06 липня 2017 р. Справа № 804/3768/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нє болєй" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
14.06.2017 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративний позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нє болєй» (далі - відповідач), в якому просило стягнути з ТОВ «Не болєй» адміністративно-господарські санкції в сумі 19 209,29 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач не виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", щодо працевлаштування інваліда, внаслідок чого до нього були застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 19 209,29 грн. та які відповідач не сплатив до 15.04.2017 року.
Представником позивача надано до суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув. Про дату, час та розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. До суду було надано заперечення з додатками.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС справа розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Не болєй" перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.
Згідно “Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2016 рік, що надавався відповідачем 22.02.2017 року до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 14 осіб; чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, становить 1 особа, однак у 2016 році на підприємстві не працювали особи, яким встановлена інвалідність.
У зв'язку з цим, позивачем зроблено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів на суму 19209,29 грн.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з законом, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Так, на виконання вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідач створив місця для працевлаштування інвалідів на підприємстві.
Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статті у 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
З аналізу зазначених норм вбачається, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено такі обов'язки: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач протягом 2016 року подавав до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН за вакантними посадами.
Згідно з частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком або збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Зазначена позиція також кореспондується з позицією Верховного Суду України, яка відображена у постанові від 28.05.2013 року.
Отже, за умови виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, своєчасного інформування центру зайнятості про наявність вакантних посад, а також за відсутності даних про відмову інваліду у прийнятті на роботу, правові підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій відсутні. Таким чином, позов задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат слід здійснити згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Не болєй» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_1