13 липня 2017 року Житомир справа № 806/1769/17
категорія 2.1
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання повторно розглянути клопотання від 21.03.2017,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо неналежного розгляду його клопотання від 21 березня 2017 року на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею для сінокосіння 12.00 га на території Брусилівської селищної ради Брусилівського району (бувшої Хомутецької сільської ради) ;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання позивача від 21 березня 2017 року та прийняти рішення згідно законодавства.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21 березня 2017 року звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 12.0 га з земель запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Хомутецької сільської ради Брусилівського району Житомирської області) з послідовною передачею в оренду терміном на 49 років. Зазначив, що за результатами розгляду вказаного клопотання на адресу позивача надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 18 квітня 2017 року, в якому повідомляється позивачу про те, що вказана в клопотанні земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності для продажу права оренди на земельних торгах. На думку позивача, відмова відповідача не є належним чином мотивованою.
Позивач в судове засідання не з'явився. Подав до суду заяву про розгляд справи у письмовому провадженні та вказав, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився. Подав до суду заяву про розгляд справи в письмовому провадженні та письмові заперечення. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є цілком вмотивованою, оскільки містить чітке та обґрунтоване посилання на обставини, за яких Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області позбавлене можливості розглянути клопотання ОСОБА_1 позитивно.
Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні, відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 21 березня 2017 року ОСОБА_1 подав до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 12.0 га з земель запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Хомутецької ради Брусилівського району Житомирської області).
Додатками до клопотання вказано: копія доручення, графічні матеріали, копія паспорта 2, 3, 11 та ідентифікаційний код (а.с. 6).
Зазначене клопотання зареєстроване у Головному управлінні Держгеокадастру у Житомирській області 21 травня 2017 року.
Листом від 18 квітня 2017 року № Г-4402/0-4212/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило позивача про те, що вказана в клопотанні земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності для продажу права оренди на земельних торгах (а.с. 7).
Не погоджуючись із наданою відповідачем відповіддю, позивач звернувся із даним позовом до суду за захистом свої прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Відповідно до статті 14 Основного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
У відповідності до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною другою статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
За змістом частини першої статті 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).
Згідно із ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Частиною другою статті 123 Земельного кодексу України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як зазначалось, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області за результатами розгляду клопотання від 21.03.2017 листом від 18.04.2017 №Г-4402/0-4212/6-17 повідомило ОСОБА_1 про те, що не в змозі задовольнити його клопотання, оскільки, вказана в клопотанні земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності для продажу права оренди на земельних торгах.
На підтвердження вказаного, представником позивача надано довідку про надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у користування, з якої вбачається, що бажана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, які підлягають продажу через аукціон №4.
Отже, з наведеного вбачається, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є вмотивованою, оскільки містить обґрунтоване посилання на обставини за яких відповідач позбавлений можливості розглянути клопотання позивача позитивно.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем доведено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено правомірність дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання відповіді на клопотання ОСОБА_1 від 21 березня 2017 року (зареєстроване 21.03.2017), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Л.А.Шуляк