ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.07.2017Справа №910/131/17
За позовом Національного антикорупційного бюро України До 1) Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА"; 2) Публічного акціонерного товариства "Азот" За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" про визнання договорів недійсними
Суддя Ярмак О.М.
За участю представників:
від позивачаКлименко Є.С., Семенчук М.А. (представники за довіреністю)
від відповідача 1Чорнобай Д.В. (представник за довіреністю)
від відповідача 2Демидас Д.А. (представник за довіреністю)
від третьої особине з'явився
Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" та Публічного акціонерного товариства "Азот" про визнання недійсними договорів, а саме: договору № 1344-202 від 21.12.2015 про переведення боргу та договору № 102-202 від 09.02.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Селівон А.М.) від 03.01.2017 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/131/17, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго", призначено справу до розгляду на 08.02.2017.
Ухвалою від 08.02.2017 розгляд справи відкладено на 15.03.2017.
За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку із закінченням терміну повноважень у судді Селівона А.М. справу № 910/131/17 було передано для розгляду судді Ярмак О.М.
Ухвалою від 16.03.2017 суд прийняв справу до свого провадження та призначив її розгляд на 11.04.2017.
Ухвалою від 11.04.2017 суд продовжив строк розгляду спору та відклав розгляд справи на 18.05.2017.
18.05.2017 судом відкладено розгляд справи на 30.05.2017.
Станом на 30.05.2017 до суду надійшли додаткові пояснення від позивача, додаткові пояснення та клопотання про залишення позову без розгляду від відповідача 1, клопотання про розгляд справи колегією суддів від відповідача 2.
30.05.2017 суд відклав розгляд справи на 27.06.2017.
В судовому засіданні 27.06.2017 судом оголошено перерву до 04.07.2017.
В судовому засіданні 04.07.2017 судом заслухано остаточні позиції сторін по суті спору.
Так, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представники відповідачів 1 та 2 проти позовних вимог заперечували у повному обсязі.
Що стосується клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд відмовляє у його задоволенні з підстав необґрунтованості.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
24.05.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (постачальник електричної енергії) та Відкритим акціонерним товариством "Азот" (споживач) було укладено договір №524-213/24 про постачання електричної енергії Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго" для Відкритого акціонерного товариства "Азот", відповідно до п.1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами. Постачання або транзит електричної енергії споживачу від іншої енергопостачальної організації може здійснюватись тільки після укладання договору споживача з іншою енергопостачальною організацією та узгодженням його з Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго".
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.
Пунктом 2.2.3 договору №524-213/24 від 24.05.2005 передбачено обов'язок споживача оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та "Графік зняття показників розрахункових засобів обліку електричної енергії".
Згідно з п. 9.4 зазначеного договору, він набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2005. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
24.04.2015 між Приватним акціонерним товариством "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Азот" (споживач) було укладено договір №298-202 купівлі-продажу електричної енергії (далі - Договір), відповідно до п.1 якого постачальник продає споживачу електроенергію шляхом постачання з Оптового ринку електроенергії України (в подальшому ОРЕ) через електромережі ПАТ "Черкасиобленерго" в обсязі повного споживання, а споживач зобов'язується купувати електричну енергію та здійснювати її оплату в порядку, встановленому цим договором.
Додатковою угодою № 1 до договору №298-202 купівлі-продажу електричної енергії, термін дії договору продовжено до 31 грудня 2015 року.
21.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Азот" (первісний боржник) та Приватним акціонерним товариством "Холдингова Компанія "Енергомережа" (новий боржник) було укладено договір №1344-202 про переведення боргу, яким відповідно до п.1.1 регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони - первісного боржника на нового боржника у зобов'язаннях, що виникли за договором №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005 (Основний договір), укладеним між первісним боржником та кредитором, в частині оплати за поставлену в період з 20.10.2015 (включно) по 31.10.2015 (включно) кредитором електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн.
За умовами п.1.2 договору №1344-202 про переведення боргу від 21.12.2015, первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника і стає боржником по зобов'язаннях по основному договору, в частині оплати вартості електричної енергії, поставленої у період з 20.10.2015 (включно) по 31.10.2015 (включно) суму 37 706 209,99 грн.
Пунктом 3.2 договору №1344-202 про переведення боргу від 21.12.2015 визначено, що первісний боржник зобов'язується сплатити на користь нового боржника оплату за переведення боргу на підставі цього договору в сумі 32 406 209,99 грн., що є повним виконанням грошових зобов'язань первісним боржником перед новим боржником за цим договором.
Згідно з умовами пп. 5.1, 5.2 вказаного договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до моменту завершення повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Зобов'язання первісного боржника по основному договору, зазначені в п.1.2 цього договору, є переведеними на нового боржника з моменту укладення цього договору.
При цьому, листом від 18.12.2015 № 8100/09 ПАТ "Черкасиобленерго" було надано згоду на укладання вказаного Договору про переведення боргу за умови сплати новим боржником переведеного боргу відповідно до ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" на розрахунковий рахунок із спеціальним режимом використання.
