243/1944/17
№1-кп/243/328/2017
12 липня 2017 року м. Слов'янськ
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4
представника потерпілої ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Слов'янська кримінальне провадження № 12016050510002743 від 20 вересня 2016 року за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Бердянськ, Запорізької області, громадянки України, має вищу освіту, одружена, працює у ФОП магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », раніше не судиму, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -
19.09.2016 року приблизно о 16 годині 50 хвилин водій ОСОБА_6 , керуючи на праві власності, технічно справним, належним їй автомобілем марки «ВАЗ 21101» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по проїзній частині вул. Свободи, зі сторони вул. Торгової у напрямку вул. Торськ, м. Слов'янська. В районі буд. № 37, що розташований по вул. Свободи, м. Слов'янська, всупереч вимог, п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, згідно з якими:
10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
10.4 Перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в'їзду на перехрестя, де організовано круговий рух, напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою.
Водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині - і попутним транспортним засобам. Водій, що виконує поворот ліворуч, повинен дати дорогу попутним транспортним засобам, які рухаються попереду нього і виконують розворот.
За наявності трамвайної колії посередині проїзної частини водій нерейкового транспортного засобу, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям, повинен дати дорогу трамваю.
Діючи необережно - проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної події, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення не забезпечила безпечний рух, перед зміною напрямку руху, не переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перед поворотом праворуч з проїзної частини вул. Свободи на прилеглу територію буд. № 37 по вул. Свободи завчасно не зайняла відповідне крайнє положення на проїзній частині, виконуючі маневр правого повороту скоїла наїзд заднім правим колесом керованого нею автомобіля на велосипед марки «Аіст» під керуванням ОСОБА_4 , яка рухалась в попутному напрямку, ближче до правого краю проїзної частини вул. Свободи, м. Слов'янська.
Внаслідок дорожньо-транспортної події водію велосипеда «Аіст», ОСОБА_4 заподіяно закритий перелом лівої великогомілкової кістки утворився від ударної дії тупого предмету, при цьому потерпіла була розташована лівою бічною поверхнею до травмуючого предмету і заноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Допущені водієм ОСОБА_6 порушення вимог п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України знаходились в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо - транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 заявила, що підтримує заявлені позовні вимоги про відшкодування спричиненої їй матеріальної та моральної шкоди, покарання просила призначити на розсуд суду, не наполягала на суворому покаранні обвинуваченій.
Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 свою провину у висунутому обвинуваченні визнала частково та пояснила суду, що дійсно, при обставинах, зазначених в обвинувальному акті скоїла інкриміноване їй діяння. У вчиненому щиро розкаюється. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 визнає частково.
Пояснення ОСОБА_6 є послідовними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин правопорушення. Крім часткового визнання обвинуваченою своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286 КК України, її вина крім іншого, підтверджується сукупністю письмових доказів, а саме:
?Протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19 вересня 2016 року, додатками до якого є схема, відповідно до якого була оглянута ділянка місцевості на якому сталося дорожньо-транспортна пригода (а.с. 78-82).
?Протоколом огляду від 10.02.2017 року, відповідно до якого було оглянуто флеш носій сірого кольору з чорним написом «Silicon Power» на якому було виявлено відео файл на якому зображено момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а саме наїзд на потерпілу ОСОБА_4 (а.с. 84-85).
?Постановою про долучення речових доказів від 10 лютого 2017 року, відповідно до якого до матеріалів кримінального провадження в якості речових доказів долучено компактний диск «Extreme» multi SPEED ultra compatible read CD-R, на якому зображено момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 87).
?Висновком експерта № 61 від 15.02.2017 року, відповідно до якого виявлений у гр.. ОСОБА_4 при зверненні за медичною допомогою закритий перелом лівої великогомілкової кістки утворився від ударної дії тупого предмету, при цьому потерпіла була розташована лівою бічною поверхнею до травмую чого предмету, можливо у зазначений термін, і відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які потребуючі для свого загоєння термін понад 21-го дня (а.с. 89).
?Протоколом проведення слідчого експерименту від 24 лютого 2017 року, додатками до якого є схема, за участю свідка ОСОБА_8 (а.с. 95-97).
