04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" липня 2017 р. Справа№ 910/329/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Ткаченка Б.О.
Алданової С.О.
при секретарі: Волуйко Т.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю;
від відповідача-1: ОСОБА_3 за довіреністю;
від відповідача-2: ОСОБА_4 за довіреністю;
від третьої особи 1 : не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року
у справі № 910/329/17 (суддя: Сташків Р.Б.)
за позовом ОСОБА_5
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем";
2) Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - 1) ОСОБА_8 та 2) ОСОБА_9
про визнання договорів недійсними.
ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся в Господарський суд міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" (далі - відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - відповідач 2) про визнання недійсними наступних договорів: 1) договір застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 від 14.07.2006; 2) договір застави товарів в обігу №12/14/1127 від 28.12.2010; 3) договір застави транспортних засобів №12/14/1132 від 28.12.2010; 4) договір застави транспортних засобів №12/14/1134 від 28.12.2010; 5) договір застави основних засобів №12/14/1126 від 28.12.2010; 6) договір застави основних засобів № 12/14/1129 від 28.12.2010. Підставою позову позивач вказував на порушення його корпоративних прав, як учасника товариства, оскільки вказані вище договори були укладені товариством без надання попередньої згоди на їх укладення та без їх затвердження загальними зборами учасників.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/329/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_5 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом було порушено норми процесуального права, невірно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки спірні договори укладені з порушенням положень Статуту ТОВ "Полірем" та порушують корпоративні права позивача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Алданова С.О., Ткаченко Б.О.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 24.04.2017.
20.04.2017 відповідач 2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.
24.04.2017 відповідач 1 подав письмові пояснення, у яких вказав, що для повного встановлення всіх обставин справи необхідно витребувати у відповідача 2 матеріали кредитної справи.
24.04.2017 позивач подав клопотання про витребування у відповідача 2 доказів щодо укладання спірних договорів.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 задоволено клопотання позивача про витребування доказів, зобов'язано відповідача 2 (ПАТ "Райфайзен Банк Аваль") до дня судового засідання надати суду належно засвідчені копії документів згідно переліку, відкладено розгляд справи на 22.05.2017.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 за заявою позивача виправлено описку в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 та зобов'язано відповідача надати суду оригінали документів, для огляду, та належно засвідчені копії, для долучення до матеріалів справи.
19.05.2017 відповідач 2 подав лист від 19.05.2017 вих. №140/8/1157 з доданими копіями документів щодо укладення спірних договорів.
19.05.2017 представник ОСОБА_8 подав заяву про вступ у справу третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, яка мотивована тим, що ОСОБА_8 є співзасновником ТОВ "Полірем" (відповідач 1) з розміром частки у статутному капіталі - 14,96%, тому рішення у справі може вплинути на його права щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства від господарської діяльності та погіршення майнового стану товариства.
19.05.2017 ОСОБА_9 подала заяву про вступ у справу третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, яка мотивована тим, що вона є співзасновником ТОВ "Полірем" (відповідач 1) з розміром частки у статутному капіталі - 50,1%, тому рішення у справі може вплинути на її права щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства від господарської діяльності та погіршення майнового стану товариства.
22.05.2017 представник позивача подала клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів документів, витребуваних у відповідача 2.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, відкладено розгляд справи на 12.06.2017, витребувані додаткові докази.
12.06.2017 представник позивача подала лист щодо направлення третім особам копії позовної заяви з доданими до неї документами, оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
12.06.2017 представник позивача подала клопотання про витребування у відповідача 2 доказів, яке мотивоване тим, що ним не були надані всі документи, які вимагались ухвалою суду від 24.04.2017, зокрема не було надано договори про внесенні змін та додаткові угоди до спірних договорів, які є їх невід'ємними частинами і підлягають дослідженню.
12.06.2017 представник відповідача 1 подала клопотання про витребування у відповідача 2 доказів з матеріалів кредитної справи, оскільки на звернення директора товариства банк не надає можливості ознайомитись із вказаними документами.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 відкладено розгляд справи на 03.07.2017 та за клопотанням представників позивача і відповідача 1 продовжено строк вирішення спору.
29.06.2017 відповідач 2 подав для долучення до матеріалів справи витребуваних копій документів.
