11 липня 2017 року Справа № 914/2209/15
Вищий господарський суд України у складі колегії:
Головуючого:Студенця В.І.,
суддів:Бондар С.В., Палія В.В.,
за участю представників сторін позивача - Шпунт М.Б.; відповідача - Чернобай С.С.;
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду
від02.03.2017
та на рішенняГосподарського суду Львівської області
від28.11.2016
у справі№ 914/2209/15
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"
доУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради
провизнання договору оренди недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" (далі - ТОВ "Краківський ринок") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди № Ш-6423-8 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 25.07.2008, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ТОВ "Краківський ринок".
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.07.2015 порушено провадження у справі № 914/2209/15 за позовом ТОВ "Краківський ринок" до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання договору оренди недійсним.
Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Крупник Р.В.) від 28.11.2016 в позові відмовлено повністю.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Матущак О.І., судді Дубник О.П., Юрченко О.Я.) від 02.03.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2016 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2016 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, ТОВ "Краківський ринок" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повістю.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не надано належної правової оцінки тій обставині, що акт приймання-передачі за договором оренди не складався, а тому у позивача була відсутня можливість співставити об'єкти оренди по двох договорах.
Також скаржник вказує на те, що оскільки спірний договір не є припиненим, то правопорушення є триваючим.
Окрім того, ТОВ "Краківський ринок" вказує на те, що воно не є правонаступником ЦМК МДКП "Центральний ринок", яким і був підписаний інвентарний опис, а не ТОВ "Краківський ринок".
Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.06.2017 касаційну скаргу ТОВ "Краківський ринок" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.07.2017.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.07.2017 задоволено клопотання ТОВ "Краківський ринок" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Господарському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції 11.07.2017.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено господарськими судами Регіональним відділенням по Львівській області 25.02.1998 видано наказ №97, яким вирішено у зв'язку з передачею ТОВ "Краківський ринок" в оренду цілісного майнового комплексу за адресою м. Львів, вул. Базарна, 11 та у відповідності до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" надати в оренду ЦМК МДКП "Центральний ринок" за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11 терміном на 35 років, укласти з ТОВ "Краківський ринок" договір купівлі-продажу обігових матеріальних засобів ЦМК МДКП "Центральний ринок".
Між представництвом Фонду державного майна України у м. Львові (правонаступником якого є Управління комунальної власності) та ТОВ "Краківський ринок" 25.02.1998 укладено договір оренди державного майна №4, за умовами п. 1.1. якого орендодавець (представництво ФДМУ у м. Львові) передало, а орендар (ТОВ "Краківський ринок") прийняло в строкове, платне володіння та користування майновий комплекс міського державного комунального підприємства "Центральний ринок", склад і вартість якого визначено відповідно до Акта оцінки та передаточного балансу вказаного підприємства, складеного станом на 01.02.1998 і становить 1 279 174, 80 грн у тому числі а) передається в оренду майно 1 279 174, 80 грн із нього: основні фонди за балансовою вартістю 1 882 078 грн, основні фонди за залишковою вартістю 1 279 175 грн, інше майно за балансовою вартістю 10 227 грн.
На підставі додаткової угоди до договору оренди державного майна №4 від 25.02.1998, датованої 02.10.2000 до договору оренди 1998 року були внесені зміни, зокрема, пункт 1.1. викладено в наступній редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування і володіння (фінансову оренду) цілісний майновий комплекс … " далі по тексту.
Цей договір діє з 25.02.1998 до 25.02.2033, строком на 35 років (п. 10.1. вказаного договору).
Факт передачі в оренду позивачеві майнового комплексу МДКП "Центральний ринок" підтверджується відповідним актом прийому-передачі №4 від 25.02.1998.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ТОВ "Краківський ринок" 24.10.2001 укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-0355, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування нерухоме майно (приміщення), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11, загальною площею 211,9 м2, відповідно до технічного паспорту, виданого БТІ від 30.05.2001 №274, що перебуває на балансі ЖЕК-401, терміном до 03.07.2006.
В подальшому, а саме 17.11.2006 між Управлінням комунального майна та ТОВ "Краківський ринок" на підставі наказу УКМ від 03.08.2006 №478-О та договору оренди нерухомого майна від 24.10.2001 №Ш-0355 укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-4848-6 від 17.11.2006, згідно з умовами якого у строкове, платне користування ТОВ "Краківський ринок" передано нерухоме майно - приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11, загальною площею 211,9 кв.м., з індексами з 1 по 11, відповідно до даних технічного паспорта ЛОДК БТІ та ЕО від 30.05.2001, інв. №274, терміном до 16.11.2007.
Згодом, 25.07.2008 між сторонами на підставі наказу УКВ від 28.01.2008 №47-0, договору оренди від 17.11.2006 №Ш-4848-6 укладено спірний договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-6423-8, на виконання якого Управлінням комунального майна (орендодавець) передало, а ТОВ "Краківський ринок" (орендар) прийняло у строкове, платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП "Добробут-401".
Згідно з п. 1 договору, об'єктом оренди є приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11, загальною площею 211, 9 м2, з індексами приміщень 1-11 відповідно до даних технічного паспорту, виданого БТІ від 30.05.2001 №274.
Цільове призначення об'єкта оренди - для кафе-бару з реалізацією товарів підакцизної групи (положення п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору, термін його дії з 25.07.2008 до 24.07.2011.
На підставі наведеного, господарським судом встановлено, що за договорами оренди від 24.10.2001, 17.11.2006 та 25.07.2008 у користування відповідача передавався один і той же об'єкт.
Господарськими судами встановлено, що сторони не заперечували, що станом на день розгляду справи, договір є чинним, оскільки після закінчення строку на який його було укладено, жодна зі сторін не виявила бажання припинити договірні відносини.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "Краківський ринок" до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди № Ш-6423-8 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 25.07.2008, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ТОВ "Краківський ринок".
В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Краківський ринок" посилається на те, що до основних засобів МДКП "Центральний ринок" (який було передано в 1998 в оренду ТОВ "Краківський ринок") належить приміщення столової, яке в свою чергу було передано в оренду позивачу на підставі спірного договору, що на його думку, підтверджується інвентаризаційним описом основних засобів МДКП "Центральний ринок", складеного станом на 01.02.1998.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що об'єктами оренди за цим Законом є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс. Грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 1.1. договору оренди державного майна №4 від 25.02.1998 в користування позивача за вказаним договором було передано майновий комплекс МДКП "Центральний ринок", склад і вартість якого визначена відповідно до Акта оцінки та передаточного балансу вказаного підприємства.
При цьому господарськими судами встановлено, що такий документ, як передаточний баланс МДКП "Центральний ринок" в матеріалах справи відсутній, однак наявним є Інвентаризаційний опис основних засобів МДКП "Центральний ринок" станом на 01.02.1998, згідно з яким до основних засобів МДКП "Центральний ринок" віднесено зокрема, столову цегляну 1960 року, вартістю 98930-47, що знаходиться по вул. Базарній, 11 у м. Львові.
Відповідно до п. 1 оскаржуваного договору вбачається, що його предметом виступає приміщення загальною площею 211, 9 м2, яке знаходиться за адресою: вул. Базарна, 11 у м. Львові з цільовим призначенням - кафе-бар з реалізацією товарів підакцизної групи.
Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у рішенні від 24.03.2016 у справі №914/1827/15 Господарським судом Львівської області (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016, постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2016) на підставі висновку №3236 судової будівельно-технічної експертизи по господарській справі №914/1827/15 від 29.02.2016 було встановлено, що приміщення столової, площею 211,9 кв.м., яке вказане в технічному паспорті №274 від 30.05.2001 та розташоване за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11 (яке було передано позивачу первинно в оренду згідно договору оренди від 24.10.2001, а згодом в оренду на підставі оскаржуваного договору) входить до складу цілісного майнового комплексу МДКП "Центральний ринок", розташованого за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11 (який було передано в оренду позивачу згідно договору оренди від 25.02.1998).
З врахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що, уклавши спірний договір оренди, правовий наслідок, а саме - одержання майна в користування для позивача не настав, оскільки об'єкт оренди за спірним договором вже був переданий йому в 1998 році на підставі договору оренди 1998 року в складі цілісного майнового комплексу МДКП "Центральний ринок", який в свою чергу, як на момент підписання договору, так і станом на день розгляду справи є чинним оскільки укладений терміном до 25.02.2033, доказів визнання його недійсним в судовому порядку сторонами надано не було.
Таким чином, оскільки право тимчасового володіння та користування вказаного вище приміщення належало ТОВ "Краківський ринок" за договором оренди державного майна №4 від 25.02.1998, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у відповідача було відсутнє майнове право на укладення оскаржуваного договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), оскільки такий не був спрямований на реальне настання правових наслідків для обох його сторін.
Разом з тим, господарські суди встановили відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог також з підстав пропуску ТОВ "Краківський ринок" позовної даності.
ТОВ "Краківський ринок" проти поданої заяви заперечувало та зазначало, що про фактичний склад приміщень воно довідалося лише у липні 2014 року, після складення головним спеціалістом контрольно-інвентаризаційного відділу Львівської міської ради акту перевірки об'єкта оренди від 03.07.2014, а тому строк позовної давності ним не пропущено.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
У п. 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Відповідно, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому, допускається презумпція обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, яка в свою чергу повинна довести, з якого моменту їй стало (могло стати) відомо про порушення її права.
З врахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій зазначили, що з моменту підписання договору оренди державного майна №4 від 25.02.1998 та акту приймання-передачі майна від 25.02.1998 позивачу, як стороні вказаного правочину, було відомо, що до складу орендованого майна входить приміщення столової, оскільки ще 01.02.1998 комісією у складі директора позивача та представників ФДМУ проведено інвентаризаційний опис ЦМК МДКП "Центральний ринок", де відображено це приміщення. Крім цього, підписуючи ще договір оренди від 24.10.2001 №Ш-0355 (на підставі котрого укладався спірний договір) ТОВ "Краківський ринок" було обізнане із площею об'єкта, який передавався в оренду за цим договором, його місцем розташування та іншими технічними характеристиками, а відтак мав об'єктивну можливість знати про те, що цей об'єкт та приміщення столової, яке він отримав в оренду за договором від 25.02.1998 є одним і тим же приміщенням, а також про те, що договір який він укладає порушує його права.
У п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки в процесі розгляду справи місцевим господарським судом було встановлено, що приміщення, які були передані позивачу за договором входять до складу цілісного майнового комплексу МДКП "Центральний ринок" та відповідно були передані ТОВ "Краківський ринок" ще 25.02.1998 на підставі договору оренди державного майна №4, то суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-6423-8 від 25.07.2008, є обґрунтованими.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Краківський ринок" пропущено позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачем, оскільки про порушення свого права, зокрема, щодо передачі йому в оренду приміщення, яке вже знаходилося в його користуванні, позивач міг довідатися ще 24.10.2001, укладаючи договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-0355 (на підставі якого в подальшому укладено спірний договір 25.07.2008), а не як стверджує позивач після складення 03.07.2014 головним спеціалістом контрольно-інвентаризаційного відділу Львівської міської ради акту перевірки об'єкта оренди, відповідно, встановлений цивільним законодавством трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, закінчився, а тому незважаючи на доведеність та обґрунтованість позовних вимог, позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи ТОВ "Краківський ринок", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положення ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2016 у справі № 914/2209/15 - без змін.
Головуючий - суддя Студенець В.І.
Судді: Бондар С.В.
Палій В.В.