12 липня 2017 року Житомир справа № 806/1257/17
категорія 2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Черняхович І.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання повторно розглянути клопотання від 21.03.2017 року та прийняти рішення у вигляді наказу,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якому з урахуванням уточнення до позовних вимог просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо неналежного розгляду його клопотання від 21.03.2017, яке полягає у неприйнятті рішення у вигляді наказу.
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути його клопотання від 21.03.2017 та прийняти рішення у вигляді наказу.
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області в місячний строк з моменту набрання законної сили постанови подати суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову зазначає, що 21.03.2017 звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння площею 37.0 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, бувшої Соловіївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області. Проте, листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 21.04.2017 №4381/0-4295/6-17 позивача повідомлено, про те що відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У зв'язку з тим, що згідно довідки відділу у Брусилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вказана земельна ділянка зарезервована учасником АТО, на іншу частину надано дозвіл на розробку документації для ведення фермерського господарства.
Позивач у судове засідання не прибув, подав до суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача до суду прибув, просив також справу розглянути у порядку письмового провадження. Заперечень проти позовних вимог суду не надав.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження у відповідності до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши докази, які мають юридичне значення у розгляді справи, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 21.03.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 37 га з земель запасу, розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Соловіївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області) (а.с. 6,16).
До заяви додано копії: лист від 12.04.2017, графічні матеріали, копію паспорта, ін.код.
За результатами розгляду заяви, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 21.04.2017 №Г-4381/0-4295/6-17 позивача повідомлено, що згідно довідки відділу у Брусилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вказана земельна ділянка зарезервована учасником АТО, на іншу частину надано дозвіл на розробку документації для ведення фермерського господарства. Відтак, законних підстав відведення вказаної земельної ділянки для сінокосіння відсутні (а.с. 7,17).
Позивач вважає, що відповідачем не дотримано форми відмови, а саме: не видано наказ, як того передбачає закон, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (із змінами) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч.2 ст.14 Конституції України)
Таке право реалізується громадянами та юридичними особами та державою на правових титулах володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.
Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
За змістом частини першої статті 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Так, ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Частиною другою статті 123 Земельного кодексу України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
З матеріалів справи вбачається, що 21.03.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 37,0 га. За результатами розгляду заяви, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 21.04.2017 №Г-4381/0-4295/6-17 відмовило у наданні вказаної земельної ділянки
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вважає, що рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою приймається у вигляді наказу, а не у формі листа, тобто відповідь йому надано не у встановленій формі. При цьому самі підстави відмови, викладені у листі, ним не оскаржуються.
Разом з тим суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Імперативність зазначених норм полягає в тому, що заява чи клопотання має бути розглянута органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування в місячний термін та надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні.
Крім того, нормами чинного законодавства не передбачено форма у якій повинна надаватися відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, єдина вимога до такої відмови це її належна мотивація.
Водночас, з наявної у матеріалах справи відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою вбачається, що вона цілком є вмотивованою, оскільки містить чітке та обґрунтоване посилання на обставини за яких відповідач позбавлений можливості розглянути клопотання позивача позитивно.
Також, відповідно до постанови кабінету ОСОБА_3 України від 30.11.2011 №1242 "Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, ради міністрів Автономної республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади" та "Інструкції з діловодства у Головному управлінні Держгеокадастру у Житомирській області", затвердженої наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11.11.2015 №89, Головне управління, крім інших видів документів, надає відповіді у формі службових листів.
Таким чином, суд не погоджується з правовою позицією позивача, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою оформлюється у вигляді наказу, оскільки чинним законодавством такої форми не передбачено. При цьому, бездіяльність щодо неналежного розгляду заяви позивача судом не встановлена.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання прийняти Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області рішення у вигляді наказу, суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, шляхом видачі відповідного наказу.
Задоволення вказаної позовної вимоги фактично порушить закріплені законом виключні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо здійснення дозвільної діяльності на розробку проекту землеустрою та зобов'яже відповідача вчинити дії поза встановленою чинним законодавством процедурою.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вбачає об'єктивних та законних підстав зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при розгляді клопотання позивача від21.03.2017 діяв у межах, спосіб, що передбачений законом, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Керуючись статтями 86, 128, 159-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання повторно розглянути клопотання від 21.03.2017 року та прийняти рішення у вигляді наказу - відмовити.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя І.Е.Черняхович