Унікальний номер справи № 754/13008/16-ц Головуючий у 1-й інстанції - Таран Н.Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/796/6869/2017 Доповідач - Шахова О.В.
12 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Вербової І.М., Поливач Л.Д.
при секретарі - Горбачовій І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, поділ спільного майна подружжя та визначення порядку користування спільним майном за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року,
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, який згодом уточнив, і остаточно просив визнати недійсним договір дарування №777 від 13.05.2016 року Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на зазначену частину квартиру; поділити зазначену квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя по Ѕ частині кожному та встановити порядок користування зазначеною квартирою між співвласниками, наступним чином: виділити йому в користування житлову кімнату №9 площею 15,2 кв.м.; виділити ОСОБА_2 житлову кімнату № 6 площею 15,6 кв.м.; у спільному користуванні залишити передпокій паспорта площею 14,2 кв.м., санвузол площею 1,9 кв.м., кухню площею 12,9 кв.м., житлову кімнату площею 24,4 кв.м., коридор площею 4,9 кв.м., ванну кімнату площею 3,5 кв.м., гардероб площею 2,8 кв.м.
Свої вимоги обґрунтував тим, що 01 листопада 2010 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син. 09 квітня 2014 року він спільно з ОСОБА_2 за спільні кошти за договором купівлі - продажу набули у власність квартиру АДРЕСА_1. 13 травня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Руденко В.О. зареєстрував договір дарування №777, виданий 13.05.2016 р., та вніс запис у державний реєстр речових прав на нерухоме майно №14556452, який засвідчує приватну спільну часткову власність з часткою Ѕ для ОСОБА_3. При цьому про даний правочин він дізнався випадково і не давав ніякої згоди на його здійснення, а також не був жодним чином проінформований про оцінку квартири. При цьому він намагався вчинити аналогічний правочин (дарування своєї частки своїй матері) жоден нотаріус не погодився на реєстрацію такого правочину. Таким чином, позивач вважає, що є всі підстави для задоволення позову.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення судускасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування своїх доводів, вказує зокрема, що ОСОБА_2 без його згоди відчужила на користь ОСОБА_3 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що була придбана сторонами за час шлюбу. На його думку, спірне майно перебуває у спільній сумісній власності, а тому правових підстав для укладання договору дарування у ОСОБА_2 не було.
У судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Інші особи в судове засідання не з'явились.
Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що суд першої інстанції керувався ст..69 СК України та ч.3 ст. 368 ЦК України та виходив з того, що частки співвласників квартири визначені договором купівлі-продажу квартири, тому за висновком суду у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виникло право спільної сумісної власності на квартиру.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, а/з № 3094 (а.с.16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_5, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження (а.с.17).
У період шлюбу, відповідно до договору купівлі - продажу квартири від 09 квітня 2014 року, посвідченого Заблоцькою Л.Б., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа за р. №785, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у ТОВ «ДБК-ІНВЕСТ», в особі першого заступника директора Сіренко О.Д. в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6-8).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві спільної власності є спільною частковою власністю, а без визначення часток - спільною сумісною власністю (ч.1 ст. 356, ч.1 ст. 368 ЦК України). Право власності на об'єкти нерухомості, в тому числі квартири, підлягають державній реєстрації.
Пунктом 1.1. зазначеного договору купівлі - продажу від 09 квітня 2010 року визначені рівні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірну квартиру.
Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно за реєстровим № 20257869 від 09 квітня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстрована приватна форма власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 квітня 2014 року.
Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно за реєстровим № 320258696 від 09 квітня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстрована приватна форма власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 квітня 2014 року.
Згідно з договором дарування від 13 травня 2016 року, ОСОБА_2 подарувала своїй матері ОСОБА_3 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В.О., зареєстрований в реєстрі за №777.
Згідно ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
З положень ст.ст. 355, 356 ЦК України вбачається, що майно, яке знаходиться у власності двох або більше осіб - співвласників, належить їм на праві спільної власності і є їх спільним майном.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві спільної власності є спільною частковою власністю, а без визначення часток - спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 368 ЦК України).
Право власності на об'єкти нерухомості (житлові будинки, квартири, будівлі, споруди, приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами), у тому числі право спільної власності, підлягають державній реєстрації.
Укладання договору купівлі-продажу квартири з одночасним визначенням часток подружжя відповідає як положенням ст. 69 СК України, так і ч. 3 ст. 368 ЦК України.
Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, однак при цьому відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України на момент вчинення правочину.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, обмеження щодо розпорядження часткою у спільній частковій власності стосуються лише продажу частки співвласником. Переважне право інших співвласників на придбання частки не поширюється на випадок її відчуження шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти - на випадки, коли майно передається безоплатно.
Відповідно до вимог статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Форма договору дарування встановлена статтею 719 ЦК України, відповідно до вимог якої договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Встановивши, що спірна Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 є особистою спільною частковою власністю ОСОБА_2, як така, що була придбана нею по договору купівлі-продажу квартири від 09 квітня 2014 року, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 мала право розпорядитися даною часткою квартири на власний розсуд без отримання на це письмової згоди позивача, а відтак - відсутні правові підстави для визнання договору дарування №777 від 13.05.2016 року недійсним та виключення з Державного реєстру речових прав відомостей про право власності, вчинених на підставі вказаного договору дарування
Оскільки вимоги позивача про визначення порядку користування спірною квартирою пред'явленні до ОСОБА_2, яка не є власником спірної квартири, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 без його згоди відчужила на користь ОСОБА_3 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що була придбана сторонами за час шлюбу, а тому правових підстав для укладання договору дарування у ОСОБА_2 не було є безпідставними з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 202, 717 ЦК України, за своєю правовою природою договір дарування є, як правило, одностороннім договором та передбачає наявність з боку обдарованого лише волевиявлення на прийняття дарунку. Правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві спільної власності є спільною частковою власністю, а без визначення часток - спільною сумісною власністю (ч.1 ст. 356, ч.1 ст. 368 ЦК України).
Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно за реєстровим № 20257869 від 09 квітня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстрована приватна форма власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 квітня 2014 року.
Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно за реєстровим № 320258696 від 09 квітня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстрована приватна форма власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 квітня 2014 року.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що їхньою спільною частковою власністю. (ст. 358 ЦК України) Разом з тим, співвласник має право самостійно розпорядитись своєю часткою у праві спільної часткової власності. (ст. 361 ЦК України).
Згідно з договором дарування від 13 травня 2016 року, ОСОБА_2 подарувала своїй матері ОСОБА_3 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В.О., зареєстрований в реєстрі за №777.
За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язкової згоди ОСОБА_1 на відчуження ОСОБА_2 частки квартири, шляхом укладення договору дарування, закон не передбачає.
Переважне право інших співвласників на придбання частки не поширюється на випадок її відчуження шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти - на випадки, коли передається майно безоплатно.
Форма договору дарування встановлена статтею 719 ЦК України, відповідно до вимог якої дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Вимоги ст. 720 ЦК України щодо сторін у договорі дарування також дотримані, належність дарувальнику на праві власності 1/2 частини спірної квартири перевірена, її повноваження на укладення договору дарування передбачені ст. 361 ЦК України, форма договору дотримана.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права висновків судді першої інстанції не спростовують і не можуть бути підставою для скасування ухвали судді першої інстанції.
Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 303,304, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.
Головуючий
Судді