07 липня 2017 р. Справа №902/749/16
Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засіданні Павловій Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за первісним позовом Вінницького навчально-науково-виробничого об'єднання "Комплекс-1", м. Вінниця
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Вінниця
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Донецького Національного Університету, м.Вінниця
про примусове виконання обов'язку в натурі та стягнення неустойки
за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Вінниця
до Вінницького навчально-науково-виробничого об'єднання "Комплекс-1", м.Вінниця
про зобов'язання прийняти частину будівлі
за участю представників:
ВННВО "Комплекс-1": Жуков Володимир Петрович, довіреність № 10 від 20.01.2017 року;
фізичної особи - підприємця ОСОБА_2: ОСОБА_4, договір про надання правової допомоги №б/н від 05.09.2016 року;
відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 01.11.1995 року;
третьої особи: Шевчук Катерина Юріївна, довіреність №17/01-14/18 від 24.10.2016 року.
Вінницьке навчально-науково-виробниче об'єднання "Комплекс-1" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зобов'язання здійснити поточний ремонт приміщень загальною площею 611 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; про повернення приміщення по акту приймання-передачі та про стягнення неустойки в розмірі 12 764,90 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.08.2013 між Вінницьким навчально-науково-виробничим об'єднанням "Комплекс-1" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір № 80 про оренду нежитлових приміщень та надання послуг (надалі - Договір).
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідно до п.1.1. Договору відповідачу було передано нежитлове приміщення, загальною площею 760 кв.м., про що сторонами підписано двосторонній акт прийому-передачі майна від 14.08.2013 року, згідно якого технічний, санітарний стан та проведений ремонт в приміщеннях визначено як "добрий".
Протягом дії договору відповідач відмовлявся від оренди частини приміщень, про що зазначено в додатках №№ 4,5,6 до договору оренди. Згідно з останнім додатком №7 від 01.11.2015 року, площа орендованих приміщень становить 611 кв.м. Після закінчення строку дії договору - 31.07.2016 року, акт прийому-передачі приміщень сторонами не складено та не підписано, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення поточного ремонту орендованого майна та його повернення в порядку, передбаченому п. 4.2.4 Договору.
Окрім того, позивач зазначає, що у зв'язку із простроченням відповідачем повернення орендованого майна, з останнього підлягає до стягнення неустойка відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України в розмірі 12764,90 грн станом на 22.08.2016.
Ухвалою суду від 31.08.2016 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/372/17.
В ході судового розгляду відповідач заперечував проти позовних вимог, поміж з іншого, вказуючи на недоведеність позивачем необхідності у здійсненні поточного ремонту приміщення, його погіршення станом на 31.07.2016 року порівняно із 01.09.2013 року (коли річ була передана в оренду). Відповідач також зазначає, що не перешкоджає поверненню приміщення, а навпаки робить усе можливе для цього, що, в свою чергу, виключає підстави для стягнення неустойки.
05.10.2016 року до суду надійшла зустрічна позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Вінницького навчально-науково-виробничого об'єднання "Комплекс-1" про зобов'язання прийняти частину будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 611,00 кв. м., шляхом підписання акта приймання - передачі приміщень до Договору про оренду нежитлових приміщень та надання послуг № 80 від 14.08.2013 року.
Подана зустрічна заява мотивована ухиленням Вінницького навчально-науково-виробничого об'єднання "Комплекс-1" від підписання акту приймання-передачі приміщення, тоді як орендодавець не має претензій до орендаря в частині оплати отриманих послуг. Зазначена бездіяльність позивача за первісним позовом унеможливлює вивіз майна орендаря відповідно до п.4.2.9 Договору.
Ухвалою суду від 06.10.2016 року зустрічний позов призначено до спільного розгляду з первісним позовом.
Позивач за первісним позовом заперечував проти задоволення зустрічних позовних вимог, поміж іншого, зазначаючи про те, що проект акту - прийому передачі майна, який підписаний фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, надійшов позивачу за первісним позовом електронною поштою лише 15.08.2016 року та містив істотні помилки. В зв'язку з цим, позивачем за первісним позовом були зроблені зауваження відповідно до умов Договору.
Окрім того, позивач за первісним позовом зазначає про те, що відповідач не приступив до демонтажу обладнання в спортивній залі. В подальшому 18.08.2016 сторонами було створено комісію для оформлення акту прийому-передачі. Проте, з огляду на наявність низки суттєвих зауважень до стану приміщень з боку орендодавця, недемонтоване орендарем обладнання, а також залишення останнім та його комісією приміщення, сторонами не було складено обопільний акт прийому-передачі.
07.07.2016 року ухвалою суду до участі у розгляді справи залучено Донецький Національний Університет в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом.
Під час судового розгляду справи представник третьої особи підтримав первісні позовні вимоги та заперечував проти задоволення зустрічного позову. В своїх поясненнях від 29.12.2016 року останній зазначає про те, що 01.04.2016 року між Донецьким національним університетом імені Василя Стуса та Вінницьким навчально-науково-виробничим об'єднанням "Комплекс-1" укладено договір № 30 оренди нежитлових приміщень та надання послуг, предметом якого стали нежитлові приміщення, що знаходяться на першому - шостому поверсі будівлі. 16.05.2016 було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої з 01.09.2016 року третій стороні було передано в оренду нежитлові приміщення загальною площею 640,6 кв.м, в тому рахунку і ті, що раніше орендувалися фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. Окрім того, в поясненні третьої особи зазначається про те, що станом на початок оренди технічний, санітарний стан приміщень, мереж та систем, а також проведені ремонтні роботи були "незадовільними", що відображено в акті приймання передачі майна до Додаткової угоди № 1 від 18.05.2016 до Договору оренди № 30.
За клопотанням від 30.05.2017 року представника відповідача за первісним позовом під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Під час судових слухань 07.06.2017 року та 07.07.2017 року оголошувались перерви в засіданнях, зокрема, для надання можливості учасниками процесу подати додаткові докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Під час здійснення провадження у справі позивачем за первісним позовом неодноразово змінювався предмет позову. Останньою заявою № 52 від 06.06.2017 року, яку уточнено заявою № 52 від 07.06.2017 року, ВННВО "Комплекс-1" просить суд зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути в належному технічному стані, шляхом проведення ремонтних робіт, приміщення, загальною площею 611 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та були орендовані у Вінницького навчально-науково-виробничого об'єднання "Комплекс-1" на підставі договору № 80 від 14.08.2013 року про оренду нежитлових приміщень та надання послуг і відповідних додатків до нього. Зобов'язати повернути приміщення по акту приймання-передачі Вінницькому навчально-науково-виробничому об'єднанню "Комплекс-1". Решта позовних вимог залишаються без змін.
Із врахуванням положень ст.22 ГПК України, зазначена заява прийнята судом до розгляду.
Під час судового засідання 06.07.2017 року представник позивача за первісним позовом уточнив немайнову позовну вимогу, виклавши її в наступній редакції: "зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути в належному технічному стані, шляхом проведення ремонтних робіт, приміщення, загальною площею 611кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та були орендовані у Вінницького навчально-науково-виробничого об'єднання "Комплекс-1" на підставі договору № 80 від 14.08.2013 року про оренду нежитлових приміщень та надання послуг і відповідних додатків до нього".
Зазначена заява позивача прийнята судом до розгляду, як така що відповідає приписам ст.22 ГПК України та не суперечить законодавству і не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Щодо майнової вимоги представник позивача за первісним позовом просив суд стягнути неустойку в розмірі 31838,82 грн згідно заяви №11 від 23.01.2017 року про збільшення позовних вимог (а.с. 169, том 2).
Ухвалою суду від 23.01.2017 року вказану заяву прийнято судом до розгляду.
03.07.2017 року через канцелярію суду відповідачем подано заяву про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Вказана заява мотивована тим, що предметом спору у даній справі є вимога повернути приміщення, яке прийняте та використовується третьою особою. Враховуючи, що відповідач не є фактичним утримувачем спірного майна, отже відсутній предмет спору.
Дослідивши дане клопотання та матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача за первісним позовом виходячи з наступного.
В п.п 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наголошено на тому, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Як встановлено судом, позивачем ставиться вимога про повернення приміщення в належному технічному стані, шляхом проведення ремонтних робіт. Вказана вимога заперечується відповідачем, поміж іншого, з мотивів належного технічного стану приміщення.
Таким чином, між сторонами наявний спір щодо технічного стану приміщення після припинення користування орендарем об'єкту оренди в порівнянні із вихідним станом, в якому його було здано в оренду.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для припинення провадження у справі в частині заявленої Вінницьким навчально-науково-виробничим об'єднанням "Комплекс-1" немайнової вимоги, а відтак і в задоволенні заяви відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
14.08.2013 року між Вінницьким навчально-науково-виробничим об'єднанням "Комплекс-1" (надалі - позивач, за договором орендодавець) і фізичною собою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - відповідач, за договором орендар) укладено договір про оренду нежитлових приміщень та надання послуг № 80 (надалі - договір)
За умовами даного договору, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлові приміщення загальною площею 760,7 кв.м на шостому поверсі (орендовані кімнати з площею визначені в п.1.1 договору) та площі загального користування першого поверху та сходинкові марші між першим та шостим поверхами площею 268,0 м.кв. у приміщенні, яке знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул.Фрунзе, 4, що належить орендодавцю на правах власності. Приміщення передаються орендарю для підготовки та організації в них спортивного залу, згідно нормативних документів України ( п.1.1 договору).
На виконання п.2.1 договору сторони уклали акт приймання-передачі майна від 14.08.2013, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у користування зазначені у договорі приміщення загальною площею 760,7 кв.м.
Відповідно до акту погодження технологічного призначення приміщень до договору про оренду нежитлових приміщень та надання послуг від 14 серпня 2013 року (додаток №2 до договору) сторони погодили, що орендоване приміщення передається орендареві для підготовки та організації в ньому занять різними видами спорту, продажу безалкогольних напоїв, спортивного харчування та спортивного інвентарю у відповідності з вимогами нормативних документів.
За домовленістю сторін, яка викладена в додатках: №4 від 26.03.2015 та №5 від 30.06.2015 року (а.с. 23, 24, т.1), орендар повернув частину приміщень, з огляду на що загальна площа приміщень, які перебували у користуванні орендаря станом на час закінчення оренди, складала 611,00 кв.м.
В силу ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Вказана норма статті кореспондується із положенням ст.283 Господарського кодексу України, відповідно до якої, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму (оренди) укладається на строк, встановлений договором.
У відповідності зі ст.291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до п.7.1 договору, укладеного між сторонами, договір діє з 01 вересня 2013 року до 31 липня 2016 року. Якщо жодна зі сторін не попередила іншу сторону про розірвання договору за тридцять календарних днів, договір вважається пролонгованим на той самий строк.
Листом №40 від 20.05.2016 року (а.с. 40 том 1) позивач за первісним позовом повідомив відповідача про відсутність намірів продовжувати термін дії договору та звернувся з вимогою до 31.07.2016 здати приміщення по акту прийому-передачі, згідно умов договору. Окрім того, звернув увагу на наявність суттєвих недоліків, які з'явилися під час експлуатації приміщення та мають бути усунені згідно акту від 19.05.2016 (а.с.41 том 1).
28.07.2016 року відповідач звернувся до позивача з листом, в якому просив продовжити договір оренди №80 від 14.08.2013 року до 15.08.2016.
У відповідь на зазначений лист, позивач листом №53 від 28.07.2016 повідомив про можливість продовження терміну дії договору на час проведення ремонтних робіт та здачі орендованих приміщень по акту прийому-передачі згідно умов договору, але не пізніше, ніж до 25.08.2016.
Листом від 05.08.2016 відповідач відізвав свого листа для виключення різного його трактування, адже термін дії договору не був продовжений, а прохання продовжити його дію було пов'язано з метою використання майна за цільовим призначенням, а не для проведення ремонтних робіт.
З огляду на волевиявлення сторін, яке відображено у вищевикладених листах, а також враховуючи викладені норми законодавства та п.7.1 договору, строк використання ФОП ОСОБА_2 приміщень згідно договору №80 від 14.08.2013 закінчився 31 липня 2016 року.
Претензії в частині оплати орендних платежів відсутні.
Листом від 15 серпня 2016 року відповідач звернувся до позивача та просив надати представника орендодавця для опису майна, яке належить відповідачу та знаходиться в орендованих приміщеннях.
Цього ж дня, позивач отримав підписаний зі сторони відповідача проект акту прийому-передачі майна від 15.08.2016, щодо якого останнім було оформлено зауваження.
Також в матеріалах справи наявний проект акту прийому-передачі майна від 16.08.2016, підписаний зі сторони відповідача (а.с.56, том1), у відповідь на який позивач листом № 59 від 17.08.2016 року повідомив про неможливість його підписання, у зв'язку із наявною в тексті помилки щодо площі кімнат інв. №№ 21, 22, а також необхідністю присутності представників двох сторін.
В подальшому ФОП ОСОБА_2 надсилав Вінницькому навчально-науково-виробничому об'єднанню "Комплекс-1" проекти акта прийому-передачі від 18.08.2016 року, підписані зі сторони орендаря.
Не погоджуючись із змістом запропонованих відповідачем актів, позивач у зауваженні від 18.08.2016 виклав свої заперечення щодо них.
16 серпня 2016 року позивач звернувся з листом до відповідача, в якому просив дозволити забрати тренажери, спортивний інвентар та інші свої речі з раніше орендованого приміщення.
Листом №60 від 17 серпня 2016 року позивач повідомив, що «як виняток, за домовленістю сторін, оформленою належним чином, можемо розглянути можливість часткового вивозу Вашого майна, а частину залишити до повного виконання Вами умов Договору, а саме п. 4.2.9 Договору».
Як вбачається з наявної в матеріалах справи переписки, та не заперечується сторонами, в орендованих позивачем приміщеннях залишився спортивний інвентар, який належить ФОП ОСОБА_2
З позовної заяви слідує, що вимога позивача щодо зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути в належному технічному стані, шляхом проведення ремонтних робіт, приміщення загальною площею 611 кв.м, яке було об'єктом оренди, ґрунтується на твердженні останнього про "незадовільний" стан частини орендованих приміщень після їх експлуатації орендарем, а також демонтажу спортивного інвентарю.
За приписами ст.785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Зі змісту ст.1166 Цивільного кодексу України вбачається, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
З урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі (ч.1 ст.1192 ЦК України).
Із аналізу вищевикладених норм законодавства слідує, що власник майна вправі повернути надане в оренду приміщення у стані в якому воно було передане, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч.1 ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому до обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.
Таким чином, предметом доказування в даному випадку є причинний зв'язок між діями орендаря, які спричинили руйнування чи пошкодження об'єкта оренди, а також зміна технічного стану приміщення, порівняно із його вихідним станом до прийняття в оренду та в момент його повернення з оренди.
Вирішення питання щодо технічного стану орендованого приміщення потребує наявності спеціальних знань і навичок, якими володіють лише експерти такого профілю.
Згідно ст.41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Під час судового розгляду справи, з метою з'ясування питання щодо можливості призначення судової будівельно-технічної експертизи, судом було зобов'язано сторін надати пояснення щодо їх позиції стосовно її призначення.
Як слідує з наданих представниками сторін пояснень, останні заперечують проти призначення судової експертизи та відмовляються від її оплати.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України "Про судову експертизу" витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними установами Міністерства охорони здоров'я у господарських спорах відшкодовуються у порядку, передбаченому чинним законодавством. Проведення судових експертиз у господарських справах віднесено до переліку державних платних послуг, які надаються науково-дослідними інститутами судових експертиз Міністерства юстиції, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року №804. Отже, проведення судової експертизи у господарському процесі є платним.
Відповідно до ч. 3 п. 23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи - сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Тому в зазначеній ухвалі суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов'язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів. Аналогічним чином суд має діяти в разі повернення матеріалів справи з експертної установи через несплату вартості експертизи.
Зважаючи на викладене, суд розглядає справу на підставі наявних у ній доказів, які подали учасники процесу в обґрунтування обставин, на які вони посилаються.
Відповідно ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За викладених обставин, обов'язок доведення факту погіршення орендованого приміщення з вини відповідача, як і наявність самого факту такого погіршення, порівняно з первинним станом майна та з врахуванням його нормального зносу, лежить на орендодавцеві, що останнім не зроблено.
При цьому з наданих суду позивачем доказів достеменно не вбачається, чи мало місце погіршення стану орендованого приміщення за час його експлуатації орендарем (ФОП ОСОБА_2.), ступінь і зміст погіршень.
Так, в акті прийому передачі від 14.08.2013 року технічний санітарний стан та проведений ремонт переданого в оренду приміщення визначено як "добрий".
Технічний стан будівлі - сукупність властивостей конструкцій будівлі, що змінюються при його експлуатації і ремонті, яка характеризується в певний момент часу значеннями показників (технічних параметрів) і якісними ознаками, встановленими в експлуатаційній та ремонтній документації. На даний час в Україні технічний стан будівлі або споруди визначається за трьома методиками, що регламентуються відповідними нормативними документами.
Враховуючи відсутність окремого законодавчо врегульовано положення щодо шкали оцінки зносу елементів нежитлових будівель, застосовуємо правила визначення фізичного зносу житлових будинків СОУ ЖКГ 75.11 - 35077234. 0015 :2009.
Так, відповідно до п.5.4 вказаного Положення технічний стан, як "добрий" оцінюється у випадку відсутності пошкоджень і деформацій. Є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елемента і усуваються під час ремонту. "Незадовільним" оцінюється такий технічний стан, коли експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту.
Як зазначено вище, при складання акту прийому-передачі предмету оренди 14.08.2013 (а.с.20, т.1) сторони визначили технічний стан майна як "добрий". 19.05.2016 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача з вимогою усунути ряд недоліків, які з'явились під час експлуатації останнім (акт від 19.05.2016, а.с.41, т.1).
При цьому в ході судового розгляду встановлено, що 01.04.2016 року між Вінницьким навчально-науково-виробничим об'єднанням "Комплекс-1" та Донецьким національним університетом імені Василя Стуса укладено договір №30 оренди нежитлових приміщень та надання послуг, предметом якого стали нежитлові приміщення, що розміщувалися з першого по шостий поверх будівлі (а.с.56, т.2).
Відповідно до зазначеного договору 01.04.2016 року між сторонами договору підписано акт приймання-передачі майна, визначеного у договорі (а.с.62, т.2).
Так, із зазначеного акта вбачається, що орендодавець - позивач за первісним позовом передає, а орендар - третя особа у справі, приймає в оренду нерухоме майно, яке розташоване в АДРЕСА_2 Технічний, санітарний стан та проведений ремонт переданого в оренду приміщення визначено як "добрий".
Окрім того, представник Донецького національного університету імені Василя Стуса зазначає про передачу позивачем документів про підтвердження факту придатності орендованих приміщень для здійснення у них освітньої діяльності. При цьому, позивачем (ВННВО "Комплекс-1") та третьою особою ремонтні роботи в приміщеннях, які, на думку останніх, потребують такого ремонту, не проводилися.
Разом з цим, відповідно до додаткової угоди №1 від 18.05.2016 року, укладеної між позивачем те третьою особою, з 01.09.2016 року Донецькому національному університету імені Василя Стуса було передано в оренду нежитлові приміщення загальною площею 640,6 кв.м, в тому числі і ті, що раніше орендувалися фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. Зазначене відображено в актах приймання-передачі майна від 01.09.2016 року та від 05.09.2016 року. Технічний, санітарний стан та проведений ремонт переданого в оренду приміщення оцінений як "незадовільний".
Як вбачається з тексту зазначеного акту від 01.04.2016 , третьою особою прийнято в оренду приміщення, частина яких відповідно до договору №80 від 14.08.2013 перебували в оренді ФОП ОСОБА_2 (зокрема, на шостому поверсі - кімнати під інв. №№:16-26,5кв.м., 17-39,4 кв.м, частково кімнати інв. №№ 10, 11, 12, 13, 20, 21, 22, 34). Щодо зазначених площ позивачем пред'являється вимога про їх повернення в належному технічному стані, шляхом проведення ремонтних робіт, у зв'язку із їх незадовільним технічним станом.
Враховуючи спільне часткове використання приміщень, а також неможливість розмежування площі приміщень, які спільно орендувалася в один і той же проміжок часу відповідачем та третьою особою, суд за наявними у справі доказами, позбавлений можливості встановити, як саме погіршився стан приміщень станом на 31.07.2017 та чиї дії (ФОП ОСОБА_2 чи Університету) призвели до погіршення майна.
Окрім того, надані позивачем копії документів, а саме: договору підряду № 27/04 від 27.04.2016 року, договірної ціни, локального кошторису на будівельні роботи № 2-1-1, підсумкової відомості ресурсів до локального кошторису № 2-1-1 та дефектного акту не підтверджують погіршення технічного стану приміщень, які використовувалися відповідачем, адже у зазначених копіях документів відсутні індивідуалізуючи ознаки приміщень.
Стосовно немайнової вимоги Вінницького навчально-науково-виробничого об'єднання "Комплекс-1" також слід вказати про те, що із змісту ч.2 п.7 листа Вищого арбітражного суду "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" №01-8/98 від 31.01.2001 слідує необхідність зазначення у резолютивній частині рішення чітко визначених дій, які повинен вчинити відповідач щодо усунення порушень права власника, і строк виконання цих дій. У разі невиконання такого рішення арбітражний суд видає наказ на примусове виконання рішення.
Разом з тим, викладена позовна вимога виключає можливість дотримання вищезазначеної рекомендації.
Тоді як, в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах: "Кайсин проти України", "Бурдов проти Росії" зазначено наступне: правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї з сторін та про те, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя.
Суд зазначає про те, що в даному випадку, за умови наявності підстав для задоволення позовних вимог та як наслідок - зобов'язання відповідача повернути в належному технічному стані, шляхом проведення ремонтних робіт приміщення, без конкретно визначного переліку робіт, та ухиленням останнього від виконання рішення суду, призвело б до неможливості реалізації рішення суду та до породження нових спорів між позивачем, відповідачем та третьою особою щодо обсягу необхідних ремонтних робіт.
Звертаючись з первісним позовом позивач не зазначив, які конкретно дії (ремонтні роботи) повинен зробити орендар для приведення речі у стан, в якому вона була одержана. На думку суду, даний факт є свідченням того, що ВННВО "Комплекс-1" не надало докази на усунення яких саме погіршень речі орендар має провести ремонтні роботи (тобто, не довело зміст погіршень).
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути в належному технічному стані, шляхом проведення ремонтних робіт, - приміщення, загальною площею 611 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та були орендовані у Вінницького навчально-науково-виробничого об'єднання "Комплекс-1" на підставі договору № 80 від 14.08.2013 року про оренду нежитлових приміщень та надання послуг і відповідних додатків до нього не підлягає задоволенню, як не доведена.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути в належному технічному стані, шляхом проведення ремонтних робіт, приміщення площею 611 кв.м також слід зазначити наступне.
Як встановлено вище, та не заперечується учасниками процесу, станом на момент прийняття судового рішення, раніше орендовані приміщення ФОП ОСОБА_2 наразі використовуються третьою особою - Донецьким національним університетом імені Василя Стуса, що виключає підстави для пред'явлення до відповідача вимоги повернути приміщення, яке орендувалося останнім відповідно до договору №80 від 14.08.2013.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_2 31838,82 грн неустойки слід зазначити наступне.
Зазначена вимога позивачем обґрунтовується невиконанням відповідачем зобов'язань щодо здійснення поточного ремонту орендованого майна та його повернення в порядку, передбаченому договором №80 від 14.08.2013, після закінчення строку дії останнього.
Разом з цим з аналізу наданого позивачем розрахунку неустойки, а також наданих в судовому засіданні пояснень його представника вбачається, що неустойку нараховано за використання 74,6 кв.м за зберігання спортивного інвентарю ФОП ОСОБА_2
Розглядаючи дану вимогу, судом встановлено, що пунктом 7.5 договору №80 від 14.08.2013 сторони визначили: "У відповідності з ст.785 ЦК України, якщо орендар не звільняє орендовані приміщення в строки, оговорені в листі на замовлення, то він сплачує неустойку в розмірі подвійної плати за оренду приміщення за час прострочення (п.7.5 Договору №80 від 14.08.2013 року)
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З аналізу вказаної норми та п.7.5 договору вбачається, що неустойка підлягає стягненню саме за те, що орендар "...не звільняє орендовані приміщення в обумовлені строки...", що не суперечить положенням діючого законодавства, зокрема, ст.785 ЦК України.
