11 липня 2017 року Справа № 7/71-К-2000
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого: суддів:Студенця В.І., Палія В.В., Селіваненка В.П.
за участю представників сторінвід позивача - не з'явився, від відповідача-1 - не з'явився, від відповідача-2 - не з'явився, від відповідача-3 - не з'явився, від третьої особи - не з'явився,
розглянувши касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області
на постанову від Львівського апеляційного господарського суду 21.03.2017
та на ухвалу від Господарського суду Закарпатської області 11.01.2017
у справі№ 7/71-К-2000
за позовомДержавного підприємства науково навчального виробничого об'єднання "Остеосинтез"
доМукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, Закритого акціонерного товариства "Центр сприяння розвитку Закарпаття", Приватного акціонерного товариства "НВО "Червона хвиля"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Закритого акціонерного товариства "Елос"
простягнення 2 799 030, 33 грн. вартості незаконно вилученого майна,
Закарпатська філія Українського державного підприємства науково навчального виробничого об'єднання "Остеосинтез" звернулася в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України до Господарського суду Закарпатської області з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Закарпатської області від 26.03.2013, виданого на виконання рішення арбітражного суду Закарпатської області від 16.10.2000 у справі №7/71-К-2000.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (колегія суддів у складі: Ремецькі О.Ф. - головуючий суддя, судді Івашкович І.В., Йосипчук О.С.) від 11.01.2017 визнано поважними причини пропуску строку для пред'явлення наказу Господарського суду Закарпатської області від 26.03.2013 у справі №7/71-К-2000 до виконання. Відновлено Закарпатській філії Українського державного підприємства науково навчального виробничого об'єднання "Остеосинтез" пропущений строк для пред'явлення наказу Господарського суду Закарпатської області від 26.03.2013 у справі №7/71-К-2000 до виконання до 11.04.2017.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Давид Л.Л. - головуючий суддя, судді Кордюк Г.Т., Плотницький Б.Д.) від 21.03.2017 ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 11.01.2017 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.01.2017, Мукачівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми процесуального права - ст. 119 ГПК України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.06.2017 прийнято касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області до провадження та призначено до розгляду на 11.07.2017.
Від Закарпатської філії Українського державного підприємства науково навчального виробничого об'єднання "Остеосинтез" на адресу суду 11.07.2017 надійшов відзив на касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, в якому позивач просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 16.10.2000 у справі №7/71-К-2000 позов задоволено частково, відшкодовано за рахунок відповідних статей держбюджету Державному підприємству науково-навчально-виробничого об'єднання "Остеосинтез" 781 651 грн. вартості вилученого за розпорядженням Воловецької районної державної адміністрації від 20.07.1999 № 301 майна (титанової продукції) та 475 грн витрат по держмиту. Відшкодування зобов'язано здійснити Мукачівську об'єднану державну податкову інспекцію у встановленому законом порядку.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2004 внесено зміни в наказ арбітражного суду Закарпатської області від 16.10.2000 та замінено слова "Державному підприємству науково - навчально-виробничого об'єднання "Остеосинтез" на "Закарпатській філії Державного підприємства науково-навчально-виробничого об'єднання "Остеосинтез".
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.08.2007 видано дублікат наказу господарського суду Закарпатської області від 16.10.2000 у справі №7/71-К-2000.
На виконання рішення суду у справі №7/71-К-2000 судом був виданий наказ про стягнення з Державного бюджету України на користь Закарпатської філії Українського державного підприємства науково - навчально-виробничого об'єднання "Остеосинтез" 624 932,44 грн незаконно вилученого майна. Наказ дійсний для пред'явлення до 20.08.2010.
Закарпатською філією Українського державного підприємства науково - навчально-виробничого об'єднання "Остеосинтез" наказ господарського суду Закарпатської області від 20.08.2007 був пред'явлений на виконання до Відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Закарпатській області.
Постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві від 07.08.2009, виданою головним державним виконавцем підрозділу ПВР ВДВС ГУЮ у Закарпатській області, наказ був повернутий позивачу, у зв'язку з тим, що виконавчий документ має бути пред'явлений стягувачем до виконання до органу державного казначейства.
Позивач наказ суду від 20.08.2007 пред'явив 24.09.2009 для виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Постановою державного виконавця від 28.09.2009 відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду.
В подальшому наказ суду був пред'явлений позивачем на виконання до Державного казначейства України (заява від 09.10.2009 вих. №20), який листом від 06.05.2011 вих. №5-04/1659-6294 був повернутий позивачу для подальшого направлення до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (до якого наказ суду пред'являвся стягувачем раніше).
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.03.2013 по справі №7/71- К-2000 поновлено пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду Закарпатської області на примусове виконання рішення від 16.10.2000 у справі №7/71-К-2000 та видано новий наказ від 26.03.2013 із встановленим строком до пред'явлення - до 26.03.2014.
Виданий наказ суду, позивач пред'явив, враховуючи лист Державного казначейства України, до виконання у Мукачівське управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області. Листом № 03-15/321 від 16.04.2013 Мукачівське управління повернуло наказ з відповідними документами стягувачу без виконання.
Зазначені обставини, як встановлено судами попередніх інстанцій, стали підставою для звернення стягувача до Господарського суду Закарпатської області із заявою про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу Господарського суду Закарпатської області у справі №7/71-К-2000 до виконання, в обґрунтування якої стягувач посилається на приписи ст. 119 ГПК України та вказує на те, що до моменту спливу строку пред'явлення наказу суду до виконання (в т.ч. до і після правового врегулювання механізму виконання рішень суду про стягнення з Державного бюджету України коштів та відповідних державних гарантій згідно з Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників) стягувач реалізував і вичерпав усі належні йому права та можливості щодо пред'явлення до виконання наказу суду, зокрема, до органів Державної виконавчої служби та Державного казначейства України, які повертали наказ суду без виконання з різних причин протягом тривалого часу. Крім того, стягувач зауважує на тому, що рішення арбітражного суду Закарпатської області від 16.10.2000 по справі №7/71-К-2000 на даний час не виконано.
Відповідно до ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 116 ГПК України).
Згідно із ст. 119 ГПК України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.
Відповідно до ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.
Частиною 2 ст.13 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'' закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України у п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
У п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 у справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст.6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст.6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).
Згідно з Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд наголосив, що "відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що "адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету."
Судами попередніх інстанцій встановлено, що строк пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Закарпатської області №7/71-К-2000 від 26.03.2013 закінчився, можливість вчасного пред'явлення наказу до виконання не залежала виключно від волевиявлення самого стягувача, тобто не мала суб'єктивного характеру, пропущення строку для пред'явлення наказу до виконання мало місце з поважних причин і стягувачем вчинялись передбачені законодавством дії, спрямовані на виконання рішення суду.
Ураховуючи наведене, принцип обов'язковості виконання рішення суду, практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви про поновлення строку для пред'явлення наказу Господарського суду Закарпатської області від 26.03.2013 у справі №7/71-К-2000 до виконання та визнання поважності причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків попередніх судових інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положень ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було правильно застосовано норми процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних ухвали та постанови судів попередніх інстанцій.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року та ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 11.01.2017 у справі №7/71-К-2000 залишити без змін.
Головуючий - суддя Студенець В.І.
Судді: Палій В.В.
Селіваненко В.П.