6 липня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування,
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 21 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2016 року, позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнив: визнав недійсним договір дарування нежитлового приміщення (магазину), що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 6 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 1264; визнав недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 9 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 1279.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29 березня 2017 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.
У заяві ОСОБА_4, яку вона назвала скаргою про перегляд судового рішення за винятковими обставинами, порушується питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року та ухвалення нового судового рішення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 203, 204, 215, 626, 627, 638 та 717 Цивільного кодексу України, статей 46-1 та 55 Закону України «Про нотаріат», пункту 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5.
Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд судового рішення, ОСОБА_4 посилається на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року.
Перевіривши доводи заявниці, викладені в заяві про перегляд судового рішення, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суду апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_4 знала про постановлення ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2013 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все належне їй рухоме та нерухоме майно в межах суми позову, про що свідчить отримане нею 2 серпня 2013 року поштове повідомлення, не зважаючи на це 6 та 9 серпня 2013 року відповідачка відчужила ОСОБА_6 вказані приміщення. Однак за наявності вказаної ухвали, про яку було відомо відповідачці, остання не мала права розпоряджатися майном, на яке накладено арешт, з моменту постановлення цієї ухвали.
Така правова позиція висловлена і в постановах Верховного Суду України від 18 січня та 1 лютого 2017 року.
У рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року, що надана заявницею для порівняння, зазначено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, обмежився посиланням на порядок виконання ухвал про накладення арешту органами державної виконавчої служби, вважаючи таке обґрунтування достатнім для визнання оспорюваних угод недійсними.
Порівняння змісту вказаного судового рішення зі змістом судового рішення, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову, аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
З огляду на викладене підстава для перегляду судового рішення у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня.
Ураховуючи наведене, вважати зазначену заяву обґрунтованою немає підстав.
Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховним Судом України справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк