27 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
судді-доповідачаГриціва М.І.,
суддів:Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 травня 2017 року у справі за його позовом до управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 травня 2017 року відмовив у відкритті касаційного провадження на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 1 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, якими у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із такою ухвалою Вищого адміністративного суду України,
ОСОБА_4 подав заяву про її перегляд Верховним Судом України з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах частини п'ятої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), що, на думку заявника, підтверджується рішеннями суду касаційної інстанції від 16 січня, 12 березня 2013 року, 24 липня, 11 грудня 2014 року, 4 червня 2015 року (справи №№ К/9991/7987/12, К/9991/75302/12, К/800/49087/13, К/9991/87951/11, К/800/15372/15 відповідно).
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке
За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виплата позивачу, як учаснику бойових дій, разової щорічної допомоги у 2016 році до 5 травня у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"», не є порушенням Закону № 3551-XII, оскільки дана постанова є чинна, прийнята відповідно до норм Бюджетного кодексу України, не визнана неконституційною чи протиправною, не скасована у встановленому законом порядку.
У рішеннях суду касаційної інстанції від 16 січня та 12 березня 2013 року, наданих на підтвердження заявленої позиції, вирішувалось питання щодо перерахунку та виплати недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2009 та 2011 роках, коли одночасно діяли норми частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2014 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що, нараховуючи позивачу у 2013 році щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 149, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..
У рішенні від 4 червня 2015 року, суд касаційної інстанції зазначив, що дії відповідача по виплаті у квітні щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірах менших ніж встановлені Законом № 3551-XII, не відповідають діючому законодавству, оскільки у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України не надано право змінювати визначені цим законом розміри.
Викладене дає підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції, додані на обґрунтування заяви, ухвалені цим судом за інших фактичних обставин справи, а отже не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, ОСОБА_4 посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2014 року. Проте ці рішення не можуть братися до уваги, оскільки у зазначених справах суд касаційної інстанції не ухвалив остаточного рішення, а з огляду на неповноту фактичних обставин справи скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Такі обставини унеможливлюють прийняття рішення про відкриття провадження у справі і дають підстави вважати заяву необґрунтованою.
З огляду на вкладене, керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,
ухвалила:
Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 травня 2017 року.
Суддя-доповідач М.І. Гриців
Судді: О.В. Кривенда
О.Б. Прокопенко