"10" липня 2017 р. Справа № 917/140/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Шутенко І.А.,
при секретарі Міракові Г.А.,
за участю представників:
прокурорів - Ногіної О.М. - на підставі посвідчення №032167 від 11.02.2015р.,
ОСОБА_1 - на підставі посвідчення від 05.10.2015р. №035938,
від Кабінету Міністрів України - ОСОБА_2 - на підставі довіреності від 28.12.2016р. №06-04/10007, від 31.01.2017р. №860/9.1/32-17;
від Міністерства аграрної політики та продовольства України - не з'явився;
від 1-го відповідача - не з'явився;
від 2-го відповідача (апелянта) - ОСОБА_3 - на підставі довіреності від 30.12.2016р. №821,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ, (вх. №1490 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2017р. у справі №917/140/17
за позовом: Заступника прокурора Полтавської області, м. Полтава в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ, Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ,
до 1-го відповідача: Виконавчого комітету Гребінківської міської ради Полтавської області, Полтавська область, м. Гребінка,
до 2-го відповідача: Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ,
про визнання недійсними та скасування рішення виконавчого комітету та свідоцтв про право власності, визнання права власності,
Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.04.2017р. у справі №917/140/17 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено повністю; визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Гребінківської міської ради № 43 від 01.02.2012р. “Про розгляд звернення філії Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” “Гребінківський елеватор”; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 535440 від 21.02.2012р. про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди загальною площею 13 168,2 кв.м., розташовані по пров. Пирятинський, 46 м. Гребінка, Полтавської області, видане виконавчим комітетом Гребінківської міської ради публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо-зернова корпорація України”; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 535441 від 21.02.2012р. про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди, загальною площею 5 368,2 кв.м, розташовані по пров. Пирятинський, 7, м. Гребінка, Полтавської області, видане виконавчим комітетом Гребінківської міської ради публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо-зернова корпорація України”; визнано за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України право власності на нерухоме майно- майнові комплекси, які розташовані: по провулку Пирятинський, 46, місто Гребінка Полтавської області, площею 13 168,2 кв.м., а саме: силкорпус №2, А-8, загальною площею 2 642,2 кв.м; силкорпус №1, А1-5, загальною площею 1 162,3 кв.м; силкорпус №3, А2-5, загальною площею 1 240,3 кв.м; силкорпус №5, А3-5, загальною площею 1 195 кв.м; силкорпус №4, А4-5, загальною площею 1 173,2 кв.м; силкорпус №6, А5-5, загальною площею 2414,9 кв.м; приймальна-лабораторія, Б-2, загальною площею 117,4 кв.м; магазин з підвалом, В-1, загальною площею 66,8 кв.м; альтанка (2 шт.). Г,г; будівля ПРУ, Д-1, загальною площею 151,8 кв.м; автомобільна вагова, Е-1, загальною площею 150,4 кв.м; автомобільна вагова, Є-1, загальною площею 152,9 кв.м; пождепо з насосною, майстерня, Ж-1, загальною площею 289,4 кв.м; підвал, З; приймальна установка автотранспорта, І-1, загальною площею 153,3 кв.м; сушарка, Й-2, загальною площею 149,1 кв.м; електрощитова, К-1, загальною площею 23,9 кв.м; сушарка, Л-2, загальною площею 149,9 кв.м; електроцех, М-1, загальною площею 49,6 кв.м; вбиральня, Н; навіс, О; адміністративний корпус, П-2, загальною площею 821,6 кв.м; вагонна вагова, Р-1; гараж, С-1; загальною площею 195,7 кв.м; гараж для автотракторного парку, С1-1, загальною площею 193,2 кв.м; свинарник, Т-1, загальною площею 530,0 кв.м; склад рідкого палива, У-1, загальною площею 58,3 кв.м; депо тепловоза, Ф-1, загальною площею 87,0 кв.м; вбиральня, X; сарай, Ч-1; асфальтоплощадка, №1; асфальтоплощадка, №2; асфальтоплощадка, №3; асфальтоплощадка, №4; асфальтоплощадка, №5; асфальтоплощадка, №6; асфальтоплощадка, №7; робоча башня, №8; резервуар води, мех. дільниця, №9; резервуар води, №10; огорожа, №11; пож. водопровід, №12; водопровід пож. мех.дільниця, №13; резервуар води, №14; насосна станція, №15; арт скважина, №16; водонапірна башня, №17; цистерна, №№18-21; цистерна, №22; під'їзна залізнична колія, №23; стрілочний перевод, №24; мережа каналізації, №25; мережа водопостачання, №26; газифікація, №27; водопровід, №28; по провулку Пирятинський, 7, місто Гребінка Полтавської області, площею 5368,2 кв.м, а саме: лабораторія №2, А-1, а, загальною площею 80,7 кв.м; прохідна, Б-1, б, загальною площею 9,7 кв.м; вагова, В-1, в, загальною площею 89,0 кв.м; приймально - очисна башня, Г-3, г; загальною площею 175,1 кв.м; зерносклад №1, Д-1, загальною площею 891,4 кв.м; зерносклад №2, Е-1, загальною площею 1011,9 кв.м; зерносклад №3, Є-1, є, загальною площею 903,2 кв.м; зерносклад №4, Ж-1, загальною площею 959,4 кв.м; зерносклад №6, З-1, загальною площею 1 226,7 кв.м; вбиральня, І; склад мішкотари, К-1, загальною площею 21,1 кв.м; площадка №1, №1; площадка №2, №2; площадка №3, №3; покриття двору, №4; мех. резервна площадка, №5; ворота прохідної, №6; ворота, №7; огорожа, №8; огорожа, №9; водогін, №10; під'їзна залізнична колія, №11; стягнуто з Виконавчого комітету Гребінківської міської ради Полтавської області на користь Прокуратури Полтавської області 78 707,14грн. витрат з оплати судового збору; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Прокуратури Полтавської області 78 707,14грн. витрат з оплати судового збору.
Відповідні висновки суду мотивовані тим, що державне майно, яке було закріплене за корпоратизованим державним підприємством на праві господарського відання, до завершення процедури приватизації, перебуває у створеного акціонерного товариства на праві господарського відання, та залишається державною власністю, а отже оспорюване рішення Виконавчого комітету Гребінківської міської ради у розумінні частини першої статті 393 Цивільного кодексу України, є таким, що порушує інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, та відповідно є безумовною підставою для задоволення позовних вимог.
Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2017р. у справі №917/140/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує на те, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Зокрема, апелянт наголошує на тому, що місцевим господарським судом не було надано належної оцінки доводам ПАТ "ДПЗКУ" щодо застосування наслідків спливу позовної давності для звернення прокурора з відповідним позовом до суду, з огляду на те, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Гребінківської міської ради №43 від 01.02.2012р. є публічною, загальнодоступною інформацією, що підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа, а отже прокурор та позивачі у справі мали об'єктивну можливість дізнатись про наявність вказаного рішення ще у 2012 році. Крім того, апелянт наголошує на тому, що держава не ініціювала проведення процедури приватизації чи корпоратизації ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а на підставі чинного законодавства та в межах повноважень ліквідувала його та на власний розсуд розпорядилася майном, що знаходилось у користуванні цього суб'єкта, держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила обмін одного об'єкта права державної власності на інший, а саме передавши до статутного капіталу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" об'єкти, перелік яких визначено в постанові КМУ від 11.08.2010р. № 764, набула в обмін право власності на 100% акцій товариства, а ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", відповідно, набуло право власності на передане йому майно. Також, в обґрунтування наявності підстав для скасування рішення місцевого господарського суду апелянт посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21.07.2015р. у справі №К/800/64162/13, якою було встановлено, що держава в особі Кабінету Міністрів України прийняла рішення про зміну правового режиму спірного майна в рамках процедури реорганізації ДП "ДПЗКУ" у ПАТ "ДПЗКУ".
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.05.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд скарги призначено на 14.06.2017р.
06.06.2017р. прокурором подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№5876), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2017р. у справі №917/140/17 залишити без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2017р. відкладено розгляд справи на 10.07.2017р.
10.07.2017р. прокурором подано до апеляційного господарського суду додаткові письмові пояснення (вх.№7191).
10.07.2017р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх.№7218), а саме: роздруківки з веб-сайту Державної аудиторської служби України щодо результатів контролю в окремих сферах економіки чи з окремих питань фінансово-господарської діяльності від 29.11.2013р., наданої на підтвердження тих обставин, що позивачам було відомо про оформлення Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" права власності на майно, передане до статутного капіталу товариства ще у 2013році.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково доданими документами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апелянт зазначає, що про наявність вказаної довідки йому стало відомо лише після прийняття оскаржуваного рішення, що унеможливило подання вказаного доказу до суду першої інстанції, однак доказів на підтвердження зазначених обставин апелянтом не надано. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за неможливе прийняти вказану роздруківку з веб-сайту Державної аудиторської служби України щодо результатів контролю в окремих сферах економіки чи з окремих питань фінансово-господарської діяльності від 29.11.2013р., як додатковий доказ у даній справі.