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з п.1 ст.624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктом 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" №12 від 29.05.2013 роз'яснено, що господарським судам слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку (постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-70гс14).
Обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, відповідно до вимог ст.614 ЦК України, є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 2 вересня 2014 у справі № 3-85гс14). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як слідує з акта від 13.01.2017 (а.с.145, том2), а також підтверджено поясненнями учасників процесу, наданими в судових засіданнях, позивачем (Підприємством "Комплекс-1") не приймався на відповідальне зберігання спортивний інвентар, який належать відповідачу.
З аналізу положень договору (зокрема, п.п. 2.1., 4.2.9) випливає, що вивіз майна орендаря можливий після підписання акту прийому-передачі. При цьому сторонами не обумовлено обов'язку його зберігання саме в приміщенні за адресую: АДРЕСА_2.
Окрім того, як слідує з переписки, яка велася між сторонами, і про яку зазначалося вище, зазначений спортивний інвентар зберігається позивачем поза волевиявленням його власника - ФОП ОСОБА_2
Так, 16 серпня 2016 року він звернувся з листом, в якому просив дозволити забрати тренажери, спортивний інвентар та інші свої речі з раніше орендованого приміщення, що свідчить про намір останнього вивільнити повністю орендоване майно.
Листом №60 від 17 серпня 2016 року позивач повідомив, що "як виняток, за домовленістю Сторін, оформленою належним чином, можемо розглянути можливість часткового вивозу Вашого майна, а частину залишити до повного виконання Вами умов Договору, а саме п. 4.2.9 Договору".
При цьому, в матеріалах справи (а.с.84-86, том2) наявні акти про недопуск ФОП ОСОБА_2 до вивезення майна.
З огляду на викладене суд вважає, що відсутні підстави до задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки, оскільки ОСОБА_2 не порушив умов договору в частині звільнення орендованих приміщень згідно договору №80 від 14.08.2013. При цьому вживав заходи до вивезення належного йому майна.
Зважаючи, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення неустойки, не береться до уваги висновок судового експерта №460/17-21 від 21.03.2017 та доповнення до нього, який було отримано внаслідок призначеної ухвалою суду від 23.01.2017 судової економічної експертизи.
Окрім того, втрачається актуальність в заявлених відповідачем клопотаннях від 05.05.2017 про витребування доказів та про виклик судового експерта і спеціаліста, а тому вони судом відхилені.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Всупереч наведеним вище нормам, позивач не подав до суду доказів в підтвердження позовних вимог, а мотиви останнього спростовуються наведеним вище.
З огляду на вказане, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки.
Дослідивши матеріали справи, а також зустрічний позовну вимогу ФОП ОСОБА_2 до Вінницького навчально-науково-виробничого об'єднання "Комплекс-1" про зобов'язання прийняти частину будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею, 611,00 кв. м, шляхом підписання акта приймання-передачі приміщень до договору про оренду нежитлових приміщень та надання послуг № 80 від 14.08.2013 року, слід зазначити наступне.
Як вище встановлено, строк оренди приміщень закінчився 31 липня 2016 року (п.7.1 договору).
Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно частини 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Обов'язок відповідача як орендодавця прийняти від орендаря об'єкт оренди за відповідним актом приймання-передачі, передбачений пунктом 2.1 договору оренди.
Таким чином, обов'язку орендаря повернути орендоване приміщення після закінчення строку договору кореспондує зустрічний обов'язок орендодавця прийняти це приміщення за актом приймання-передачі.
Так, відповідно до п.2.1 договору передача в оренду чи повернення з оренди нежитлового приміщення здійснюється сторонами згідно з актом прийому-передачі приміщень і мереж, де вказуються інвентарні номери та загальна площа, місце розташування, технічний стан приміщення і обладнання, якість проведеного ремонту, визначаються межі експлуатаційної відповідальності приміщень, мереж та систем.
При цьому, на виконання зобов'язання за договором оренди, особа вправі в судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття, як підтвердження виконання нею зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №1/5005/5719/2011 від 20.03.2012 року).