30.06.2017 представник позивача подала клопотання про перенесення розгляду справи у разі її неявки у судове засідання.
03.07.2017 представник відповідача 1 подала клопотання про витребування у відповідача 2 оригіналів та копій документів.
03.07.2017 третя особа 2 подала клопотання про розгляд справи без її участі.
Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва за 03 по 10.07.2017.
10.07.2017 відповідач 2 подав для долучення до матеріалів справи копій генеральної кредитної угоди з додатковими угодами, кредитного договору та протоколів зборів учасників ТОВ "Полірем".
10.07.2017 представник позивача подала письмові пояснення, у яких навела додаткові обґрунтування своїх вимог.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились. Неявка у судове засідання представників третіх осіб не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
У судовому засіданні представники позивача і відповідача 1 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача 2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
12.07.2006 між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є відповідач 2 - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", як кредитором, товариством з обмеженою відповідальністю "Полірем" (відповідач 1), як позичальником 1, товариством з обмеженою відповідальністю "Полірем-Центр", як позичальником 2 та товариством з обмеженою відповідальністю "Полірем Баухемі", як позичальником 3, було укладено Генеральну кредитну угоду №010/02-01/02/159, за умовами якої кредитор зобов'язався надавати позичальникоам грошові кошти в порядку і на умовах, визначених в Угоді, та кредитних договорах, укладених в її рамках.
Згідно з п.2.5 Генеральної кредитної угоди сторони домовились, що у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням виконання зобов'язань позичальників за даною Угодою є застава (іпотека) нерухомості, основних засобів, товарів в обігу, що належать ТОВ "Полірем", застава (іпотека) нерухомості, основних засобів, товарів в обігу, що належать ТОВ "Полірем- Центр", застава товарів в обігу, що належать ТОВ "Полірем Баухемі", застава (іпотека) нерухомості, основних засобів, товарів в обігу, що належать ТОВ "Полірем Логістика". Забезпеченням зобов'язань позичальників за даною Угодою у відповідності з діючим законодавством можуть бути також інші види забезпечення (застава, порука, гарантія тощо).
Пунктом 3.1 вказаної Угоди визначено, що позичальники гарантують, що спроможні здійснити цю Угоду та виконати зобов'язання за нею, оскільки вони мають всі повноваження згідно їх Статутів.
В подальшому між сторонами було укладено ряд Додаткових угод до Генеральної кредитної угоди, у яких сторонами змінювались умови щодо розміру кредиту, строків дії угоди, процентних ставок, тощо, а також кредитні договори та договори овердрафту.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою між ТОВ "Полірем" та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено ряд договорів, а саме:
1) Договір застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 від 14.07.2006, укладений між АППБ "Аваль", як іпотекодержателем, та ТОВ "Полірем", як іпотекодавцем-1, ТОВ "Полірем-Центр", як іпотекодавцем-2, ТОВ "Полірем Баухемі", як іпотекодавцем-3 та майновим поручителем - ТОВ "Полірем-Логістика", як іпотекодавцем-4.
Відповідно до вказаного договору іпотекодавці, в забезпечення вимог іпотекодержателя, що витікають із Генеральної кредитної угоди, передали в заставу (іпотеку) належне їм на праві власності майно (нерухоме майно, транспортні засоби, інші засоби, товари та матеріальні запаси в обігу) заставною вартістю 11 264 000 грн.
2) Договір застави товарів в обігу №12/14/1127 від 28.12.2010, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", як заставодержателем, ТОВ "Полірем", як заставодавцем, позичальником-1 та майновим поручителем за ТОВ "Полірем-Центр", як позичальником-2.
Відповідно до вказаного договору він забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають із кредитних договорів, укладених в межах Генеральної кредитної угоди, і заставодавець передає у заставу належні йому на праві власності товари в обороті на підставі виписки з балансу №231 станом на 22.12.2010 та виписки з балансу №225 станом на 22.12.2010.
3) Договір застави транспортних засобів №12/14/1132 від 28.12.2010, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", як заставодержателем, ТОВ "Полірем", як заставодавцем, позичальником-1 та майновим поручителем за ТОВ "Полірем-Центр", як позичальником-2.
