04 липня 2017 року Справа № 910/10884/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б.- головуючого
Алєєвої І.В. Рогач Л.І.
за участю представників:
позивачаКоваленко О.М. - довіреність від 29.04.2016 р.
відповідача Михайленко М.К. - довіреність від 03.07.20017 р.; Михайленко Л.П. - довіреність від 03.07.20017 р.; Шевчук О.В. - довіреність від 20.12.2016 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
на постановувід 21.03.2017 Рівненського апеляційного господарського суду
у справі№ 910/10884/16 господарського суду Вінницької області
за позовомМіністерства економічного розвитку і торгівлі України
до Товариства з додатковою відповідальністю "Брацлав"
провизнання договорів недійсними
У червні 2016 р. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Брацлав" про визнання недійсними договорів, укладених між Мінпромполітики та ТОВ "Брацлав", а саме: договорів № 44043/2, № 44044/2, № 44045/2 від 07.11.2008 р. та договору № 44063/2 від 20.11.2009 р., посилаючись на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України на невідповідність договорів вимогам закону.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.06.2016 р., відповідно до статей 15 та 17 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Міністерства економічного розвитку і торгівлі України передано за територіальною підсудністю до господарського суду Вінницької області, який ухвалою від 29.06.2016 р. порушив провадження у справі та прийняв позовну заяву до розгляду.
У відзиві на позовну заяву ТДВ "Брацлав" просило відмовити у її задоволенні з підстав безпідставності та необґрунтованості вимог, вказуючи на те, що всі доводи позивача стосуються виконання умов укладених договорів, а не їх суперечності закону, що має наслідком визнання договору недійсним на підставі, зокрема, статті 215 Цивільного кодексу України.
При цьому, відповідач зазначав, що за його позовними заявами господарським судом м. Києва розглядались справи про стягнення з Міністерства заборгованості за оспорюваними останнім договорами, в процесі розгляду яких судами досліджувались умови договорів та не було встановлено їх невідповідність вимогам закону.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 18.10.2016 р. (судді: Яремчук Ю.О., Тварковський А.А., Банасько О.О.) у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, встановивши відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними відповідно до норм чинного законодавства, а також вказавши на недоведеність позивачем порушення його прав і охоронюваних законом інтересів.
За апеляційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Рівненський апеляційний господарський суд (судді: Павлюк І.Ю., Демидюк О.О., Савченко Г.І.), переглянувши рішення господарського суду Вінницької області від 18.10.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 21.03.2017 р. залишив його без змін з тих же підстав.
Міністерство економічного розвитку і торгівлі України подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає про недотримання судами вимог частини 4 статті 203, статті 204, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, залишення поза увагою наявність дефекту форми та змісту укладених правочинів, неврахування обставин щодо невідповідності суми договору № 44044/2 від 07.11.2008 р. сумі розрахунків в додатках до цього договору на дату його укладення, у зв'язку з чим позивачем заявлялось клопотання про призначення економічної та почеркознавчої експертиз, яке безпідставно було відхилено.
Крім того, заявник касаційної скарги вказує про не дослідження судами обставин справи стосовно неналежного виконання відповідачем умов договору щодо надання інформації про впровадження виконаних дослідно - конструкторських робіт, оскільки відсутні відповідні звіти, акти про обсяги та ефективність впровадження таких робіт.
У запереченнях на касаційну скаргу ТДВ "Брацлав" просить відмовити у її задоволенні, вказуючи на те, що судами справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та підстав, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, та виходячи із встановлених обставин справи зроблено висновок про відсутність підстав для визнання договорів недійсними.
ТДВ "Брацлав" наголошує на виконанні ним та прийнятті замовником робіт за договорами за відповідними актами здачі - приймання науково - технічної продукції, а всі доводи позивача стосуються саме виконання цих угод, а не їх невідповідності вимогам закону.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між ВАТ "Брацлав" (правонаступником якого є ТДВ "Брацлав") (виконавець) та Міністерством промислової політики України (правонаступником якого є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України) (замовник) були укладені договори на створення та передачу науково-технічної продукції, зокрема: № 44043/2 від 07.11.2008 р.; № 44044/2 від 07.11.2008 р.; № 44045/2 від 07.11.2008 р.; № 44063/2 від 20.11.2009 р.
