Єд.унік. №243/6137/17
Провадження №2-о/243/574/2017
12 липня 2017 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Старовецького В.І.
при секретарі Каліух К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов'янського міськрайонного суду Донецької області заяву ОСОБА_1, за участі заінтересованої особи: відділу державної реєстрації актів цивільного стану Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті, -
До Слов'янського міськрайонного суду надійшла заява ОСОБА_1, за участі заінтересованої особи: відділу державної реєстрації актів цивільного стану Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті.
Дана заява мотивована тим, що вона - ОСОБА_1, є заявником на підставі нотаріальної довіреності НМО 940598 від 07.07.2017 року, наданої їй від ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, податковий номер:НОМЕР_1, яка є дружиною померлого ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, податковий номер НОМЕР_2, який був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер 10 квітня 2017 року в м. Сніжне, згідно довідки про причину смерті №31 від 11.04.2017 року, виданої за місцем проживання та смерті померлого.
Факт смерті громадянина України підлягає державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного держаного реєстру актів цивільного стану України. Внесення до Реєстру запису про смерть та наступна видача свідоцтва про смерть є підставою для настання правових наслідків смерті, серед яких вступ у спадщину, що залишилась після померлого,можливість встановлення опіки над його дітьми, що залишились без батьківського піклування та інші правові наслідки.
Так як деяка територія Донецької області тимчасово непідконтрольна Україні, отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово непідконтрольної Україні території, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Згідно з ч. 1 ст. 2571 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Встановлення факту смерті її - ОСОБА_2, чоловіка - ОСОБА_3 необхідно для проведення державної реєстрації його смерті на території України, отримання свідоцтва про смерть та подальшого його використання в цивільно-правових відносинах.
Відповідно до вимог ч.2 ст.259 ЦПК України, рішення суду є підставою для державної реєстрації.
Просить суд встановити факт смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, податковий номер НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер 10 квітня 2017 року в м. Сніжне, Донецької області.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явилась, надала суду заяву, відповідно до якої просила розглянути справу без її участі та задовольнити заяву про встановлення факту смерті чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_3, померлого 10 квітня 2017 року (а.с. 25).
Заінтересована особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, свого представника для участі в судовому засіданні не направив, відповідно до листа № 2561/15.22-16 від 11.07.2017 року просили розглянути справу без їх участі та прийняти рішення відповідно до діючого законодавства. (а.с.24)
Згідно з ч. 2 ст.197 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. У разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що вимоги, викладені в даній заяві підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 2571 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово непідконтрольній Україні території, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відповідно до Свідоцтва про шлюб серії VІІI-УР №130267, виданого 21.07.1967 року Сніжнянським міським РАЦС Донецької області, між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 «до шлюбу Пастушенко» було укладено шлюб (а.с.11).
Як вбачається з вище вказаного ОСОБА_2є дружиною померлого 10 квітня 2017 рокуОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2,а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 2571 ЦПК України, має право звернутись до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово непідконтрольній Україні території.
Відповідно до Свідоцтва про смерть серії ДНР №061015, виданого на тимчасово непідконтрольній Україні території, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер 10.04.2017 року в місті Сніжне, Донецької області, у віці 77 рік. (а.с.19)
Згідно з довідкою про причину смерті №31 від 11.04.2017 року, виданою на тимчасово непідконтрольній Україні території, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер 10.04.2017 року внаслідок хронічної судинної недостатності, церебральний атеросклероз (а.с.18).
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово непідконтрольній Україні території» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово непідконтрольній Україні території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним та не створює правових наслідків.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово непідконтрольній Україні території, слід керуватися положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово непідконтрольній Україні території», норми якого стосуються тимчасово непідконтрольній Україні території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово непідконтрольній Україні території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до абзацу першого п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з наступними змінами та доповненнями, заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово непідконтрольній Україні території, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду повинно ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справи у порядку статті 257-1 ЦПК України.
Тому, суд не може прийняти до уваги свідоцтво про смерть ОСОБА_3, видане на тимчасово непідконтрольній Україні території, та лікарське свідоцтво про смерть №31 від 11.04.2017 року, видане медичним закладом м. Сніжне, що також знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території, згідно з якими ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер 10.04.2017 року в м. Сніжне, Донецької області, як допустимі докази при розгляді даної справи. Однак, оцінюючи надані заявником докази в їх сукупності, суд вважає, що факт смерті ОСОБА_3знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.
Згідно з ч. 8 ст. 256 ЦПК України, суди розглядають справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Так в судовому засіданні з достовірністю встановлено, щоОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер 10.04.2017 року в місті Сніжне, Донецької області, тобто на території, що не контролюється владою України, що унеможливлює реєстрацію факту смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану України.
Встановлення факту смерті ОСОБА_3необхідно заявнику для отримання ОСОБА_2 свідоцтва про його смерть для подальшого його використання в цивільно-правових відносинах згідно законодавства України.
Беручи до уваги, що від встановлення даного факту залежить виникнення особистих майнових прав ОСОБА_2, а законом не визначено іншого порядку їх встановлення, а також той факт, що ОСОБА_2 має на меті встановити факт смерті свого чоловіка для отримання свідоцтва про смерть та для подальшого його використання в цивільно-правових відносинах згідно законодавства України, суд вважає, що вимоги заявника підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 4. ст. 2571, п. 8 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово непідконтрольній Україні, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5-8, 10-15, 60, 61, 107, 197, 208-209, 212-215, 218, 256-259, 2571, 367 ЦПК України,п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд -
Заяву ОСОБА_1, за участі заінтересованої особи: відділу державної реєстрації актів цивільного стану Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, податковий номер НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер 10 квітня 2017 року в м. Сніжне, Донецької області.
Допустити негайне виконання судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_4