ухвала
іменем україни
22 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Ступак О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 02 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 11 липня 2016 року,
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з цим позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що відповідно до кредитного договору від 15 червня 2006 року № б/н, банком було надано ОСОБА_4 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Позивач вказував на те, що свої зобов'язання з повернення кредиту відповідач повністю не виконав, а тому має заборгованість перед банком в розмірі 40 917,26 грн, яку вони просив стягнути із відповідача.
Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 02 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 11 липня 2016 року, в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з пропуску позивачем строку позовної давності, про який заявлено відповідачем.
Доводи касаційної скарги про те, що оскільки кошти за кредитним договором не повернуті, банку має право на стягнення процентів у межах строку позовної давності, є необґрунтованими.
Так, як убачається з матеріалів справи, 15 червня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачу надана платіжна кредитна картка, що підтверджується заявою позичальника від 15 червня 2006 року.
Згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Позичальник зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентах за його використання, по перевитратах платіжного ліміту, оплачувати комісії на умовах, передбачених договором (п. 6.5).
При порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більше, ніж на 120 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500,00 грн+5 % від суми позову (п. 8.6).
За розрахунком банку відповідач має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 січня 2016 року становить 50 674 грн та складається з: 9 413,65 грн - заборгованість за кредитом; 41 260,35 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Під час розрахунку суми заборгованості банком враховано суму у розмірі 12 181,37 грн, яка була стягнута судовим наказом Чутівського районного суду Полтавської області від 29 травня 2008 року. Дана заборгованість була розрахована станом на 11 травня 2008 року та складалася з: 9 413,65 грн - заборгованість за кредитом; 2767,72 грн - заборгованість за процентами користування кредитом.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до
статті 1048 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, у заяві сторони узгодили, що заборгованість за договором сплачується щомісячними платежами у розмірі
2 % суми заборгованості.
Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі цього договору.
За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
(стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Аналогічні висновки Верховного Суду України містяться в наданих для порівняння постановах від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та 03 червня 2015 року № 6-31цс15, від 14 грудня 2016 року № 6-2462цс16.
Як установлено судами попередніх інстанцій, протягом 2009-2012 рр. відповідач щомісячно погашав заборгованість перед позивачем, що підтверджується випискою за особовим рахунком ОСОБА_4 Останній платіж відповідачем було здійснено 04 липня 2012 року, на підставі чого 12 липня 2012 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із сплатою боргу в повному обсязі.
Відповідач 05 вересня 2012 року звернувся до позивача із заявою про закриття карткового рахунку. Факт отримання такої заяви банком підтвердив його представник у судовому засіданні суду першої інстанції.
З урахуванням вищевикладеного, суди дійшли правильного висновку про сплив строку позовної давності, так, як після повернення відповідачем кредиту в повному обсязі (04 липня 2012 року), підстави для нарахування позивачем процентів за користування кредитом в подальшому відпали, трирічний строк вимоги за зобов'язаннями процентів нарахованих за липень 2012 року, розпочався у серпні 2012 року, а тому на момент звернення позивача із позовом до суду (06 квітня 2016 року) він сплив, наявність клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України стало підставою для відмови у позові. З огляду на викладене строк позовної давності сплив і щодо вимог про стягнення неустойки.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 02 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 11 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік О.В. Ступак