційним судом Дніпропетровської області та розрахунок при виході у відставку також здійснюється зазначеним судом.
Головою Апеляційного суду Дніпропетровської області надано заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що норми ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010 року до позивача не можна застосувати, оскільки на дату звільнення позивача з посади - не діяла, у зв'язку з виключенням Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України» №1166 від 27.03.2014 року, який набрав чинності з 01.04.2014 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що Постановою Верховної Ради України №1515-VIII від 08 вересня 2016 року звільнено з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області Косенка Леоніда Миколайовича - позивача відповідно до вимог п.9 ч.5 ст.126 Конституції України.
Наказом голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року №194/к позивача відраховано зі штату Апеляційного суду Дніпропетровської області 19 вересня 2016 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України» №1166 від 27.03.2014 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
В силу статті 100 Закону України №2453-VI (в редакції до 1 квітня 2014 року) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Згідно з положеннями частин 1, 3, 4 статті 109 Закону України №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Слід зазначити, що статтею 136 Закону України №2453-VI було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (далі вихідна допомога).
За приписами Закону України №2453-VI в редакції до 1 квітня 2014 року суддя, який подав заяву про відставку, продовжував здійснювати свої повноваження та вважався звільненим у відставку з дня набрання чинності відповідним рішенням органу, який обрав або призначив суддю, у випадку позивачки Указу Президента України, і саме з цього моменту такий суддя набував право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Однак, 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року, яким статтю 136 Закону України №2453-VI виключено.
У подальшому до Закону України №2453-VI неодноразово вносились зміни, у тому числі Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності з 28 березня 2015 року та відповідно до якого Закон України №2453-VI викладено в новій редакції.
Слід взяти до уваги, що статтею 111 Закону України №2453-VI (в редакції на момент подання позивачем заяви про відставку та винесення Указу, яким позивача звільнено у відставку) передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
За приписами статті 120 Закону України №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Частиною 3 статті 122 Закону України №2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно зазначив, що після викладення в новій редакції та з урахуванням внесених змін Закон України №2453-VI не містить положень про виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.
Отже, з 1 квітня 2014 року відсутні законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку.
Слід взяти до уваги, що Конституційний Суд України в рішенні від 19 листопада 2013 року №1-1/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Таким чином, посилання позивача на те, що він отримала право на одержання вихідної допомоги водночас із набуттям права на відставку з часу, з якого її стаж роботи на посаді судді досяг 20 років, тобто з 2010 року, суд першої інстанції правомірно відхилив з огляду на наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватись нормами закону, який врегульовує спірні правовідносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку, тобто нормами Закону України №2453-VI в редакції, станом на дату постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку.
Зокрема така правова практика викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.11.2015р. у справі №826/4136/15, ухвалі від 31.05.2016р. у справі №К/800/14456/16 та ухвалі від 12.07.2016р. у справі №К/800/12620/16.
Передбачена статтею 136 Закону України №2453-VІ виплата вихідної допомоги судді пов'язувалась законодавцем з фактом виходу судді у відставку, та не залежала від дати набуття права на відставку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України.
На день винесення судового рішення у даній адміністративній справі рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" не приймалось, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" таким, що не відповідає Конституції України.
В свою чергу, Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" є чинним, а отже підлягає обов'язковому виконанню.
Положення Європейської Хартії від 10.липня 1998 року про Закон «Про статус суддів» також не може бути взятим до уваги, оскільки у даному Положенні іде мова про рівень винагороди працюючим суддям, а не про рівень вихідної допомоги.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що станом на дату звільнення позивача з посади були відсутні передбачені законом підстави для виплати позивачці вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: Н.П. Баранник
Суддя: А.А. Щербак