22-ц/775/459/2017(м)
263/5417/17
Головуючий в 1 інстанції Томілін О.М.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Категорія 53
Іменем України
11 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді Гаврилової Г.Л.
суддів - Пономарьової О.М., Зайцевої С.А.
за участю секретаря - Гаркуша О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (місто Маріуполь)», треті особи: Маріупольська Первинна профспілкова організація №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність», ОСОБА_3, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 червня 2017 року
27 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)», в якому просив визнати неправомірним (скасувати) наказ № 87-ос від 20 лютого 2017 року та поновити його на роботі з дня звільнення. Стягнути середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, тобто з дня звільнення до дня ухвалення рішення суду у справі.
28 квітня 2017 року Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області було постановлено ухвалу про залишення зазначеної позовної заяви без руху з метою надання часу для усунення недоліків та порушень норм ст. 119 ЦПК України, а саме: сплати судового збору за подачу позову з вимогами майнового характеру.
Ухвалою суду від 06 червня 2017 року, у зв'язку з тим, що допущені недоліки позивачем усунені не були, клопотань про надання додаткового строку для усунення недоліків не надходило, позовну заяву повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до Апеляційного суду Донецької області.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 червня 2017 року та направити справу до суду першої інстанції для розгляду справи по суті.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції при розгляді клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору було винесено ухвалу, в якій вказано, що підстави для звільнення від сплати відсутні, при цьому не вказавши розмір судового збору, який підлягає сплаті. Сума яка підлягає сплаті йому не відома, так як його позовні вимоги передбачали стягнення середнього заробітку за період з дня звільнення по день постановлення рішення суду по суті заявлених позовних вимог. Посилаючись на ст. 5 Закону України «Про судовий збір», вважає, що він повинен бути звільнений від сплати судового збору при поданні позовної заяви, так як його позов стосується поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. Зазначає, що посилання суду на ст. 117 КЗпП України є помилковим, оскільки роботодавець в день звільнення здійснив усі розрахунки та його позовні вимоги стосуються лише стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача та третіх осіб, які про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчить витяг з журнал телефонограм за № 1530, 1531,1532,1533,1534 від 06 липня 2017 року ( а.с. 38-39), третя особа ОСОБА_3 надав заяву про слухання справи за його відсутність. ( а.с. 41)
Заслухавши суддю - доповідача, заперечення представника відповідача ОСОБА_4, який просив відхилити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивача, суд першої інстанції виходив с того, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є вимогою про стягнення заробітної плати, та заявником у встановлений строк не усунуті недоліки, зазначені в ухвалі суду від 28 квітня 2017 року, а саме - не сплачений судовий збір за вимоги майнового характеру.
Проте з таким висновком суду у повному обсязі погодитися не можна, оскільки до нього суд дійшов з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві ОСОБА_2 заявив дві позовні вимоги - просив суд поновити його на роботі та стягнути на його користь з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (місто Маріуполь)» середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня його звільнення до дня ухвалення рішення по справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України . Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов. Зокрема, частиною першою та п'ятою статті 119 ЦПК України передбачено, що позовна заява має містити ціну позову щодо вимог майнового характеру та до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
Наслідком недотримання зазначеної умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо цей недолік не буде усунуто у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 121 ЦПК).
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
При поданні позовної заяви ОСОБА_2 просив суд поновити його на роботі , стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з дня звільнення по день ухвалення рішення по справі.
Основні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання та структуру заробітної плати визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» та розроблена відповідно до нього Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5 .(далі - Інструкція № 5)
Згідно з нормами Закону №108 та Інструкції № 5 заробітна плата складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Перелік інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, наведено у пункті 3 Інструкції.
Оплата за час вимушеного прогулу згідно з рішенням суду щодо незаконного звільнення не міститься в переліку видів оплати праці, передбаченому Інструкцією № 5.
Статтею 232 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VII визначено, що трудові спори щодо працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи тощо, розглядаються виключно у судах.
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як компенсація заробітної плати працівнику з вини підприємства не відноситься до виплат, пов'язаних з оплатою праці, перелічених в Інструкції, та при поданні зазначеної позовної вимоги справляється судовий збір.
За таких обставин, суд вірно визначився з питанням, що за вимогу майнового характеру, а саме, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,позивач мав би сплатити судовий збір.
Разом з цим, згідно ч.2 ст.80 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Аналогічні приписи містяться у роз'ясненнях, викладених у п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року, згідно яких ,якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина друга статті 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи суд, в порушення ст. 80 ЦПК України, залишаючи позовну заяву ОСОБА_2 без руху та надаючи йому строк для сплати судового збору, не зазначив суму судового збору, яка підлягає сплаті, чим порушив норми процесуального права.
Отже суд передчасно повернув позов без розгляду з підстав несплати позивачем судового збору, який судом не визначено, та не виконав обов'язку, передбаченого ч. 2 статті 80 ЦК України.
Крім того, суд у будь-якому випадку мав би відкрити провадження у справі за позовними вимогами немайнового характеру, а саме, щодо поновлення на роботі.
Таким чином, враховуючи викладене та положення п.3 ч.1 ст. 312 ЦПК України, ухвала суду не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а справа передачі до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження .
Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ЦПК України колегія суддів
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити .
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 червня 2017 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді Гаврилова Г.Л.
ОСОБА_5
ОСОБА_6