Згідно пунктів 1.1, 1.3 договору № 44043/2 від 07.11.2008р., замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання ДКР "Розроблення енергозберігаючої системи вакуумного приводу доїльних установок". Строк здачі робіт - грудень 2010 року.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору № 44043/2 від 07.11.2008 р. замовник за виконану науково-технічну продукцію перераховує замовнику відповідно до протоколу погодження договірної ціни 1950000,00грн. без ПДВ, в 2008 році - 410000,00грн. без ПДВ. Оплата проводиться поетапно за виконану роботу, з попереднім перерахуванням коштів у розмірі до 50% вартості робіт відповідного етапу, по мірі надходження асигнувань з Державного бюджету України.
Додатковою угодою № 1 від 26.02.2009 р. сторонами внесено зміни до пункту 2.1 договору № 44043/2 від 07.11.2008 р. та встановлено, що замовник перераховує виконавцю відповідно до протоколу погодження договірної ціни в 2009 році 750000,00грн. без ПДВ.
На виконання умов договору № 44043/2 від 07.11.2008 р. виконавець виготовив науково-технічну продукцію та здійснив поетапну передачу згідно актів здачі-передачі на загальну суму 750000,00грн.
За умовами пунктів 1.1, 1.3 укладеного між сторонами договору № 44044/2 від 07.11.2008 р., замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання ДКР "Створення уніфікованих доїльних установок типу "Ялинка" і "Паралель" з системою автоматизованого управління для ферм до 5000 голів ВРХ". Строк здачі робіт за договором - грудень 2010 року.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору № 44044/2 від 07.11.2008 р. замовник за виконану науково-технічну продукцію перераховує замовнику відповідно до протоколу погодження договірної ціни 3500000,00грн. без ПДВ, в 2008 році - 1830000,00грн. без ПДВ. Оплата проводиться поетапно за виконану роботу, з попереднім перерахуванням коштів у розмірі до 50% вартості робіт відповідного етапу, по мірі надходження асигнувань з Державного бюджету України.
Додатковою угодою № 1 від 26.02.2009 р. сторонами внесено зміни до пункту 2.1 договору № 44044/2 від 07.11.2008 р. та встановлено, що замовник перераховує виконавцю відповідно до протоколу погодження договірної ціни в 2009 році 750000,00грн. без ПДВ.
На виконання умов договору № 44044/2 від 07.11.2008р. виконавець виготовив науково-технічну продукцію та здійснив поетапну передачу згідно актів здачі-передачі на загальну суму 2580000,00грн.
Пунктами 1.1, 1.3 укладеного між сторонами договору № 44045/2 від 07.11.2008 р., замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання ДКР "Створення обладнання для безприв'язного і прив'язного утримання корів з доїльною установкою "Молокопровід". Строк здачі робіт за договором - грудень 2010 року.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору № 44045/2 від 07.11.2008 р., замовник за виконану науково-технічну продукцію перераховує замовнику відповідно до протоколу погодження договірної ціни 4400000,00грн. без ПДВ, в 2008 році - 1160000,00грн. без ПДВ. Оплата проводиться поетапно за виконану роботу, з попереднім перерахуванням коштів у розмірі до 50% вартості робіт відповідного етапу, по мірі надходження асигнувань з Державного бюджету України.
Додатковою угодою № 1 від 26.02.2009 р. сторонами внесено зміни до пункту 2.1 договору № 44045/2 від 07.11.2008 р. та встановлено, що замовник перераховує виконавцю відповідно до протоколу погодження договірної ціни в 2009 році 1060000,00грн. без ПДВ.
На виконання умов договору № 44045/2 від 07.11.2008 р. виконавець виготовив науково-технічну продукцію та здійснив поетапну передачу згідно актів здачі-передачі на загальну суму 2220000,00грн.
Згідно з пунктами 1.1, 1.3 укладеного між сторонами договору № 44063/2 від 20.11.2009 р., замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання ДКР "Створення установки для охолодження молока з безпосередньою системою охолодження, ємністю ванн 600, 1200 та 1600 л". Строк здачі робіт за договором - грудень 2010 року.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору № 44063/2 від 20.11.2009 р., замовник за виконану науково-технічну продукцію перераховує замовнику відповідно до протоколу погодження договірної ціни 3400000,00грн. без ПДВ, в 2009 році - 2000000,00грн. без ПДВ. Оплата проводиться поетапно за виконану роботу, з попереднім перерахуванням коштів у розмірі до 50% вартості робіт відповідного етапу, по мірі надходження коштів з Державного бюджету України.
