ухвала
іменем україни
22 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Ситнік О.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 липня 2016 року,
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 12 листопада 2015 року між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто») укладено договір фінансового лізингу № 002274 про придбання автомобіля Kia Ceed на загальну суму 14 314,29 доларів США.
Вважає, що відповідач порушив його права як споживача, оскільки застосував нечесну підприємницьку діяльність, умови оспорюваного правочину порушують положення Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), оскільки є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Крім того, під час укладення спірного договору його введено в оману відповідачем щодо обставин, які мають істотне значення, а саме - в договорі зазначена інша марка автомобіля, ніж та, що він бажав отримати, а тому вважає цей правочин недійсним.
На підставі наведеного ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 12 листопада 2015 року та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на його користь сплачені згідно даного договору 35 700,00 грн адміністративного платежу та 428,40 грн комісії, а всього 36 128,40 грн.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 липня 2016 року, позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 002274 від 12 листопада 2015 року та стягнення грошових коштів задоволено.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002274 від 12 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто».
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 36 128 гривень 40 коп. сплачених згідно договору фінансового лізингу № 002274 від 12 листопада 2015 року.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» в доход держави для зарахування до спеціального бюджету судовий збір у розмірі 487 гривень 20 копійок.
У касаційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» просить скасувати судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорений договір містить несправедливі умови, визначені ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами було укладено в добровільній формі цивільно-правовий договір, який оформлено належним чином з погодженням усіх його істотних умов, щодо прав та відповідальності сторін згідно з вимогами чинного законодавства, не знайшли свого підтвердження з наступних підстав.
Так, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), вірно застосувавши положення ст. ст. 203, 215, 799, 806 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», дослідивши умови договору фінансового лізингу, дійшли до правильного висновку про те, що позивач не отримав інформацію щодо істотних умов договору, які передують його укладенню, зокрема, відносно відповідальності за договором, умови якого є несправедливими для неї, як споживача фінансових послуг, адже лізингодавець відповідно до умов договору може не виконувати свої зобов'язання щодо предмету лізингу та при цьому ніякої матеріальної відповідальності за це не нестиме, а лізингоодержувач, при розірванні договору фінансового лізингу внаслідок невиконання лізингодавцем своїх зобов'язань, не має права на отримання всієї суми, яку сплатив на користь лізингодавця, і наслідком цього є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що суперечить принципу добросовісності договору.
Разом з тим, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15 та від 11 травня 2016 року № 6-65цс16, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
Крім того, ч. 2 ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, а відповідно до вимог ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» відхилити.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Ю.Г. Іваненко А.В. Маляренко О.М. Ситнік