номер провадження справи 9/46/17
11.07.2017 Справа № 908/1194/17
За позовом: Приватного акціонерного товариства “Акціонерний центр “Восток” (69096, місто Запоріжжя, вул. Вінтера, буд. 2)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, місто Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)
про стягнення суми 10872,25 грн.
Суддя Боєва О.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 10.05.2017 р.;
Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 38 від 06.02.2017 р.;
Приватне акціонерне товариство “Акціонерний центр “Восток” звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” суми в розмірі 10872,25 грн., з яких: 9436,96 грн. - сума інфляційних втрат та 1435,29 грн. - сума 3% річних.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.06.2017 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1194/17, справі присвоєно номер провадження № 9/46/17, судове засідання призначено на 11.07.2017 р.
Справу розглянуто 11.07.2017р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
За письмовим клопотанням представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.
Представник позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримав вимоги, викладені у позові. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 526, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193 Господарського кодексу України та вказує, що нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3% річних обумовлено невиконанням останнім рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2016 р. у справі №908/2356/16, яке набрало чинності. За поясненнями позивача, 21.03.2017 р. ПАТ «Запоріжжяобленерго» повністю здійснило погашення існуючої заборгованості за рішенням господарського суду Запорізької області від 13.10.2016 року по справі № 908/2356/16. В рамках зазначеної справи судом було стягнуто інфляційні втрати в сумі 3 580,12 грн. за період з 01.03.2016р. по 31.07.2016р. та 3 % річних в сумі 1265,23 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 18.02.2016р. по 22.08.2016р. Посилаючись на висновки Верховного суду України, наведені в ухвалі від 12.03.2009 року по справі №6-9743сво08, позивач відзначає, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Представник відповідача у судовому засіданні підтвердив викладені у позові обставини та підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві, зазначивши, зокрема, про наступне. Згідно з контррозрахунком відповідача розмір 3% річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 23.08.2016р. по 20.03.2017р. складає 1424,58 грн., а розмір інфляційних втрат відповідає розрахунку, зробленому позивачем. Також повідомляє, що на протязі 2015-2017 років Товариство знаходиться в скрутному фінансовому становищі, що як наслідок ускладнює виконання ним зобов'язань за своїми зобов'язаннями, в зв'язку з чим, просить суд розстрочити виконання судового рішення по справі строком на 6 (шість) місяців. Неможливість виконання зобов'язань за договором, і як наслідок необхідність надання розстрочки виконання судового рішення, відповідач обґрунтовує наступними обставинами. ПАТ «Запоріжжяобленерго» використовує у своїй діяльності поточні рахунки та рахунки із спеціальним режимом використання. При цьому, використовувати кошти для здійснення платежів не пов'язаних із оплатою електричної енергії (сплата ТМЦ, штрафних санкцій, тощо) відповідач може виключно з поточного рахунку, основним джерелом поповнення якого є надходження коштів за алгоритмом розподілу з рахунків із спеціальним режимом використання. Отже, відповідач не може впливати, а ні на перерахування коштів та їх обсяг, а ні на встановлення алгоритму, оскільки, перерахування коштів здійснюється виключно на підставі алгоритму встановленого НКРЕКП і лише алгоритмом визначається частка, яка перераховується на поточний рахунок товариства з рахунків із спеціальним режимом використання. При цьому, відповідач наголошує, що визначення НКРЕКП алгоритму відрахування коштів на поточні рахунки із щодобовими додатковими відрахуваннями коштів із поточного рахунку в розмірі, який перевищує надходження на такий рахунок, унеможливлює належне виконання рішення суду товариством в частині оплати основного боргу, 3% річних та інфляційних витрат, оскільки оплата такої заборгованості здійснюється виключно з поточних рахунків ПАТ «Запоріжжяобленерго», кошти на які не надходять. За доводами відповідача, наведені обставини підтверджують відсутність вини відповідача у неналежному виконанні обов'язків за договорами, укладеними між ним та контрагентами. Крім того, відповідач вказує на скрутне фінансове становище підприємства та наявність значних сум вимог кредиторів, які підтверджені рішеннями судів, що передані та знаходяться на примусовому виконанні більше трьох місяців і які можуть бути підставою для звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство. Зазначене свідчить про існування реальної загрози банкрутства ПАТ «Запоріжжяобленерго», що може призвести до порушення сталої роботи єдиної енергосистеми України, та як наслідок соціальної напруги серед населення та негативних економічних наслідків для суб'єктів господарювання Запорізької області.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
10.07.2015р. між Приватним акціонерним товариством “Акціонерний центр “Восток” (Постачальником, позивачем у справі) та Відкритим акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (Покупцем, правонаступником якого є відповідач у справі) було укладено Договір про закупівлю товарів № 670715 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у встановлений строк у власність Покупця товар, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в специфікації до Договору (Додаток № 1) і є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його (п. 1.1 Договору).
У зв'язку із тим, що відповідач отримав від позивача товарно-матеріальні цінності, але добровільно не виконав свої зобов'язання за вказаним договором, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення заборгованості з відповідача.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.10.2016р. по справі №908/2356/16 позовні вимоги ПрАТ «Акціонерний центр «Восток» задоволено, стягнуто з ВАТ «Запоріжжяобленерго» основний борг в розмірі 82761,60 грн., 3 % річних в сумі 1265,23 грн., інфляційні втрати в сумі 3580,12 грн. та 1378,00 грн. судового збору. При цьому, слід зазначити, що згідно рішення суду - 3% річних нараховані за період з 18.02.2016р. по 22.08.2016р., інфляційні втрати - за період з березня 2016р. по липень 2016р.