На виконання умов договору № 44063/2 від 20.11.2009 р. виконавець виготовив науково-технічну продукцію та здійснив поетапну передачу згідно актів здачі-передачі на загальну суму 2000000,00грн.
Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що виконавцем - ТДВ "Брацлав" (який є правонаступником ВАТ "Брацлав") виконані, а замовником - Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (який є правонаступником Міністерства промислової політики України) прийняті роботи на загальну суму 10510000,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами здачі - приймання науково-технічної продукції.
Роботи щодо виготовлення науково-технічної продукції виконані та прийняті замовником по кількості, якості та вартості без зауважень та претензій.
Замовником розрахунки за договорами здійснювались частково, що також є підтвердженням належності виконаних виконавцем робіт.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 892 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.
Виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати (частина 1 статті 894 вказаного Кодексу).
Як вбачається з матеріалів справи, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, звертаючись з позовом про визнання недійсними договорів на створення та передачу науково - технічної продукції від 07.11.2008 р. та від 20.11.2009 р., вказував, зокрема, що при укладенні договорів сторонами не було враховано специфіку бюджетного процесу з його обмеженнями та не передбачено укладання додаткових договорів або ж нових договорів з припиненням дії попереднього, а відтак строк дії договору не повинен перевищувати один бюджетний рік.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Згідно з вимогами частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 22.03.2017 р.№ 905/2358/16).
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно з абзацом 2 пункту 3.5 вказаного Рішення Конституційного Суду України, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту інтересів є визнання правочину недійсним.
Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги до чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Виходячи зі змісту частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання угоди недійсною є недотримання стороною (сторонами) вимог, встановлених статтею 203 вказаного Кодексу, саме на момент укладення такої угоди. При цьому кожна вимога є самостійною.
Таким чином, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Разом з цим, як вбачається зі змісту позовної заяви та встановлено судами під час розгляду справи, позивач звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсними договорів на створення та передачу науково - технічної продукції від 07.11.2008 р. та від 20.11.2009 р. посилався також й на порушення відповідачем, як виконавцем, пункту 2 частини 1 статті 893 Цивільного кодексу України щодо залучення до робіт інших юридичних осіб без отримання відповідного погодження замовника, не надання інформації щодо впровадження виконаних дослідно - конструкторських робіт.
Проте, виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним (постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 р. № 6-2953цс15 та пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від06.11.2009 р. № 9).
При цьому, судами під час розгляду справи встановлено, що як вбачається з матеріалів справи, замовником за договором здійснювались часткові проплати за виконаних робіт згідно спірних договорів, про що свідчать платіжні доручення, зокрема: від 23.06.2009 р. № 1 на суму 200000,00грн., від 07.09.2009 р. № 313 на суму 250000,00 грн., від 19.11.2009 р. № 560 на суму 145000,00 грн., від 23.12.2008 р. № 1499 на суму 1830000,00 грн., від 23.12.2009 р. № 2 на суму 332000,00грн., від 17.12.2008 р. № 1362 на суму 590000,00 грн., від 23.12.2008 р. № 1500 на суму 570000,00 грн., від 19.12.2009 р. № 561 на суму 195000,00 грн., від 23.06.2009 р. № 3 на суму 660000,00грн. (том 1 а.с.74-76, 118, 126, 193-194, 242-243), а також відповідні виписки з банківського рахунку відповідача (том 2 а.с.154-164).
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що як свідчать матеріали справи посилання позивача на ту обставину, що при укладенні спірних договорів сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, а саме: не визначено належним чином технічне завдання, календарний план робіт та перелік робіт та їх вартість є безпідставним, оскільки в матеріалах справи наявні належні докази в підтвердження того, що позивачем були прийняті роботи, згідно підписаних обома сторонами актів прийняття робіт, без претензій та зауважень.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (постанова Верховного Суду України від 06.07.2016 р. № 910/1891/14).
Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не доведено та не вказано у позові, в чому полягає порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення договорів та не надано доказів на підтвердження таких обставин, як й встановлено судами відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження наявності підстав, визначених Цивільним кодексом України, за яких угода може бути визнана недійсною.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає судові рішення у даній справі такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи, встановленими судами обставинами, а також такими, що зводяться до непогодження із судовими рішеннями.
Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 р. у справі № 910/10884/16 та рішення господарського суду Вінницької області від 18.10.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: І. Алєєва
Л. Рогач