Ухвала
12 липня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Штелик С.П., Журавель В.І., Закропивного О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 07 лютого 2017 року,
У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі - ТОВ «ЛК «Еталон») про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 травня 2015 року між ним та ТОВ «ЛК «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати йому на умовах фінансового лізингу у користування автобус міжміський «Мальва» БАЗ А079.34, а він зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі відповідно до договору. На виконання договору ним сплачено комісію за організацію в розмірі 60 тисгрн. Зазначав, щодоговір фінансового лізингу містить істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін, оспорюваний договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи не бувнотаріально посвідчений.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 27 травня 2015 року, стягнути з відповідача грошову суму, сплачену за договором, у розмірі 60 тис грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 07 лютого 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 27 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Еталон». Стягнуто з ТОВ «ЛК «Еталон» на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 60 тис грн. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ТОВ «ЛК «Еталон», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4
Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Правильно визначивши характер спірних правовідносин, норму їх правового регулювання, перевіривши обставини справи доказами, які оцінено за вимогами ст. 212 ЦПК України, суди, встановивши те, що договір фінансового лізингу від 27 травня 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Еталон», при укладенні якого не дотримано нотаріальної форми його вчинення та за відсутності у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, з урахуванням тих обставин, що умови оспорюваного договору фінансового лізингу не передбачають відповідальності відповідача за невиконання ним своїх зобов'язань та є несправедливими, дійшли обґрунтованого висновку про недійсність такого правочину.
Доводи касаційної скарги на законність судових рішень у справі не впливають.
Згідно ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 07 лютого 2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: С.П. Штелик
В.І. Журавель
О.В. Закропивний