Унікальний номер справи № 756/388/17-ц Головуючий у І інстанції - Шевчук А.В.
Справа № 22ц/796/6346//2017 Доповідач - Шахова О.В.
12 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Вербової І.М., Поливач Л.Д.
при секретарі - Горбачовій І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про захист прав споживачі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Оболонського районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року,
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про захист прав споживачі.
Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою судді ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить ухвалу судді першої інстанції скасувати, питання про відкриття провадження у справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суддею першої інстанції не враховано, що він є споживачем фінансових послуг, зокрема учасником ринку фінансових послуг у сфері залучення коштів, та беручи до уваги те, що на дані правовідносини поширюють свою дію положення законодавства про захист прав споживачів, вважає, що позовна заява підсудна Оболонському районному суду м. Києва, з врахуванням зареєстрованого місця проживання позивача, що територіально відноситься до Оболонського району м. Києва.
У судове засідання сторони не з'явились.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 2 ст. 109 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням, а місцезнаходженням відповідача є м.Хмельницький, тому справа не підсудна Оболонському районному суду м. Києва. Також суд зазначив, що між позивачем та відповідачами відсутні будь-які договірні відносини, що регулюються Законом України Про захист прав споживачів,
Колегія суддів не погоджується з ухвалою суду першої інстанції з огляду на наступне.
Територіальна підсудність визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноважень суду першої інстанції (статті 108-114 ЦПК України).
Статтею 109 ЦПК України встановлено загальне правило про підсудність справ за місцезнаходженням відповідача.
Згідно ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача.
Як вбачається з позовної заяви, предметом спору є договір №980-020-000178857 від 20 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та «Інвестиційно-розрахунковий центр».
Звертаючись до суду позивач посилається на те, що він є споживачем фінансових послуг, зокрема учасником ринку фінансових послуг у сфері залучення коштів, а тому в силу положень п.5 ст.110 ЦПК України справа є підсудною Оболонському районному суду м. Києва, оскільки він є стороною договору №980-020-000178857 від 20 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», яке є фінансовою компанією, що здійснює залучення коштів громадян.
Згідно договору №980-054-000155958 від 30.11.2015 року ОСОБА_1 передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а банк зобов'язується повернути кошти та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Закон України „Про захист прав споживачів" (далі - Закон) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
При цьому послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє , використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" роз'яснено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.
Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року, який набрав чинності 23 серпня 2001 року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Аналіз цього закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.
У законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
У частинах 1, 2 ст. 2 закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг.
У п. 7 ст. 1 закону наведено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг.
Визначення фінансової послуги наведено у п. 5 ч. 1 ст. 1 закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 закону, до яких, зокрема, належать залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.
У даній справі позивач звернувся до суду з вимогою про повернення вкладених коштів, тобто фактично ним ставляться вимоги про захист його прав як споживача зазначених фінансових послуг. Таким чином, на відносини позивача з відповідачами розповсюджується дія Закону України України „Про захист прав споживачів", в зв'язку з чим ОСОБА_1 в силу положень ч.5 ст.110 ЦПК України має право пред'явити такий позов за своїм зареєстрованим місцем проживання.
Враховуючи викладене, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку, що справа повинна розглядатися за місцем знаходження відповідача, а відтак - ухвала судді першої інстанції підлягає скасуванню з передачею питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі і з огляду на вимоги ч. 1 ст. 324 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 307, 312,313,315,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Оболонського районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року скасувати, питання про відкриття провадження у справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді