ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.07.2017Справа №910/6148/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Архікад-С"
до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про визнання правочину недійсним
Суддя Маринченко Я.В.
Представники сторін:
від позивача - Радько А.Г. (представник за довіреністю);
від відповідача - Гуменюк Т.М. (представник за довіреністю).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Архікад-С" звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання правочину недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.07.2015 між сторонами укладено Договір підряду № 881-15, за умовами якого позивач зобов'язався на свій ризик та своїми силами виконати роботи на підставі договірної ціни та кошторисної документації з капітального ремонту фасаду будівлі за адресою: м. Київ, пл. І.Франка, буд. 5. Після виконання вказаних робіт та їх прийняття відповідачем позивачу стало відомо, що зазначений будинок віднесено до пам'ятки архітектури місцевого призначення. Оскільки виконання ремонтно-реставраційних робіт на таких будівлях потребує наявності відповідної ліцензії, якої позивач на той час не мав та не має, останній просив визнати вказаний правочин недійсним на підставі ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на викладені у відзиві обставини, зокрема на те, що позивач знав про віднесення зазначеної будівлі до пам'ятки архітектури місцевого призначення, а замовлені відповідачем роботи з капітального ремонту фасаду не були реставраційними. Крім того, позивач уклав договір субпідряду із Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест-Буд», що має відповідну ліцензію на здійснення реставрації, консервації, ремонтних робіт та реабілітації пам'яток культурної спадщини.
На підставі викладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідач розмістив на веб-сайті https://tenders.dtek.com оголошення про проведення закупівлі, а саме: відкритих одноступеневих торгів на закупівлю послуги з «капітального ремонту фасаду будівлі за адресою: м. Київ, пл. І. Франка, 5». Обсяг надання послуг визначений згідно з дефектним актом від 18.03.2015 (риштування фасаду h=23м); строк виконання робіт - протягом 2 календарних місяців із дати укладення договору на підставі графіку.
23.06.2015 відповідач звернувся до позивача з листом про прийняте рішення (протокол від 22.06.2015 № 15/КзКТ-62) визнати позивача переможцем торгів відповідно до його конкурсної пропозиції за ціною 805413,65 грн. із ПДВ зі строком надання послуг у 90 календарних днів.
17.07.2015 між сторонами укладено Договір підряду № 881-15, за умовами якого позивач зобов'язався на свій ризик та своїми силами виконати роботи на підставі договірної ціни та кошторисної документації (додаток № 1 до договору) з капітального ремонту фасаду будівлі за адресою: м. Київ, пл. І.Франка, буд. 5, із використанням своїх матеріалів та устаткування та здати роботи замовнику, який зобов'язався прийняти та оплатити їх (п. 1.1., 1.2. Договору).
Ціна робіт за Договором згідно з додатком 1, який є його невід'ємною частиною, становить 805413,65 грн. із урахуванням ПДВ (п. 2.1. даного правочину).
Пунктом 2.5. вказаної угоди передбачено, що оплата за виконані роботи здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 30 календарних днів після підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в та довідки КБ-3 із вирахуванням суми авансу та з наданням позивачем документів, які підтверджують фактичні витрати по усіх складових вартості у складі договірної ціни та кошторисної документації до неї (оренда риштувань, тощо).
Відповідно до п. 3.1. Договору роботи виконуються позивачем згідно з вимогами експлуатаційної та технічної документації. Позивач гарантує, що виконані роботи у ході їх виконання та на момент здавання замовнику відповідають визначеним технічним вимогам та не мають дефектів, які б зменшували або повністю виключали придатність або цінність результату роботи.
Здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами шляхом підписання акту приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в та довідки КБ-3. У разі виявлення недоліків у результаті виконання робіт до підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, сторони складають двосторонній акт із фіксування факту наявності недоліків, причини їх виникнення та термінів усунення (п. 5.1., 5.2. вказаного правочину).
Пунктом 11.1. даної угоди передбачено, що позивач має право залучати до виконання робіт субпідрядні організації та забезпечує координацію і контроль їх діяльності.
Зазначений Договір набув чинності з моменту підписання та діяв до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 12.1. Договору).
До вказаного Договору сторонами були підписані наступні додатки: додаток № 1 «Договірна ціна та кошторисна документація»; додаток № 2 «Аркуш оцінки відповідності підрядної організації вимогам безпеки»; додаток № 3 «Графік виконання робіт».
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем роботи виконані на суму 495824,42 грн. із ПДВ, що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3), а саме: акт та довідка від 25.09.2015 № 1 на суму 176406,42 грн.; акт та довідка від 20.10.2015 № 2 на суму 37640,40 грн.; акт та довідка від 09.11.2015 № 3 на суму 129542,00 грн.; акт та довідка від 23.12.2015 № 1 на суму 152235,60 грн.
Однак, 28.04.2016 відповідач звернувся до позивача з листом № 3В62/1-168, в якому повідомив про здійснення комісією повторного огляду відремонтованого позивачем фасаду будівлі та складання акту виявлених недоліків (дефектів) та кошторису на їх усунення. Оскільки представники позивача не з'явились на об'єкт в установлений термін, відповідач долучив зазначений акт та кошторис до цього листа.