Відповідно до вказаного договору він забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають із кредитних договорів, укладених в межах Генеральної кредитної угоди, і заставодавець передає у заставу належне йому на праві власності рухоме майно (транспортні засоби) згідно переліку.
4) Договір застави транспортних засобів №12/14/1134 від 28.12.2010, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", як заставодержателем, ТОВ "Полірем", як заставодавцем, позичальником-1 та майновим поручителем за ТОВ "Полірем-Центр", як позичальником-2.
Відповідно до вказаного договору він забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають із кредитних договорів, укладених в межах Генеральної кредитної угоди, і заставодавець передає у заставу належне йому на праві власності рухоме майно (транспортні засоби) згідно переліку.
5) Договір застави основних засобів №12/14/1126 від 28.12.2010, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", як заставодержателем, ТОВ "Полірем", як заставодавцем, позичальником-1 та майновим поручителем за ТОВ "Полірем-Центр", як позичальником-2.
Відповідно до вказаного договору він забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають із кредитних договорів, укладених в межах Генеральної кредитної угоди, і заставодавець передає у заставу належні йому на праві власності основні засоби/обладнання згідно переліку..
6) Договір застави основних засобів № 12/14/1129 від 28.12.2010, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", як заставодержателем, ТОВ "Полірем", як заставодавцем, позичальником-1 та майновим поручителем за ТОВ "Полірем-Центр", як позичальником-2.
Відповідно до вказаного договору він забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають із кредитних договорів, укладених в межах Генеральної кредитної угоди, і заставодавець передає у заставу належні йому на праві власності основні засоби, згідно додатку №1 до договору..
ОСОБА_5, позивач у справі, є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" (відповідач 1) та володіє часткою у розмірі 14,96 % статутного капіталу ТОВ "Полірем" (п.п. 3, 12.1 Статуту).
Предметом оскарження у даній справі є укладені відповідачами наступні договори: 1) договір застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 від 14.07.2006; 2) договір застави товарів в обігу №12/14/1127 від 28.12.2010; 3) договір застави транспортних засобів №12/14/1132 від 28.12.2010; 4) договір застави транспортних засобів №12/14/1134 від 28.12.2010; 5) договір застави основних засобів №12/14/1126 від 28.12.2010; 6) договір застави основних засобів № 12/14/1129 від 28.12.2010.
Так, за доводами позивача, він довідався про існування указаних договорів з часу, як ухвалою від 14.03.2016 у справі № 910/24368/14 про банкрутство відповідача 1, учасником якого є позивач, останнього було залучено до участі у справі про банкрутство.
Відповідно до п.п. 20.15 п. 20 Статуту ТОВ "Полірем", до виключної компетенції Загальних зборів учасників відноситься попереднє затвердження правочинів (договорів, контрактів) щодо відчуження або передачі основних фондів товариства в заставу, як для забезпечення власник зобов'язань товариства, так і за договорами майнового поручительства за третіх осіб, незалежно від суми правочину та вартості основних фондів.
Відповідно до п. 28.7 Статуту ТОВ "Полірем", правочини (договори, контракти), які підлягають попередньому затвердженню Загальними зборами згідно з цим Статутом, можуть бути укладені директором тільки після прийняття Загальними зборами рішення про їх затвердження, яке викладається в протоколі загальних зборів. Якщо такий правочин (договір, контракт), укладений без попереднього затвердження Загальних зборів, він є недійсним з моменту укладення.
Позивач стверджує, що вищевказані спірні договори застави укладені без попереднього затвердження Загальними зборами, тому підлягають визнанню недійсними.
Проте, вказані доводи позивача спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема:
- протоколом №3/2006 загальних зборів учасників ТОВ "Полірем" від 01.06.2006, яким вирішено укласти з АППБ "Аваль" генеральну кредитну угоду (за участю ТОВ "Полірем", ТОВ "Полірем Баухемі" та ТОВ "Полірем-Центр" в якості позичальників), передати в заставу належне ТОВ "Полірем" нежитлове приміщення, основні засоби, товари в обігу та виробничі запаси;
- протоколом №4/2006 загальних зборів учасників ТОВ "Полірем" від 14.07.2006, яким вирішено затвердити Генеральну кредитну угоду №010/02-01/02/159 від 12.07.2006 та договір застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 від 14.07.2006;
- протоколом №20-12/2010 загальних зборів учасників ТОВ "Полірем" від 20.12.2010, яким вирішено звернутись до АТ "Райффайзен Банк Аваль" щодо виведення частини майна із застави та надання згоди на оформлення нових договорів застави;
- протоколом №29-12/2010 загальних зборів учасників ТОВ "Полірем" від 29.12.2010, якими затверджені договори застави від 28.12.2010.