? Висновком експерта № 2/19-32 від 27.02.2017 року, відповідно до якого встановлено, що в даній дорожній обстановці, водій автомобіля ВАЗ 21101 держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_6 , повинна була діяти у відповідності до вимог п.10.1 та п.10.4 Правил дорожнього руху України,тобто, перед початком повороту праворуч, вона повинна була переконатися в безпеці, та вчасно зайняти крайнє праве положення на проїзній частині дороги, що виключало можливість руху будь яких транспортних засобів, у попутному напрямку, правіше. З технічної точки зору, в розглянутій дорожній ситуації, водій ВАЗ 21101 держ. номер НОМЕР_2 ОСОБА_6 , виконуючи вимоги п.10.1 і п.10.4 Плавил дорожнього руху України, мала технічну можливість запобігти даній дорожньо - транспортній пригоді. З технічної точки зору, в діях водія автомобіля ВАЗ 21101 держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_6 вбачаються невідповідності вимогам п.10.1 і п.10.4 Правил дорожнього руху України. З технічної точки зору, у розглянутій дорожній ситуації, дії водія автомобіля ВАЗ 21101 держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_6 , які не відповідали вимогам п.10.1 і п.10.4 ПДР України, знаходилися у причинному зв'язку з настанням розглянутої дорожньо-транспортної пригоди. В даній дорожній ситуації, водій велосипеда «АІСТ» ОСОБА_4 повинна була керуватися вимогами п.12.3 Правил дорожнього руху України, тобто, з моменту, коли автомобіль ВАЗ 21101 держ. номер НОМЕР_1 почав рухатися в напрямку смуги руху велосипеда «АІСТ», велосипедист ОСОБА_4 , повинна була застосувати гальмування. З технічної точки зору, у даній дорожній обстановці, водій велосипеда «АІСТ» ОСОБА_4 , при своєчасному прийнятті заходів до гальмування, не мала технічної можливості запобігти даній дорожньо-транспортній пригоді. З технічної точки зору, у розглянутій дорожній ситуації, в діях водія велосипеда «АІСТ» ОСОБА_4 , не вбачається відповідностей вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України. З технічної точки зору, у розглянутій дорожній ситуації, в діях водія велосипеда «АІСТ» ОСОБА_4 , невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які знаходились у причинному зв'язку з настанням даної дорожиьо-транспортної пригоди, не вбачається (а.с. 100-105).
Суд, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, вважає, що вина ОСОБА_6 у пред'явленому обвинуваченні доведена, і його дії правильно кваліфіковані органами досудового розслідування за ч. 1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
У п.п. 20,21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 14 ( з наступними змінами і доповненнями ) „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного, особу обвинуваченого, обставини що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно із роз'ясненнями викладеним у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року (із змінами та доповненнями), суди, вирішуючи питання про вид і розмір покарання щодо особи, яка визнається винною у скоєнні злочину, зобов'язані дотримуватися загальних принципів призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, брати до уваги ступінь тяжкості скоєного злочину, дані щодо винної особи та обставини справи, які обтяжують або пом'якшують покарання.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_6 відповідно до ст. 66 КК України є повне визнання своєї вини та її щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 судом не встановлено.
При визначенні виду та міри покарання обвинуваченій відповідно до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченою, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, характер, ступінь його суспільної небезпеки, ступінь негативної моральної та майнової шкоди і наслідків, відомості про особу обвинуваченої (характеризується за місцем проживання посередньо, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, працездатна, раніше не судима).
Враховуючи вище зазначене, а також те, що потерпіла не наполягала на суворому покаранні, суд приходить до висновку про можливість призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді штрафу, у розмірі передбаченому санкцією ч.1 ст.286 КК України, суд переконаний, що це буде справедливим, необхіднім і достатнім для їївиправлення і перевиховання та запобігання вчинення нових злочинів.
Враховуючи сімейний і матеріальний стан обвинуваченого, суд дійшов висновку про те, що немає підстав для призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.
Потерпіла звернулася до суду з цивільним позовом до обвинуваченої в якому заявила вимоги про відшкодування їй матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду від 14.04.2017 року до участі у кримінальному провадженні було залучено ПАТ «Європейський страховий союз», оскільки було встановлено, що відповідальність власника автомобіля ВАЗ 21101, держ. номер НОМЕР_3 відповідно до полісу АЕ/ 6848758 від 11.01.2016 року застрахована в зазначеній страховій компанії» та забезпеченим транспортним засобом є зазначений автомобіль.
Представник ПАТ «Європейський страховий союз» в судове засідання не прибув, проте надав заперечення на позовну заяву, в якій зазначив, що потерпіла особа за наслідками ДТП, вказаної у цивільному позові, до ПАТ «Європейський страховий союз» не надходила. У зв'язку з чим, рішення про здійснення чи відмову у здійсненні відшкодування за вищевказаним полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховиком не приймалося.
Відповідно до вимог ст.328 КПК України та роз'яснень, викладених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29 червня 1990 року, з наступними змінами, постановляючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав та розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю чи частково або відмовляє в ньому.
Позивач в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно п.16 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено право суду виключно в порядку ст.33 ЦПК України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.
Разом з тим, п.16 вказаної Постанови закріплено, що у разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.
Згідно наданих до суду письмових заперечень ОСОБА_9 , вбачається, що остання після ДТП з заявою (повідомленням) про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, до страховика не зверталася. А вбачається лише, що вона надавала копію полісу потерпілій ОСОБА_4 .
Також обвинувачена жодних доказів свого звернення до страховика з заявою (повідомленням) про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, протягом судового розгляду не надавала.
Потерпіла ОСОБА_4 наполягає на стягненні моральної та матеріальної шкоди саме з обвинуваченої.
Тому суд приходить до висновку, що обвинувачена ОСОБА_6 є належним відповідачем у даному випадку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України за 2016 рік (прийнятої після Постанови Пленуму № 4 від 01 березня 2013 року), згідно до якої право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову, заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до стахової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При вирішенні позову суд враховує, що відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Вирішуючи питання про стягнення матеріальної шкоди, суд керується ст. 1195 ЦК України відповідно до якої фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Потерпіла ОСОБА_4 надала чеки та квитанцію з яких вбачається, що вона витратила на придбання ліків та комплект для остеосинтеза СОГ СЧ № 169 на суму17211,12 грн. (а.с. 9-13).
За таких обставин суд стягує з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 17211 гривні 12 копійок.
Щодо позовних вимог потерпілої ОСОБА_4 до обвинуваченої ОСОБА_6 в частині стягнення моральної шкоди, спричиненої злочином, суд приходить до наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Частина 3 ст. 23 ЦК України передбачає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю відшкодовується особою, яка спричинила цю шкоду, у разі її винуватості.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Також, Постанова Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у пункті 9 Постанови, орієнтує суди, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, психічних та інших), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат, їх тривалість, можливість відновлення тощо та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Таким чином, при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги суспільну небезпеку кримінального правопорушення, тяжкість наслідків для потерпілої, які є невідновними, та пов'язану з цим глибину фізичних та душевних страждань.
Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Зокрема судом враховуються ті обставини, що внаслідок вчиненого злочину повсякденне життя потерпілої змінилося, а саме вона не може самостійно пересуватися, без сторонньої допомоги.
Тому, беручи до уваги зазначене, враховуючи матеріальне становище обвинуваченої, яка має постійне місце роботи та стабільне джерело доходів у вигляді заробітної плати, з врахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та визначає розмір відшкодування потерпілій моральної шкоди в сумі 25 000 грн.00 коп.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають з вказаних вище підстав.
Під час досудового розслідування по справі була проведена судова експертиза втрати на проведення якої склали 879,60 грн., які на підставі положень частини 2 статті 124 КПК України підлягають стягненню з ОСОБА_6 на користь держави.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 під час досудового розслідування не обирався, необхідності в його застосуванні при судовому провадженні не вбачається.
Питання про речові докази по кримінальному провадженню суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України,
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.369-371, 373-376, 392-393, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_6 визнати винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України і призначити їй покарання у вигляді штрафу у розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Захід забезпечення кримінального провадження в порядку передбаченому ст. ст. 131, 176 КПК України не застосовувався та не обирався.
Речові докази: автомобіль марки «ВАЗ 21101» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - залишити за належністю ОСОБА_6 , велосипед марки «Аіст» - залишити за належністю потерпілій ОСОБА_4 , компактний диск «Extreme» multi SPEED ultra compatible read CD-R - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Цивільний позов потерпілої - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 в відшкодування моральної шкоди 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн., в відшкодування матеріальної шкоди 17 211 (сімнадцять тисяч двісті одинадцять) грн. 12 коп., а всього 42 211 (сорок дві тисячі двісті одинадцять) грн. 12 коп.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати за проведення автотехнічної експертизи № 2/19-32 від 27.02.2017 року в сумі 879 грн. 60 коп.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд, протягом тридцяти днів з дня його проголошення всіма учасниками судового розгляду, а засудженою з моменту отримання нею копії вироку.
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду ОСОБА_1