У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 10.07.2017р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2017р. у справі №917/140/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.
Представник Кабінету Міністрів України заперечила проти вимог апеляційної скарги, та просила рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Прокурор - Ногіна О.М. заперечила проти вимог апеляційної скарги, та просила рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Прокурор - Вороненко А.М. заперечила проти вимог апеляційної скарги, та просила рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
У судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 10.07.2017р. представники 2-го позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України та 1-го відповідача - Виконавчого комітету Гребінківської міської ради Полтавської області не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи (т.2 а.с.232,232).
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що сторони були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи (т.2 а.с.232,232), а також, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції представників сторін не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно до положень статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру” визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Господарський суд, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам” від 23.03.2012р. № 7 (надалі - Постанова) встановлено, що згідно з частиною другою статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.
Частина 3 вказаної Постанови встановлює, що господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
Відповідно до поданої позовної заяви, прокурором заявлено вимоги в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, як органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.
Як зазначає в позовній заяві прокурор, у даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що внаслідок прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету Гребінківської міської ради № 43 від 01.02.2012р. та видачі правовстановлюючих документів на право приватної власності на нерухоме майно Гребінківського елеватора, зазначені об'єкти, в порушення вимог законодавства, вибули із державної власності, що позбавило можливості державу в особі Мінагрополітики здійснювати свої повноваження щодо управління цими об'єктами державної власності.
Органом, уповноваженим здійснювати повноваження у спірних правовідносинах, є Міністерство аграрної політики та продовольства України, яке відповідно до статті 73 Господарського кодексу України, частини першої статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", підпунктів 54, 62 пункту 4 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою КМУ від 25.11.2015 року № 1119, наділене державою здійснювати від її імені повноваження власника державного майна, що віднесено до сфери його управління.
Крім того, відповідно до положень статті 37 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України також може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" визначено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Разом з тим, як зазначає прокурор, ані Міністерством аграрної політики та продовольства України ані Кабінетом Міністрів України на цей час не було вжито заходів щодо усунення порушень законодавства, що призвело до вибуття з державної власності нежитлових об'єктів по пров. Пирятинський, 46 та пров. Пирятинський, 7, у місті Гребінка Полтавської області.
З огляду на вищевикладене, враховуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, та зважаючи на дотримання прокурором вимог Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості та правомірності звернення заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі позивачів - Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України з відповідним позовом до місцевого господарського суду.
Отже, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи з утворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 11.08.2010р. № 764 (надалі - Постанова №764) було утворено Державне Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства (пункт 4 Постанови №764).
Відповідно до пунктів 2 та 5 Постанови №764, ліквідовано дочірні підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України", у тому числі дочірнє підприємство "ДАК "Хліб України" "Гребінківський елеватор". Установлено, що статутний капітал товариства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Компанії, що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів товариства, в тому числі і шляхом передачі майна, що належало ДП "ДАК "Хліб України" "Гребінківський елеватор".
Відповідно до частин 2 та 3 статті 73 Господарського кодексу України, орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Відповідно до наявного в матеріалах справи акту приймання - передачі цілісного майнового комплексу від 20.01.2011р. №15 Державному підприємству “Державна продовольчо-зернова корпорація України” було передано цілісний майновий комплекс ДП ДАК “Хліб України” “Гребінківський елеватор”, до складу якого входить зокрема, комплекс нежитлових будівель та споруд, розташованих по пров. Пирятинський, 46 та пров. Пирятинський, 7, м. Гребінка, Полтавської області (т.1 а.с.60-79).
Отже, усе майно ДП "ДАК "Хліб України" "Гребінківський елеватор" та у подальшому ДП "ДПЗКУ" перебувало у власності держави, при цьому вказане майно було закріплено за вказаними державними підприємствами на праві господарського відання, тобто без правомочності розпорядження.
На виконання пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. № 764" від 06.06.2011р. № 593 (надалі- Постанова №593), Кабінетом Міністрів України постановлено погодитися з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення Державного Підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство (пункт 1 Постанови №593).
Установлено, що 100 відсотків акцій державного Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо (пункт 2 Постанови №593).
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011р. "Про деякі питання діяльності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було затверджено Статут Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (державну реєстрацію юридичної особи проведено 18.11.2011р. номер запису 10701450000045105) (надалі- Статут) (т.1 а.с.41-59), пунктами 1.4 та 1.6 якого визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України, повноваження з управління корпоративними правами товариства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України, а товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Згідно вищевказаного наказу установлено, що статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (пункт 4 наказу).
Згідно пункту 4.3 Статуту, товариство є власником майна (у тому числі коштів, матеріальних та нематеріальних активів), переданого йому засновником та акціонерами як вклади до статутного капіталу товариства, або в інший не заборонений чинним законодавством спосіб.
Пунктом 5.1 Статуту визначено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Крім того, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, наказом голови правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 18.11.2011р. №180 було затверджено Положення про філію Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Гребінківський елеватор" (т.1 а.с.37-40).
В результаті реорганізації державного підприємства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” було передано на праві оперативного управління об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресами: Полтавська область, м. Гребінка, пров. Пирятинський, 46 та пров. Пирятинський, 7.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2012р. директор філії Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” “Гребінківський елеватор” звернувся до Гребінківської міської ради з заявою № 79 (т.1 а.с.35-36), в якій просив прийняти рішення про оформлення права приватної власності на майновий комплекс будівель і споруд, що знаходяться за адресою: м. Гребінка, пров. Пирятинський, 46, та м. Гребінка, пров. Пирятинський, 7 з приватною формою власності та доручити бюро технічної інвентаризаціїї видати свідоцтво на право власності приватної власності на ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України”.
01.02.2012р. Виконавчим комітетом Гребінківської міської ради було прийнто прийнято рішення “Про розгляд звернення філії Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” “Гребінківський елеватор” № 43 (надалі - Рішення).
Згідно пунктів 1 та 2 вказаного Рішення, було вирішено видати Публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо-зернова корпорація України” свідоцтво на право власності (із зазначенням форми власності - приватна) на цілісні майнові комлекси за адресою: м. Гребінка, пров. Пирятинський, 46, та м. Гребінка, пров. Пирятинський, 7 та доручено Лубенському МБТІ оформити документи про право власності Публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на вказане нерухоме майно (т.1 а.с.34).
На виконання вказаного Рішення, 21.02.2012р. Виконавчим комітетом Гребінківської міської ради було видано свідоцтва серії САН №535440, серії САН №535441 про право приватної власності на нерухоме майно, що розташовано по пров. Пирятинський, 46, м. Гребінка, Полтавської області та пров. Пирятинський, 7, м. Гребінка, Полтавської області (т.1 а.с.83-87).
Право приватної власності Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на вказані об'єкти нерухомого майна було зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 28.12.2016р. (т.1 а.с.88-97).
У зв'язку з вказаними обставинами, 25.01.2017р. заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Гребінківської міської ради Полтавської області та Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (т.1 а.с.2-124), в якій просив суд визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Гребінківської міської ради № 43 від 01.02.2012р. “Про розгляд звернення філії Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”; визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 535440 від 21.02.2012р. про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди загальною площею 13 168,2 кв.м., розташовані по пров. Пирятинський, 46 м. Гребінка, Полтавської області, видане виконавчим комітетом Гребінківської міської ради Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України"; визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 535441 від 21.02.2012р. про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди, загальною площею 5 368,2 кв.м, розташовані по пров. Пирятинський, 7, м. Гребінка, Полтавської області, видане виконавчим комітетом Гребінківської міської ради Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України"; визнати за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України право власності на нерухоме майно - майнові комплекси, які розташовані: по провулку Пирятинський, 46, місто Гребінка Полтавської області, площею 13 168,2 кв.м., по провулку Пирятинський, 47, місто Гребінка Полтавської області, площею 5 368,2кв.м.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що оспорюване рішення та свідоцтва про право власності видані за відсутності документів, що підтверджують зміну форми власності зазначеного майнового комплексу з державної на приватну форму власності. Зокрема, відповідно до положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999р., "Гребінківський елеватор", який розташований в м.Гребінка Полтавської області, не підлягає приватизації, у "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані", зазначене підприємство відсутнє, а отже майно вказаного підприємства не могло бути приватизоване або корпоратизоване, та не могло бути включене до статутного фонду.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.04.2017р. у даній справі позов задоволено повністю; визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Гребінківської міської ради № 43 від 01.02.2012р. "Про розгляд звернення філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України "Гребінківський елеватор"; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 535440 від 21.02.2012р. про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди загальною площею 13 168,2 кв.м., розташовані по пров. Пирятинський, 46 м. Гребінка, Полтавської області, видане виконавчим комітетом Гребінківської міської ради публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 535441 від 21.02.2012р. про право приватної власності на майновий комплекс - будівлі та споруди, загальною площею 5 368,2 кв.м, розташовані по пров. Пирятинський, 7, м. Гребінка, Полтавської області, видане виконавчим комітетом Гребінківської міської ради публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України; визнано за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України право власності на нерухоме майно - майнові комплекси, які розташовані: по провулку Пирятинський, 46, місто Гребінка Полтавської області, площею 13 168,2 кв.м., по провулку Пирятинський, 47, місто Гребінка Полтавської області, площею 5 368,2кв.м. (т.2 а.с.120-131).
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляд на те, що оспорюваним рішенням та видачею на виконання вказаного рішення свідоцтв на право власності було порушено інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, яке полягало у неправомірному вибутті майнового комплексу Гребінківського елеватора з державної власності та передачі його приватну власність, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України).
Статтею 326 Цивільного кодексу України встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Кабінет Міністрів України у відповідності до положень статей 113, 116 Конституції України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності та здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як було зазначено вище, статутний капітал Державного підприємства формувався шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідовувались, у тому числі цілісного майнового комплексу Дочірнього підприємства “Гребінківський елеватор”.
Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" створено шляхом перетворення державного підприємств "Державна продовольчо-зернова корпорація України", товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків останнього.
Пунктом 1.4 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011р. №593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.
Статтею 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено поняття управління об'єктами державної власності, під яким слід розуміти здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Пунктом 1.6 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" визначено, що товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України.
Відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права приватної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999р., державне майно ДП "ДАК Хліб України" "Гребінківський елеватор" не підлягало приватизації, оскільки вказане державне майно відсутнє у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Майно ДП "ДАК Хліб України" "Гребінківський елеватор" не могло бути ні приватизоване, ні корпоратизоване, тобто відчужено приватним особам або включено до статутного капіталу акціонерного товариства.
Частиною дев'ятою статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" встановлено, що нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764" також було встановлено, що Державне Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо, тоді як право власності відповідно до норм статей 316, 317 Цивільного кодексу України передбачає розпорядження майном за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Згідно з частиною 1 статті 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 Господарського кодексу України).
Частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.
Колегія суддів зазначає, що рішення про зміну правового режиму державного майна Кабінетом Міністрів України не приймалося, доказів в спростування вказаних обставин відповідачами ані до суду першої інстанції ані до апеляційного господарського суду надано не було, матеріалами справи не підтверджено зміну форми власності з державної на приватну.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконними та скасовую правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує права або інтереси.
Згідно пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
За приписами частини першої статті 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Враховуючи вищевикладене, що оспорюване рішення Виконавчого комітету Гребінківської міської ради у розумінні частини першої статті 393 Цивільного кодексу України, порушує інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора щодо визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Гребінківської міської ради “Про розгляд звернення філії Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” “Гребінківський елеватор” від 01.02.2012р. №43, яким було вирішено видати Публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо-зернова корпорація України” свідоцтва на право власності (із зазначенням форми власності - приватна) на спірні нежитлові об'єкти.
Відповідно до приписів частини першої статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оскарження. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Законодавцем в частині першій статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, частиною другою вказаної статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.
Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (пункт 3 частини 1 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Колегія суддів зазначає, що після набуття чинності Законом України “Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006р., повноваження щодо управління державним майном відповідно до статей 4, 5 цього Закону здійснює Кабінет Міністрів України, а отже незаконне оформлення права приватної власності на об'єкти нерухомого майна за відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", та вибуття цих об'єктів з державної власності порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника об'єкта державної власності, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ним.
Відповідно до приписів статті 5 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, Кабінет Міністрів України наділений правами власника на державне майно, а відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи з утворення державного підприємства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” від 11.08.2010р. № 764, Міністерство аграрної політики та продовольства України здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави щодо ДАК “Хліб України”.