При цьому, на зборах, які відбулись 01.06.2006 та 14.07.2006, були присутні 100% учасників товариства, у тому числі позивач, які проголосували за прийняті рішення одноголосно. На зборах, які відбулись 20.12.2010 та 29.12.2010, були присутні 90% учасників товариства, у тому числі позивач (учасник ОСОБА_7 із часткою 10% помер 15.08.2010), які проголосували за прийняті рішення одноголосно.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів порушення укладенням спірних договорів своїх корпоративних прав.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про визнання недійсними договорів іпотеки та застави.
Законодавство України про іпотеку та заставу базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про заставу" та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.
Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 1 Закону України "Про заставу" визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.. 204 ЦК України).
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Доводи позивача про те спірні договори укладені без попереднього погодження та затвердження загальними зборами учасників товариства спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема вищенаведеними протоколами загальних зборів учасників ТОВ "Полірем".
Щодо доводів позивача про порушення його корпоративних прав, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 167 ГК України (у редакції на час укладення всіх спірних договорів), корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Також, згідно зі ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції на час укладення всіх спірних договорів), учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.
В зазначену норму, у редакції, станом на час укладення спірних договорів, які укладені 28.12.2010, був добавлений пункт "д", який вказує, що учасники товариства також мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Стаття 10 цього Закону також вказує, що учасники товариства можуть мати і інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Порушення своїх корпоративних прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, він вбачає в тому, що укладення оспорюваних договорів відбулося всупереч порядку, встановленому вказаними п. 20.15 та п. 28.7 Статуту ТОВ "Полірем", чим було порушено корпоративні права позивача: 1) на управління справами товариства; 2) на розподіл прибутку товариства від господарської діяльності; 3) погіршення майнового стану товариства, що впливає на право позивача, як учасника з часткою в статутному капіталі 14,96 %.
Яке вірно зазначено судом першої інстанції, у господарському процесі обов'язок доказування розподілений між сторонами таким чином, що кожна сторона повинна довести саме ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, є вірним посилання суду першої інстанції на те, що у даному випадку на позивача, як на особу, яка посилається на порушення своїх корпоративних прав укладенням оспорюваних договорів, покладається обов'язок доведення як факту порушення корпоративних прав, так і причинно-наслідкового зв'язку між укладенням оспорюваних договорів та фактом порушення корпоративних прав.
Проте позивач у даному спорі не надав суду доказів та не обґрунтував, яким чином було порушено його право на прийняття участі в управлінні товариством з питання укладення оспорюваних договорів; яким чином було порушено його право на участь у розподілі прибутку товариства та на одержання його частки (дивідендів). Також позивач доказово не обґрунтував власних тверджень, що укладення оспорюваних договорів призвело до погіршення майнового стану відповідача 1 та вплинуло на права позивача, як учасника з відповідною часткою, та зокрема, у частині корпоративного права на одержання дивідендів.
З огляду на викладене, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів порушення своїх корпоративних прав.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною 1 статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15).
У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29.06.2016 у справі № 6-370цс16, зазначено, що з урахуванням норм частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як роз'яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Відповідно до п. 51 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
Доводи позивача, викладені у позовній заяві та у апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки в даному випадку відсутність доказів порушення корпоративного права позивача виключає можливість встановлення факту його порушення, а відтак і захисту у спосіб, обраний позивачем, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у позові із зазначених підстав.
Враховуючи, що місцевим господарським судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні позову, клопотання відповідача 2 щодо застосування строків позовної давності правомірно залишено без задоволення.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі № 910/329/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/329/17 - без змін.
2. Матеріали справи №910/329/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.О. Зеленін
Судді Б.О. Ткаченко
С.О. Алданова