Спір щодо стягнення з позивача збитків у вигляді вартості ремонтно-будівельних робіт є предметом розгляду справи № 917/1331/16 за позовом ПАТ «Київенерго» до ТОВ «Архікад-С», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ТОВ «Київ Інвест-Буд» про стягнення 227404,80 грн., у межах якої Харківським апеляційним господарським судом ухвалою від 23.02.2017 призначено судову будівельно-технічну експертизу. На вирішення експертизи поставлені, зокрема, питання про відповідність виконаних робіт вимогам законодавства щодо ремонту пам'яток архітектури, правильного визначення найменування робіт, їх переліку в кошторисній документації та відповідність цих робіт зазначеним у паспорті опорядження фасаду вимогам.
Звернувшись із даним позовом до суду, позивач просив визнати Договір недійсним у зв'язку з тим, що на момент виконання риштування фасаду позивач на мав відповідної ліцензії на проведення ремонтно-реставраційних робіт на пам'ятках культурної спадщини, якою є відремонтована будівля за адресою: м. Київ, пл. І. Франка, 5. Наявна в позивача ліцензія АЕ № 289457, видана Держархбудінспекцією України 14.02.2014, дозволяє виконувати вичерпний перелік робіт, пов'язаних зі створенням об'єктів архітектури, до яких роботи з реставрації, консервації, ремонтних робіт та реабілітації пам'яток культурної спадщини не віднесено.
Однак, позивач зазначає, що про спеціальний статус вказаної будівлі вперше дізнався через кілька місяців після завершення ремонтних робіт, оскільки відповідач не повідомляв та не зазначав у тендерній документації про приналежність такої будівлі до пам'ятки архітектури місцевого призначення. Правовою підставою для визнання вказаного Договору недійсним позивач зазначає ч. 1 ст. 227 ЦК України, згідно з якою правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до п. 3.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом ч. 1 статті 227 ЦК України є оспорюваним. Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених у статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", а також у випадках, визначених Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" тощо. Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Аналогічна правова позиція щодо необхідності визначення порушення прав особи оспорюваним правочином викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 № 3-449гс16.
Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а тому обов'язком позивача відповідно до статті 33 ГПК України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів відповідачем у справі.
Водночас, позивач жодним чином не обґрунтував порушення або оспорювання його прав та охоронюваних законом інтересів укладеним із відповідачем правочином. Сама лише відсутність у позивача ліцензії на проведення ремонтно-реставраційних робіт на пам'ятках культурної спадщини, враховуючи прийняття відповідачем виконаних позивачем за Договором ремонтних робіт та їх оплату, не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним. Такий договір є оспорюваним, а не нікчемним, тобто позивачем підлягає доведенню наявність підстав його недійсності у взаємозв'язку із порушенням правочином його прав, що позивачем доведено не було.
Поряд із цим, у матеріалах справи міститься копія аркушу оцінки відповідності підрядної організації вимогам безпеки, що є додатком 2 до спірного Договору, в якому зазначено, що позивач має ліцензію на здійснення відповідного виду господарської діяльності, тобто відповідачем було погоджено виконання ремонтних робіт фасаду позивачем із відповідною ліцензією.
Крім того, відповідно до п. 3.4. спірного Договору позивач перед початком робіт повинен подати заявку до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Київської міської державної адміністрації та отримати контрольну картку на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення. Після закінчення робіт закрити контрольну картку.
До вказаної заявки мають бути додані, зокрема, паспорт опорядження фасадів, про що зазначено в п. 15.3.3. Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051.
Із контрольної картки № 15060121-Пч вбачається, що остання видана на підставі певного переліку наданих документів, серед яких зазначено і паспорт опорядження фасадів, що містить відомості про приналежність зазначеної будівлі до пам'ятки архітектури місцевого значення. Доказів того, що всупереч вищевказаного пункту Договору позивач не звертався до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Київської міської державної адміністрації матеріали справи не містять.
До того ж, на фасаді вказаної будівлі міститься охоронна дошка - інформаційно-попереджувальна дошка (табличка) установленої форми, яка розміщується на пам'ятці або є
складовою частиною охоронного знака та інформує, що пам'ятку занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і вона перебуває під охороною держави (ст. 1 Порядку встановлення та утримання охоронних дощок та охоронних знаків на нерухомих пам'ятках, затвердженого наказом Міністерства культури і мистецтв України, Державним комітетом України з будівництва та архітектури від 27.01.2004 № 30/10).
Відтак, позивачем не доведено, що він знав та не міг знати про спеціальний статус будівлі, ремонт фасаду якої він виконував.
Щодо посилання відповідача на укладений позивачем із ТОВ «Київ Інвест-Буд» договір субпідряду, то судом на огляд оригінал вказаного договору сторонами подано не було, що виключає можливість оцінити наявну в матеріалах справи копію такого договору як належний чи допустимий доказ у розумінні ст. 32, 34 ГПК України. Зазначення в такому випадку ТОВ «Київ Інвест-Буд» у дозволі на виконання ремонтних робіт від 21.08.2015 № 20, виданому Департаментом культури виконавчого органу КМР (КМДА), не може безпосередньо свідчити про виконання ремонтних робіт саме цим товариством на підставі договору субпідряду.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про визнання Договору підряду від 17.07.2015 № 881-15 недійсним є необґрунтованою, що зумовлює суд відмовити в її задоволенні за недоведеністю.
На підставі положень ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача. Також, не підлягають відшкодуванню судові витрати позивача на оплату правової допомоги.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 11.07.2017
Суддя Я.В. Маринченко