Отже, власником спірного нерухомого майна є держава в особі Кабінету Міністрів України, а органом, уповноваженим на управління корпоративними правами ДАК “Хліб України”, є Міністерство аграрної політики та продовольства України, у зв'язку із чим спірне майно підлягає поверненню у власність держави в особі Кабінету Міністрів України.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявного порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України внаслідок прийняття оспорюваного рішення Виконавчим комітетом Гребінківської міської ради, та з метою відновлення становища, яке існувало до його порушення, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право приватної власності на будівлі та споруди серії САН №535440 від 21.02.2012р., що розташовані по пров. Пирятинський, 46 м. Гребінка, Полтавської області, видане Виконавчим комітетом Гребінківської міської ради Публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо-зернова корпорація України” та свідоцтва про право приватної власності на будівлі та споруди серії САН №535441 від 21.02.2012р., що розташовані по пров. Пирятинський, 7, м. Гребінка, Полтавської області, видане Виконавчим комітетом Гребінківської міської ради Публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо-зернова корпорація України” та визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на нерухоме майно - майнові комплекси, які розташовані за адресами: провулок Пирятинський, 46, місто Гребінка Полтавської області, площею 13 168,2кв.м.; провулок Пирятинський, 7, місто Гребінка Полтавської області, площею 5 368,2кв.м.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції приписів частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України з огляду на неврахування фактів, що встановлені Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21.07.2015р. у справі №К/800/64162/13, оскільки висновки яких дійшов суд в межах розгляду адміністративної справи не стосувались предмету спору (спір про зобов'язання Реєстраційної служби вчинити дії щодо видачі свідоцтва про право приватної власності), та були оціночним судженням, а не преюдиційним фактом, встановленим судом.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.02.2017р. 2-им відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (т.1 а.с.213-239).
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
У відповідності до пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013р., за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
За приписами частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд України у постановах від 27.05.2014р. у справі №3-23гс14 та від 23.12.2014р. у справі №916/2414/13, від 29.10.2014р. у справі №6-152цс14 та від 01.07.2015р. у справі №6-178цс15.
З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України, статті 29 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту коли орган в інтересах якого звертається прокурор довідався або міг довідатися про порушення своїх прав.
Зокрема, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який, на думку прокурора, мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд України у постановах: від 22.04.2015р. у справі № 3-54гс15; від 17.02.2016р. у справі № 6-2407цс15; від 13.04.2016р. № 3-224гс16.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі № 6-178цс15, яка відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.
Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачам у справі - Кабінету Міністрів України та Міністерству аграрної політики та продовольства України про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки спірне рішення про видачу свідоцтва про право приватної власності приймалось без їх участі. Органами державного контролю своєчасно не виявлено вказані порушення у межах строку загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим Кабінет Міністрів України та Міністерство аграрної політики та продовольства України за захистом свої порушених прав до суду не звертались.
Зі змісту позовної заяви прокурора вбачається, що про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме виконавчого комітету Гребінківської міської ради Полтавської області від 17.03.2016р., Міністерства аграрної політики та продовольства України від 31.05.2016р., Кабінету Міністрів України від 26.08.2016р., Комунального підприємства “Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації” від 24.03.2016 та 12.01.2017, що на думку колегії суддів є об'єктивними обставинами, пов'язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень законодавства у сфері державної власності та інтересів держави.
В обґрунтування поданої заяви про застосування наслідків спливу позовної давності 2-й відповідач наголошував на тому, що оскільки рішення виконавчого комітету Гребінківської міської ради №43 від 01.02.2012р. є публічною, загальнодоступною інформацією, що підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа, отже позивачі мали об'єктивну можливість отримати інформацію про його прийняття ще у 2012році.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до публічної інформації” цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, у розумінні статті 12 даного Закону України суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, зокрема, запитувачами інформації є фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, прокурору про наявність спірного рішення стало відомо лише у 2016 році у ході опрацювання доручення Генеральної прокуратури України, викладеного в листі №05/1-733вих-78окв16 від 17.02.2016р. (т.2 а.с.98-100), позивачам у справі стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення після звернення прокуратури Полтавської області з письмовими зверненнями про обізнаність Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо зміни форми власності майна філією ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” “Гребінківський елеватор”, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами Секретаріату Кабінету Міністрів України від 20.09.2016р. № 14723/0/2-16 (т.1 а.с.105) та Міністерства аграрної політики та продовольства України від 31.05.2016р. №37-27-3-15/7920 (т.1 а.с.103).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо того, що прокурором у даній справі не було пропущено строки позовної давності для звернення з відповідним позовом та вважає обґрунтованою відмову господарського суду першої інстанції в задоволенні заяви 2-го відповідача - Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про застосування строків позовної давності.
За приписами статті 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки суд першої інстанції дослідив належним чином обставини справи і докази на їх підтвердження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2017р. у справі №917/140/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2017р. у справі №917/140/17 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 12 "липня" 2017р.
Головуючий суддя Плахов О.В.
Суддя Здоровко Л.М.
Суддя Шутенко І.А.