ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 липня 2017 року № 826/9242/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1,
до відповідача Генеральної прокуратури України,
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач, вказав, що наказом Генерального прокурора України № 04-дц від 31.05.2016 до нього застосовано дисциплінарне стягнення - звільнення з посади прокурора відділу екстрадиції управління Міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури з позбавленням класного чину "старший радник юстиції", разом з тим, стягнення застосовано у зв'язку з встановлення вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), учасником якого був позивач. Однак, позивач наголошує на тому, що на час видання оскаржуваного наказу особу, що скоїла ДТП не встановлено, а підозру ОСОБА_1, повідомлено у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто, на думку позивача, згідно чинного законодавства звільнення позивача можливе з дати отримання копії відповідного судового рішення, а не з дати оголошення про підозру.
В той же час, позивач наголошує на тому що відповідно до частини третьої статті 12 "Дисциплінарного статуту прокуратури України" мав бути відсторонений від посади до ухвалення судом рішення в кримінальній справі.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях. В той же час, оскільки на даний час відсутній вирок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, то у звільнення є передчасним, на думку позивача.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в запереченнях на позовну заяву та вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, так як накладення дисциплінарного стягнення та звільнення позивача здійснювалося на підставі доказів, зібраних у кримінальному провадженні та отриманих під час перевірок, проведених управлінням внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України за зверненням ОСОБА_2 та адвоката Бобрікова О.М. в інтересах ОСОБА_2
Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва,
16.06.1998 ОСОБА_1 був призначений прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні дізнання і досудового слідства Управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Головного управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Генеральної прокуратури м. Києва.
06.08.2015 позивач у зв'язку із зміною структури Генеральної прокуратури України переведений прокурором відділу екстрадиції управління міжнародно-правового співробітництва.
30.05.2016 позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.
31.05.2016 наказом Генерального прокурора України позивач звільнений з посади, яку обіймав та з органів прокуратури за порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", присяги працівника прокуратури України, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора з позбавленням класного чина "старший радник юстиції".
В той же час позивач, не погодившись із наказом відповідача про звільнення його з органів прокуратури, за захистом власних прав, свобод та інтересів звернувся із цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про відмову у задоволені позовних вимог, зважаючи на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Загальними ознаками публічної служби є те, що це професійна діяльність осіб, які її обіймають, що здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань і функцій держави (органів державної влади), оплачується з державних коштів.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач перебував на публічній, тобто державній службі, а саме на посаді прокурором відділу екстрадиції управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
В той же час, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697).
Закон України «Про прокуратуру» (надалі по тексту - Закон) визначає повноваження прокурорів, організацію, засади та порядок діяльності прокуратури.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про прокуратуру» встановлюються вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів та слідчих, а в статті 46-2 Закону підстави для звільнення працівників прокуратури.
Так, в частині 1 статті 46-2 вищевказаного Закону передбачено, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Загальні підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України. Зокрема, згідно з п. 4 ч. 1 вказаної статті, підставою припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Ст. 46-2 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII (редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави для звільнення працівників прокуратури, а саме, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Ч. 2 ст. 46-2 Закону України № 1789-XII Прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках:
1) недотримання пов'язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом;
2) порушення "Присяги працівника прокуратури" чи відмови від її прийняття;
3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них;
4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді;
5) припинення громадянства України;
6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України,
7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції",
8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийняв Присягу працівника прокуратури, дотримання якої є беззаперечним обов'язком кожного працівника прокуратури. Текст "Присяги працівника прокуратури" містить посилання на необхідність кожним працівником прокуратури з гідністю нести високе звання працівника прокуратури, що позивачем в силу вищенаведених обставин дотримано не було.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Суд зазначає, що позивач, працюючи в органах прокуратури до винесення оскарженого наказу відповідача про звільнення, був державним службовцем.
Згідно з частиною першою ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-403а12 за позовом до Львівської митниці Державної митної служби України про поновлення на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм, а дисциплінарне правопорушення пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.
Аналогічна правова позиція викладена також в Постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 №21-167а13 та від 09.07.2013 №21-217а13.
З матеріалів справи вбачається, а відповідачем не заперечувалося, що на підставі зібраних доказів ОСОБА_1 30.05.2016 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.
У подальшому 29.09.2016 ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України та 10.10.2016 вручено повідомлення від 07.10.2016 про завершення досудового розслідування та відкриття кримінального провадження.
На час притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності саме 30.05.2016 та звільнення його з органів прокуратури тривало досудове розслідування під час якого досліджуватимуться всі обставини дорожньо-транспортної пригоди за участю позивача.
Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов'язаний:
1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень;
2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом;
3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
В ст. 10 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури зазначено, що працівник прокуратури повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживати заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому зобов'язані керівники відповідних прокуратур. Своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.
Відповідно до ст. 15 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, при виконанні службових обов'язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність. Працівник прокуратури повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням.
Згідно зі ст. 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, Працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб.
У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності.
Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з'ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури, з метою ухилення від відповідальності.
Разом з тим, суд вбачає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 3 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 N 1796-XII, на підставі статті 48 Закону України «Про прокуратуру» цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини.
Вимогами статті 8 цього Статуту передбачено, що дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Частиною 5 статті 9 вищевказаного Статуту передбачено, що одним з видів дисциплінарного стягнення є звільнення.
Відповідно до статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.
Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок проведення службового розслідування в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 21.02.2001 № 69, метою службового розслідування є повне, об'єктивне і всебічне з'ясування обставин надзвичайних подій, ганебних вчинків та правопорушень, скоєних за участю працівників органів прокуратури, виявлення причин і умов, що їм сприяли. Воно може бути проведене і на вимогу працівника прокуратури з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Пунктом 3 вищевказаної Інструкції передбачено, що рішення про проведення службового розслідування відділом особового складу приймається Генеральним прокурором України або його заступником - начальником управління кадрів.
Пунктом 10 "Положення про класні чини працівників органів прокуратури України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 №1795-XII працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно. Позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за проступки, що порочать його. У разі грубих порушень службового обов'язку працівником прокуратури чи негідної поведінки його може бути понижено в чині.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 цього ж Кодексу).
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 69 - 71, 94, 160- 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Я.І. Добрянська