Отже, позивачем за зустрічним позовом обрано саме такий спосіб захисту, передбачений п.5 ч.1 ст.16 ЦК України, як примусове виконання обов'язку в натурі шляхом зобов'язання відповідача прийняти майно з оренди.
Враховуючи, що Вінницький навчально-науково-виробниче об'єднання "Комплекс-1" не довело факту погіршення стану орендованого майна по вині ФОП ОСОБА_2, у суду відсутні підстави до зобов'язання останнього здійснити ремонт. За таких обставин у позивача за первісним позовом відсутні причини для непідписання акту прийому-передач з орендарем (ФОП ОСОБА_2.). З огляду на викладене зустрічна позовна заява підлягає задоволенню.
Крім того, позивач за зустрічним позовом, в заяві про склад судових витрат (а.с.1 том №3) просить суд включити до складу судових витрат ФОП ОСОБА_2 118787,00 грн., які як з'ясовано в судовому засіданні 06.07.2017 року, складаються з: 1378,00 грн. - судового збору, 7500,00 грн витрат за послуги адвоката, 3000,00 грн. - витрати за залучення спеціаліста.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Частиною 3 ст. 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".
Статтею 12 Закону України "Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Так, 05.09.2016 року між адвокатським бюро "Говор" (далі- Бюро) та ФОП ОСОБА_2 (далі - Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно до додаткової угоди №1 від 05.09.2016 Бюро бере на себе зобов'язання із представництва, захисту прав та інтересів Клієнта у судовій (господарській справі) №902/749/16, а Клієнт зобов'язується оплатити вказані юридичні послуги згідно визначених у договорі тарифів.
18.04.2017 року вказаними сторонами укладено додаткову угоду №3, в якій погоджено надання правової допомоги в складанні і поданні процесуальних документів в розмірі 500,00 грн.
Відповідно до виписок з банку від 09.09.2016 року (а.с.114, том 1), від 09.12.2016 року (а.с. 91 том № 2), та платіжного доручення №80 від 10.05.2017 року (а.с.6, том.3) позивачем за первісним позовом оплачено згідно зазначеного договору та додатків до нього 7500,00 грн.
Факт надання адвокатським бюро "Говор" юридичних послуг на суму 7500,00 грн підтверджується обопільно підписаними актами приймання-передачі: від 04.10.2016 року (а.с.115, том1), від 16.12.2016 року (а.с.92, том2), від 04.05.2017 року (а.с.5, том3).
Зважаючи на викладене, відповідно до положень ст.49 ГПК України відшкодуванню підлягають витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 7500,00 грн.
Щодо заявлених позивачем за зустрічним позовом вимог про відшкодування 3000,00 грн. за залучення спеціаліста слід зазначити наступне.
У відповідності до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
З викладеного слідує, що до інших судових витрат, які підлягають відшкодуванню, слід віднести витрати, які виникли у зв'язку із виконанням вимог ухвали суду.
Як вбачається з матеріалів справи, витрати на за залучення спеціаліста в розмірі 3000,00 грн. були понесені позивачем за зустрічним позовом внаслідок власної ініціативи щодо залучення ФОП ОСОБА_7 відповідно до договору №14/2014 від 21.04.2017 на виконання аудиторських послуг.
Таким чином, суд відмовляє у відшкодуванні позивачу за первісним позовом 3000,00 грн за залучення спеціаліста.
Судовий збір сплачений за подання зустрічної позовної заяви в розмірі 1378,00 грн підлягає розподілу за правилами ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні первісного позову відмовити.
2. Зустрічну позовну заяву задовольнити.
3. Зобов'язати Вінницьке навчально-науково-виробниче об'єднання "Комплекс-1" (20007, м. Вінниця, вул. Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 31679925) прийняти у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) частину будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 611,00 кв.м, шляхом підписання акта приймання-передачі приміщень до договору про оренду нежитлових приміщень та надання послуг №80 від 14.08.2013.
4. Стягнути з Вінницького навчально-науково-виробниче об'єднання "Комплекс-1" (20007, м.Вінниця, вул.Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 31679925) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1378,00 грн витрат зі сплати судового збору, 7500 грн на відшкодування витрат за послуги адвоката.
5. Відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у відшкодуванні 3000,00 грн витрат на залучення спеціаліста.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 13 липня 2017 р.
Суддя Нешик О.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи