Справа № 761/36960/14-ц Головуючий у 1-й інстанції - Волошин В.О.
№ апеляційного провадження 22-ц/796/7128/2017 Доповідач - Рубан С.М.
04 липня 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Дука В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги представника Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» - ЗаяцКсенії Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року у справі за позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київжитлосвіт», Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, виселення, зобов'язання вчинити дії,-
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київжитлосвіт», Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, виселення, зобов'язання вчинити дії - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» - Заяц Ксенія Олександрівна подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційні скарги.
Представник відповідача ОСОБА_2 та представник третьої особи Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністраціїзаперечили проти апеляційної скарги.
Інші учасники процесу в засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
В грудні 2014 року ПАТ «АКБ «Новий» звернулося з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ з питань реєстрації місяця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київжитлосвіт», Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило:
- задовольнити вимоги в сумі 3463848,83 грн. шляхом визнання за ПАТ АКБ «Новий» права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а саме: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 67,0 кв.м;
- зобов'язати Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації зняти з реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1;
- виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення;
- стягнути з відповідачів понесені витрати по оплаті судового збору в сумі 3654 грн.
Посилалось на те, що 07 травня 2008 року між АКБ «Новий» (назву банку змінено на ПАТ АКБ «Новий») та ТОВ «Гермес» було укладено кредитний договір №3508/01, відповідно до умов якого ТОВ «Гермес» надано кредит в сумі 370000,0 дол. США.
В подальшому, було укладено ряд додаткових угод до вищезазначеного кредитного договору, а саме: 24 червня 2008 року додаткова угода № 1 до кредитного договору № 3508/01 від 07 травня 2008 року; 30 червня 2009 року додаткова угода № 3 до кредитного договору № 3508/01 від 07 травня 2008 року; 30 січня 2009 року додаткова угода № 1 до кредитного договору № 3508/01 від 07 травня 2008 року; 06 травня 2010 року додаткова угода № 4 до кредитного договору № 3508/01 від 07 травня 2008 року; 07 червня 2010 року додаткова угода № 5 до кредитного договору № 3508/01 від 07 травня 2008р року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором ОСОБА_2, згідно іпотечного договору № 3508/01(3) від 07 травня 2008 року передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, згідно договору іпотеки № 3508/01 (3) від 07 травня 2008 року.
Крім того, в подальшому було укладено ряд договорів про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 3508/01 (3), а саме: 07 липня 2009 року договорів про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 3508/01 (3); 26 травня 2010 року договорів про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 3508/01 (3); 14 червня 2010 року договорів про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 3508/01 (3).
03 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу БунякіноюО.В., за заявою позивача було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2
08 липня 2014 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Руденко Н.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, так як у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована малолітня дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, з метою захисту житлових прав малолітньої дитини, згоду на реалізацію вищезазначеної квартири не надає.
Оскільки, малолітня дитина ОСОБА_4 була зареєстрована з грубим порушенням вимог чинного законодавства, позивачем було направлено на адресу ОСОБА_2 вимогу про добровільне звільнення вищезазначеної квартири. Однак, ОСОБА_2 на вимогу не відреагував, заборгованість не погасив; квартира в добровільному порядку відповідачами звільнена також не була. Станом на час звернення до суду з вищезазначеним позовом зобов'язання щодо погашення заборгованості не були виконані, як і не було звільнено квартиру.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що 07 травня 2008 року між АКБ «Новий» та ТОВ «Гермес» було укладено кредитний договір №3508/01, відповідно до п.1.1. якого, останньому було надано кредит для поповнення оборотних коштів в сумі 370000,0 дол. США строком до 06 травня 2010 року зі сплатою 16 % річних (а.с. 7-8).
24 червня 2008 року, 30 червня 2009 року, 30 січня 2009 року, 06 травня 2010 року, 07 червня 2010 року, між АКБ «Новий» та ТОВ «Гермес» були укладені додаткові угоди № 1, 2, 3, 4, 5 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 3508/01 від 07 травня 2008 року, якими були внесені відповідні зміни та доповнення до основного кредитного договору (т.1 а.с. 10-13).
З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за кредитним договором 07 травня 2008 року між АКБ «Новий» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 3508/01 (3), згідно п.1.1. ст.1 якого, іпотекодавець з метою забезпечення повного виконання зобовязання, зазначеного в цій статті, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі, нерухоме майно, зазначене в ст. 2 цього договору.
Згідно п.п. 2.1.1. ст. 2 іпотечного договору, предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно: трикімнатна квартира, загальною площею 67,0 кв.м., житлова площа 39,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 18-20).
07 липня 2009 року, 26 травня, 14 червня 2010 року між АКБ «Новий» та ОСОБА_2 були укладені договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 3508/01 (3) від 07 травня 2008 року, якими були внесені відповідні зміни та доповнення до основного іпотечного договору (т.1 а.с. 21-23).
03 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В., за заявою позивача було вчинено виконавчий напис та запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2
За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «АКБ «Новий» за кредитним договором № 3508/01 від 07 травня 2008 року у розмірі: заборгованість за кредитом 2 272 000 грн., прострочені відсотки 427 205,47 грн., пеня за несвоєчасну оплату відсотків 33 515,47 грн., а всього 2 732 720,94 грн. (т.1 а.с.24).
08 липня 2014 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Руденко Н.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві з посиланням на п.9 ч.1 ст.ст. 47, 50 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована малолітня ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, з метою захисту житлових прав малолітньої дитини, згоду на реалізацію вищезазначеної квартири не надає, про що останнім зазначено у наданій відповіді за №109/05/40-3939 від 26 червня 2014 року (т.1 а.с.30, 32).
Оскільки, ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві повернуло без виконання виконавчий напис від 03 липня 2014 року, Банк 29 серпня 2014 року з метою врегулювання погашення заборгованості за кредитним договором надіслав на адресу ОСОБА_2 іпотечне повідомлення з вимогою про виконання впродовж 30 днів після одержання повідомлення (т.1 а.с.27), в частині звільнення квартири АДРЕСА_1 та передачі усіх правовстановлюючих документів на вказану квартиру, яке ОСОБА_2 одержав, що підтверджується листом про вручення відправлення (т.1 а.с. 29).
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ст. 6 (1) іпотечного договору від 07 травня 2008 року, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише ст. ст. 335, 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 ЦК України).
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).
Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2011 у справі № 3-139гс11/33/14; від 11 грудня 2013 у справі № 6-124цс13, від 30 березня 2016 у справі № 6-1851цс15.
Крім того, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено вимоги щодо змісту судового рішення у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, в частині обов'язковості зазначення опису нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя та початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
На обов'язковість цифрового вираження початкової вартості предмета іпотеки, вказує Верховний Суд України (правові позиції викладені в постановах по справах №6-18цс15 від 04 березня 2015 року, №6-42цс15 від 15 квітня 2015 року, №6-85цс15 від 22 квітня 2015 року), при цьому увага зверталась на актуальність оцінки вартості предмету іпотеку в часі, проте на зазначені правові позиції сторона позивача увагу не звернула, в матеріалах справи відсутній звіт про оцінку майна станом на час розгляду справи по суті.
Враховуючи вищевикладене,суд першої інстанції дійшов вірноговисновку про відмову в задоволенні вимог ПАТ АКБ «Новий» в частині визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а саме квартира АДРЕСА_1, загальною площею 67,0 кв.м.
Крім того, суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог в частині зобов'язання Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації зняти з реєстрації відповідачів з квартири АДРЕСА_1, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.30 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Як вбачається з позовної заяви ПАТ АКБ «Новий», Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації має статус лише третьої особи, а не відповідача.
Що стосується вимог позивача в частині виселення відповідачів із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення, то вони також не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 40 цього Закону, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (ч.1, 2 ст.109 ЖК України).
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК України).
Тобто, ч. 2 ст.109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення у разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15; від 14 грудня 2016 року № 6-1141цс16.
Як вбачається з п. 2.1.2. договору іпотеки № 3508/01(3) від 07 травня 2008 року, право власності іпотекодавця виникло на підставі договору купівлі продажу, зареєстрованого Товарною будівельно паливною біржею «Українська біржа» від 03 листопада 1992 року, що свідчить про придбання спірної квартири не за рахунок кредитних коштів.
Виходячи із встановлених обставин справи, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 213 ЦПК України рішення судуповинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давностітощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторінвипливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позовзадовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілитиміж сторонамисудові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 214 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги, що умовами договору іпотеки передбачено право банку набути право власності на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів оцінює критично.
Сторони кредитного договору у пункті 3.2 договору встановили порядок, за умови недотримання якого у позичальника виникає обов'язок дострокового повернення боргу.
Згідно п.12 Іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, яка є обов'язковою для судів, роз'яснено:
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Сторони кредитного договору в пункті 8.3 встановили порядок, за умови недотримання якого в позичальника виникає обов'язок дострокового повернення боргу.
Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове, апеляційний суд не встановив, чи дотримався позивач цього порядку та чи виникло у зв'язку із цим у позичальника зобов'язання дострокового виконання кредитного договору.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».
Враховуючи обставини справи та виходячи з роз'яснень правової позиції Верховного Суду України, колегія суддів зазначає, що застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку»).
Оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд не уповноважений на вирішення даного питання в обраний позивачем спосіб.
Крім того, позовна вимога про виселення є похідною від позовної вимоги про набуття права власності на предмет іпотеки, а тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачем до справи додані документи про наявність іншого жилого приміщення у банку на праві власності, яке пропонував позивач на вимогу суду відповідачам для виселення.
Таким чином, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги представника Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» - ЗаяцКсенії Олександрівни- відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий Судді