07.12.2017 року постановою державного виконавця Вознесенівського відділу ДВС міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області відкрито виконавче провадження № 53052461 зі стягнення з ВАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ПрАТ «АЦ «Восток» суми коштів в розмірі 88984,95 грн. за наказом господарського суду Запорізької області по справі № 908/2356/16.
Як вбачається з банківської виписки від 21.03.2017 року ПАТ «Запоріжжяобленерго» повністю здійснило погашення існуючої заборгованості за рішенням господарського суду Запорізької області від 13.10.2016 р. по справі № 908/2356/16.
У зв'язку з тим, що зазначене вище рішення суду було виконане відповідачем (погашено заборгованість) лише 21.03.2017р., позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати за період з 01.08.2016 р. по 31.03.2017 р. в сумі 9436,96 грн. та 3% річних за період з 23.08.2016р. по 20.03.2017р. в сумі 1435,29 грн.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача 9436,96 грн. інфляційних втрат та 1435,29 грн. - 3% річних є предметом судового розгляду у даній справі.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішень суду.
Нормами статті 509 цього ж Кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Запорізької області від 13.10.2016 р. у справі № 908/2356/16, яке набрало законної сили, з Відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (правонаступником якого є відповідач) на користь позивача стягнуто суму основного боргу в розмірі 82761,60 грн., суму 1265,23 грн. - 3% річних, суму 3580,12 грн. інфляційних втрат та суму 1378,00 грн. судового збору.
Обов'язковість судових рішень до виконання закріплена Конституцією України та іншими законодавчими актами України.
Відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з приписами ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Факт наявності заборгованості у розмірі 82761,60 грн. встановлено рішенням господарського суду від 13.10.2016р. у справі № 908/2356/16.
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).
Порушенням зобов'язання, згідно зі статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Матеріали справи свідчать, що свої зобов'язання щодо сплати на користь ПрАТ «Акціонерний центр «Восток» грошових коштів у розмірі 82761,60 грн., стягнутих рішенням господарського суду від 13.10.2016 р. по справі № 908/2356/16, ПАТ «Запоріжжяобленерго» належним чином не виконало.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до приписів ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Суд відзначає, що це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але й випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто, звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено лише договором.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми боргу, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Перевіривши правильність розрахунку 3% річних за заявлений позивачем період (з 23.08.2016 р. по 20.03.2017 р.), за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” судом встановлено, що розмір річних процентів складає 1426,05 грн. У зв'язку з цим, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 1426,05 грн. за вказаний позивачем період - задовольняються, в частині стягнення 9,24 грн. 3% річних - у позові відмовляється.
Відносно заявленої до стягнення суми 9436,96 грн. інфляційних втрат, перевіривши правильність розрахунку цієї суми за заявлений позивачем період (з 01.08.2016р. по 31.03.2017 р.), за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” судом встановлено, що розрахунок позивача є вірним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, тому вимоги про стягнення інфляційних втрат задовольняються судом повністю.
Отже, з підстав зазначених вище, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд позовні вимоги задовольняє частково в сумі 9436,96 грн. інфляційних втрат та в сумі 1426,05 грн. - 3% річних. В решті заявлених позовних вимог (9,24 грн. 3% річних) суд відмовляє через необґрунтованість.
Відповідач у відзиві просить суд надати розстрочку виконання судового рішення строком на шість місяців, починаючи з липня 2017 р. по грудень 2017 р.
Розглянувши клопотання відповідача, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не знаходить підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
У пунктах 7.1.1, 7.2, 7.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” роз'яснено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.
В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що станом на сьогоднішній день підприємство знаходиться у скрутному матеріальному становищі, що значно ускладнить виконання рішення по справі № 908/1194/17.
Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Правовий аналіз названої статті свідчить, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки та відстрочки суд має враховувати приписи статті 121 ГПК про те, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Відповідач, як на підставу надання розстрочки виконання рішення посилається на встановлення нульового алгоритму відрахування коштів на поточні рахунки Боржника; відсутність додаткових джерел для погашення заборгованості; недофінансування з боку держави по основним бюджетним сферам; систематичне порушення умов розрахунків за спожиту електричну енергію споживачами; неможливість стягнення заборгованості з боржників відносно яких порушено справу про банкрутство; надання реструктуризації боргу за спожиту електричну енергію споживачам; незадовільний стан електричних мереж Боржника; наявність податкового боргу. Просить розстрочити виконання рішення строком на шість місяців.
За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги фінансовий стан обох сторін, строк існування заборгованості перед відповідачем, розмір заявленої до стягнення суми, співрозмірність заявленої до стягнення суми (боргу відповідача перед позивачем) порівняно із збитками відповідача, на які він посилається, а також, те, що надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача, суд відмовляє у задоволені клопотання відповідача про надання розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути суму 1598,64 грн. витрат зі сплати судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Приватного акціонерного товариства “Акціонерний центр “Восток” (69096, м. Запоріжжя, бул. Вінтера, буд. 2, код ЄДРПОУ 06723314) суму 9436 (дев'ять тисяч чотириста тридцять шість) грн. 96 коп. інфляційних втрат, суму 1426 (одна тисяча чотириста двадцять шість) грн. 05 коп. 3 % річних та суму 1598 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 64 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Суддя О.С. Боєва
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 13 липня 2017 р.