Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
12 липня 2017 р. № 820/5547/16
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Заічко О.В.,
при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Смородської М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд: визнати нечинним та скасувати наказ відповідача № 2157/к від 08.09.2016; поновити позивача на посаді спеціаліста першої категорії Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 було відкрито провадження по вказаній справі.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.06.2017 було скасовано зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний наказ № 2157/к від 08 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_3 є незаконним, оскільки підстави його звільнення, а саме пункт 6 статті 36 Кодексу законів про працю України, не відповідають дійсним обставинам справи.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву, посилаючись на обставини, які у ній викладені, просив позов задовольнити у повному обсязі, додатково вказав, що
відбулось скорочення його посади, при цьому від роботи він взагалі не відмовлявся, а лише висловив незгоду з запропонованою посадою, оскільки така не належить до посад державної служби.
Представник відповідача проти позову заперечував з огляду на доводи наданих суду письмових заперечень, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах мала місце незгода позивача продовжувати роботу за заміни істотних умов праці. Водночас, посада державного службовця, яку обіймав позивач, була скорочена шляхом її заміни іншою посадою, яка не є посадою державної служби, а відповідач, при винесенні спірного наказу керувався як нормами загального трудового законодавства, так і спеціальним законодавством - Законом України "Про державну службу".
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та, беручи до уваги вимоги ухвали ВАС України від 06.06.2017 року, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи встановлено, що позивач наказом Головного управління юстиції в Харківській області від 22.10.2013 року № 648/4 призначений на посаду провідного спеціаліста відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області з 23.10.2013 року ( а.с.43).
На підставі заяви позивача, наказом Головного управління юстиції в Харківській області від 17.12.2013 року № 903/4 його переведено на посаду спеціаліста першої категорії відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції харківської області (а.с.44).
Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції в Харківській області №91/5 від 23.03.2016 р. позивачеві надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.04.2016 року по 17.03.2017 року ( а.с.50).
Наказом Головного територіального управління юстиції в Харківській області від 27.04.2016 року № 1212/к позивача переведено з 27.04.2016 року на посаду спеціаліста І категорії Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ( а.с.51).
Суд зазначає, що 1 травня 2016 року набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII ( надалі - Закон).
Відповідно до ч.4 ст.3 вказаного Закону, критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 року № 271 затверджено критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, згідно якої, критеріями визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, є зміст і характер виконуваної ними роботи, що в переважній більшості не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов'язаних з виконанням завдань і функцій, визначених частиною 1 статті 1 Закону України "Про державну службу", а також роботи, що пов'язана із забезпеченням належних умов функціонування державного органу.
Міністром юстиції України ОСОБА_4 та заступником Міністра юстиції України - керівником апарату ОСОБА_5 24 травня 2016 року було затверджено Структуру та штатну чисельність Головного територіального управління юстиції у Харківській області, відповідно до Закону України "Про державну службу", постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 271 "Про затвердження критеріїв визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції обслуговування". Структура та штатний розпис Головного територіального управління юстиції у Харківській області було введено в дію наказом Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 26 травня 2016 року № 290/3 (далі - наказ № 290/3) ( а.с. 65-76).
Пунктом 3 наказу № 290/3 визначено, що у штатному розписі Головного територіального управління юстиції у Харківській області, відповідно до переліку працівників, які виконують функції з обслуговування, затвердженого начальником Міжрегіонального управління національного агентства України з питань державної служби у Харківській та Сумській областях, виведено з посад державної служби, крім інших, посаду спеціаліста І категорії Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби.
Разом з тим, відповідно до пункту 5 даного наказу, до штатного розпису Головного територіального управління юстиції у Харківській області введено посади, зокрема, посаду документознавця І категорії Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Додатком 1 до наказу № 290/3 визначено список працівників, які попереджаються про зміни істотних умов праці, у зв'язку з припиненням державної служби ( а.с.77)
ОСОБА_3 Головним територіальним управлінням юстиції в Харківській області листом від 02.07.2016 № 09.01-34/09.01-60/3982 було надіслано попередження від 03.06.2017 про зміну істотних умов праці відповідно до ст. 32 КЗпП України для ознайомлення та повернення оригіналу за його підписом управлінню кадрової роботи та державної служби ГТУЮ в Харківській області, яке було підписано позивачем 03.07.2016 із зазначенням про ознайомлення з попередженням та незгодою з запропонованою посадою ( а.с. 52-53).
Так позивачу, який обіймав посаду державного службовця - спеціаліста І категорії Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, було запропоновано посаду документознавця першої категорії Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, яка не віднесена до категорії держслужби.
Наказом Головного територіального управління юстиції в Харківській області № 2157/к від 08.09.2016 року позивача звільнено з посади через відмову від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці, з припиненням державної служби ( а.с.4).
Не погодившись з зазначеним наказом, позивач звернувся за захистом своїх прав у судовому порядку.
По суті позовних вимог суд зазначає, що такі регулюються як загальними нормами трудового законодавства - КЗпП України, так і спеціальним законодавством, яким, у даному випадку, є Закон України "Про державну службу", оскільки звільнення позивача відбулось з посади державного службовця.
Згідно пункту 6 ч.1 статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
В абзаці першому пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (зі змінами і доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено судам, що припинення трудового договору пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
Виходячи з положень зазначеної норми, роз'яснень, викладених в абзаці першому пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (зі змінами і доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів», трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України у разі, коли внаслідок змін в організації виробництва і праці змінились істотні умови роботи працівника за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою на тому самому підприємстві, установі, організації, і працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах.
Під змінами в організації виробництва і праці у пункті 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, зокрема, мається на увазі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Поряд з цим, підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення передбачені статтею 87 Закону України "Про державну службу".
Так, пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 271 визначено, що критеріями визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, є зміст і характер виконуваної ними роботи, що в переважній більшості не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов'язаних з виконанням завдань і функцій, визначених частиною першою статті 1 Закону України «Про державну службу», а також роботи, що пов'язана із забезпеченням належних умов функціонування державного органу, а саме: комплексним обслуговуванням і ремонтом будинків, реставраційними та будівельно-монтажними роботами; документальним забезпеченням та діловодством (крім працівників, які опрацьовують документи з обмеженим доступом); комп'ютерним забезпеченням та впровадженням інформаційних технологій (крім працівників, до компетенції яких належить адміністрування загальнодержавних реєстрів та баз даних, а також забезпечення захисту інформації); виконанням функцій секретаря і стенографіста, комп'ютерним набором тексту, роботою з копіювальною та розмножувальною технікою, записом і опрацюванням цифрових даних; веденням архіву та виконанням функцій з бібліотечного обслуговування; матеріально-технічним та господарським забезпеченням.
Відповідно до посадової інструкції спеціаліста першої категорії відділу Державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області, затвердженої начальником Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області 30 листопада 2015 року, копія якої міститься у матеріалах справи, за характером виконуваних обов'язків, вказана посада відноситься до категорії працівника державного органу, який виконує функції з обслуговування ( а.с.58-60), яку було виведено зі штату посад державної служби наказом № 290/3.
Згідно з частиною 3 статті 32 Кодексу законів про працю України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.
У той же час, ч.4 статті 32 Кодексу законів про працю України унормовано, що у разі, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Тобто, відмова особи від запропонованої посади у зв'язку з істотними змінами умов праці, є беззаперечною та обов'язковою підставою для звільнення.
При цьому, системно аналізуючи наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 26 травня 2016 року № 290/3, суд зазначає, що в даному випадку, посаду яку обіймав позивач та яка була посадою державної служби, фактично скорочено шляхом введення іншої посади, яку не віднесено до посад державної служби.
Тобто, в даному випадку мало місце, як скорочення чисельності посади, так і зміна істотних умов праці, оскільки посаду державної служби скоротили, а ввели посаду, яка не є посадою державної служби.
На користь цього також свідчить детальний аналіз змісту попередження про зміну в організації праці (про зміну істотних умов праці) від 03 червня 2016 року ОСОБА_3, яким останньому пропонувалась вакантна посада, від якої він відмовився, а не продовження роботи на попередній посаді з істотними змінами умов праці.
При цьому, у судовому засіданні представник відповідача пояснив, що пропонування позивачеві саме посади документознавця першої категорії Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області було обумовлено лише його освітнім та кваліфікаційним рівнем, водночас за новим штатним розписом позивач не відповідав вимогам посад державної служби. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Як вже зазначалось вище, відповідно до ч.3 ст. 32 КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Внаслідок незгоди обійняти запропоновану посаду, після сплину 2 місяців наказом Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 08.09.2016 року № 2157/к позивача звільнено з займаної посади на підставі ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що оскільки посада, яку обіймав позивач була скорочена, при цьому, у спірних правовідносинах відбулось не тільки скорочення посади, а й зміна істотних умов праці, водночас ОСОБА_3 висловив незгоду продовжувати роботу на посаді, яка йому була запропонована відповідно до його освітнього та кваліфікаційного рівнів, у зв'язку зі змінами істотних умов праці, відповідач при звільненні позивача правомірно застосував норми ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" у поєднанні п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України.
При цьому, звільнення позивача на підставі норм загального трудового законодавства у сукупності з нормами спеціального законодавства є ключовим аспектом правомірності спірного наказу, з огляду на наступне.
Статтею 43 Закону України "Про державну службу" визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є:1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу;3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Зміною істотних умов державної служби вважається зміна:1) належності посади державної служби до певної категорії посад;2) основних посадових обов'язків;3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
Отже, нормами спеціального законодавства лише визначено незгоду державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби, водночас, вказаним законом не унормовано правовідносини щодо незгоди з запропонованою посадою за втрати статусу державного службовця
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Враховуючи викладене, суд відхиляє позицію позивача щодо неправомірності спірного наказу, у тому числі, через ту обставину, що норми ст. 87 Закону України "Про державну службу" кореспондуються зі ст. 40 КЗпП України, а ст. 36 КЗпП України їм суперечить
Щодо посилань позивача на недотримання відповідачем вимог ст.184 КЗпП України в частині його звільнення під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд зазначає, що відповідно до ч.3 вказаної статті звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Проте суд зазначає, що відмова від переведення на іншу посаду зі зміною істотних умов праці за своєю суттю є окремою самостійною підставою для звільнення , яка не є звільненням з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тому гарантії ч.3 ст.184 КЗпП України на випадки звільнення з підстав п.6 ч.1 ст.36 цього кодексу не розповсюджуються.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08.02.2012 року по справі № 6-11188св11.
Крім того, суд акцентує увагу, що положення ст. 184 КЗпП України, стосовно заборони звільнення особи, яка має дитину віком до трьох років, стосуються лише жінок.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в ході розгляду справи належними та допустимими доказами було підтверджено правомірність спірного наказу, відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 14 липня 2017 р.
Суддя Заічко О.В.