09.02.2016 між Публічним акціонерним товариством "Азот" (сторона 1) та Приватним акціонерним товариством "Холдингова Компанія "Енергомережа" (сторона 2) укладено угоду № 102-202 про зарахування зустрічних однорідних вимог про наступне: сторона 1 і сторона 2, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, дійшли згоди про зарахування таких зустрічних вимог, що виникли за наступними договорами:
1.1. Сторона 1 має перед стороною 2 грошові зобов'язання в сумі 32 406 209,99 грн без ПДВ за Договором переведення боргу № 1344-202 від 21.12.2015, згідно якого Сторона 1 є боржником, а Сторона 2 є кредитором.
1.2. Сторона 2 має перед стороною 1 грошові зобов'язання в сумі 32 406 209,99 грн без ПДВ за Договором купівлі-продажу електричної енергії № 298-202 від 24.04.2015, згідно якого Сторона 2 є боржником, а Сторона 1 є кредитором.
Згідно з п. 3 угоди № 102-202 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.02.2016, після зарахування зустрічних однорідних вимог:
3.1. Заборгованість Сторони 1 перед Стороною 2 щодо оплати зобов'язань за Договором переведення боргу № 1344-202 від 21.12.2015 відсутня.
3.2. Заборгованість Сторони 2 перед Стороною 1 щодо оплати зобов'язань за Договором купівлі-продажу електричної енергії № 298-202 від 24.04.2015 відсутня.
Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсними договору №1344-202 про переведення боргу від 21.12.2015 та угоди № 102-202 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.02.2016 на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, позивач вказує таке: договір №1344-202 про переведення боргу є фіктивним в силу ст. 234 ЦК України у зв'язку з відсутністю у сторін договору наміру реального виконання його умов; договір №1344-202 про переведення боргу та угода № 102-202 про зарахування зустрічних однорідних вимог були укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, та одночасно суперечать положенням ч. 2 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" та п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28, оскільки договорами порушено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.
Посилаючись на положення статей 16, 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, позивач зазначає про наявність підстав для звернення з даним позовом про визнання угод недійсними та вказує, що Національним бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000236 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, що кваліфіковано як заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого службовими особами відповідачів та третьої особи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд визнає позовні такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
За приписами частини першої статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" - Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.
Правову основу діяльності Національного бюро становлять Конституція України, міжнародні договори України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти (ст.2 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України").
Відповідно до п. 13 ст. 17 вказаного Закону Національному антикорупційному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.
Згідно зі статтею 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.
Разом з цим, за визначенням корупції, наданим в статті 1 Закону України "Про запобігання корупції", корупція - це використання особою, згаданою у частині 1 статті 3 цього Закону (тобто особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування), наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка чи надання неправомірної вигоди особі, вказаній у частині 1 статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.
Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро" визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:
- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів;
- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.
За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.
Загальні підстави недійсності правочинів, вчинених з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, встановлені приписами частини 3 статті 228 ЦК України, статей 207, 208 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9).
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Обґрунтовуючи мету укладення договору про переведення боргу № 1344-202 та угоди про зарахування зустрічних вимог № 102-202 як таку, що завідомо суперечить інтересам держави, позивач вказує, що ПАТ "Черкасиобленерго" є юридичною особою, власником 71% акцій якого є держава в особі Фонду державного майна України. За твердженням позивача, внаслідок укладення оспорюваних договорів грошові кошти, які мали бути сплачені на користь ПАТ "Черкасиобленерго", сплачені не були, а право вимоги ПАТ "Черкасиобленерго" фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії. З цього вбачається, що при реалізації наданих повноважень та юридично значимих дій шляхом надання згоди на укладення оспорюваних договорів посадові особи (органи управління) не діяли на користь товариства, а отже і на користь держави.
Натомість, суд констатує, що сторонами оспорюваних позивачем договорів є Приватне акціонерне товариство "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" та Публічне акціонерне товариство "Азот", в той час як Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" є кредитором останнього, яке лише надавало згоду шляхом направлення листа на укладення договору про переведення боргу, а не укладав його.
Отже, для встановлення завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети укладення угод необхідним є доведення умислу саме у сторін правочину в особі їх посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Натомість, сама по собі наявність кримінального провадження № 52016000000000236 стосовно посадових осіб відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи, за відсутності доказів виконання ними функцій держави або місцевого самоврядування, без повідомлення про підозру жодному з них, враховуючи, що закінчення досудового розслідування не має безумовним наслідком встановлення вини особи, щодо якої воно провадилось, не може вважатися належним доказом умислу відповідачів при укладенні спірних договорів, що не відповідає ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Вказаних висновків суд дійшов, дослідивши витяг із кримінального провадження № 52016000000000236 та службову записку старшого детектива Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України від 04.04.2017.
Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, відсутній вирок суду, що був би доказом наявності умислу сторін оспорюваних правочинів на вчинення цих правочинів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Також позивачем не доведено протиправних наслідків оспорюваних угод, наявності та розміру заподіяних державі збитків.
Пунктом 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 Цивільного кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Проте, суд звертає увагу позивача на те, що укладені між відповідачами договори щодо заміни боржника (переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог), до перелічених вище категорій правочинів не належить.
Інших належних та достатніх доказів, які б дозволяли вести мову про наявність ознак недійсності правочину в порядку частини 3 статті 228 ЦК України, позивачем надано не було.
Що стосується тверджень позивача про фіктивний характер договору про переведення боргу № 1344-202, суд вказує таке.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним визнається правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 23.05.2013 № 11 вказано, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Пунктом 5.2 оспорюваного договору про переведення боргу передбачено, що зобов'язання первісного боржника по основному договору, зазначені в п.1.2 цього договору, є переведеними на нового боржника з моменту укладення цього договору.
Тобто, правові наслідки у вигляді заміни боржника у зобов'язанні за Основним договором за поставлену за період з 20.10.2015 по 31.10.2015 електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн. фактично настали у момент укладання оспорюваного договору.
В результаті укладення оспорюваного договору для всіх сторін настали реальні юридичні наслідки:
- припинення обов'язку ПАТ «АЗОТ» перед ПАТ «Черкасиобленерго» в частині оплати за поставлену згідно з Основним договором за період з 20.10.2015 по 31.10.2015 електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн., а також набуття обов'язку перед ПрАТ «ХК «Енергомережа» з оплати за переведення боргу на суму 37 706 209,99 грн.;
- набуття обов'язку ПрАТ «ХК «Енергомережа» перед ПАТ «Черкасиобленерго» в частині оплати за поставлену згідно з Основним договором за період з 20.10.2015 по 31.10.2015 електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн., а також набуття права вимагати від ПАТ «АЗОТ» виконання останнім обов'язку з оплати за переведення боргу на суму 37 706 209,99 грн.
В свою чергу, внаслідок укладення оспорюваного договору у ПАТ «Черкасиобленерго» виникло право вимагати від ПрАТ «ХК «Енергомережа» виконання обов'язку в частині оплати за поставлену згідно з Основним договором за період з 20.10.2015 по 31.10.2015 електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн. (замість первісного боржника ПАТ «АЗОТ»).
Отже, оспорюваний договір укладений з додержанням вимог ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як спрямований на реальне настання правових наслідків.
З огляду на вказане, в оспорюваному договорі відсутні ознаки фіктивності, так як сторони діяли, намагаючись досягти правового результату у вигляді заміни боржника у зобов'язанні з оплати за поставлену згідно з Основним договором за період з 20.10.2015 по 31.10.2015 електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн. - з первісного боржника (ПАТ «АЗОТ») на нового боржника (ПрАТ «ХК «Енергомережа»).
Відповідно до умов оспорюваного договору (п.5.1) визначено строк його дії, а саме, до моменту завершення повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Враховуючи, що оспорюваний договір не містить чітко визначеного граничного строку його дії, то невчинення будь-якою зі сторін тих чи інших дій на виконання цього правочину не означає його фіктивності.
Суд звертає увагу, що переведення боргу є заміною боржника у вже існуючому зобов'язанні, тому виходячи з положень статті 520 Цивільного кодексу України правовим наслідком правочину про переведення боргу є факт заміни боржника за основним зобов'язанням, і аж ніяк не саме виконання основного зобов'язання.
Таким чином, правовими наслідками оспорюваного договору є сам факт заміни боржника у зобов'язанні з оплати за поставлену згідно з Основним договором за період з 20.10.2015 по 31.10.2015 електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн. з ПАТ «АЗОТ» на ПрАТ «ХК «Енергомережа».
З наведених підстав твердження позивача, що за оспорюваним договором не настали правові наслідки, а у сторін був відсутній реальний намір його виконувати, що свідчить про фіктивність правочину є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо тверджень позивача про недійсність договору про переведення боргу з підстав порушення порядку розрахунків за електричну енергію, передбаченого ст.15-1 Закону України «Про електроенергетику», суд наводить таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику» споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. Аналогічна норма передбачена і п.6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 № 28, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442.
Частиною 8 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунку в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.
У зв'язку з укладенням оспорюваного договору про переведення боргу у зобов'язанні з оплати за поставлену згідно з Основним договором за період з 20.10.2015 по 31.10.2015 електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн. відбулась заміна боржника з ПАТ «Азот» на ПрАТ «ХК «Енергомережа».
Отже, ПрАТ «ХК «Енергомережа» набуло статусу споживача у розумінні Закону України «Про електроенергетику» з усіма правами та обов'язками, які витікають з умов Основного договору при розрахунках за поставлену за період з 20.10.2015 по 31.10.2015 електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн. А саме, на споживача (ПрАТ «ХК «Енергомережа») поширюється обов'язок внесення грошових коштів за поставлену у період з 20.10.2015 по 31.10.2015 року електричну енергію виключно на рахунок енергопостачальника ПАТ «Черкасиобленерго». За таких обставин порядок розрахунків за поставлену у період з 20.10.2015 по 31.10.2015 електричну енергію не було змінено.
Таким чином, при укладенні оспорюваного договору не було порушено порядок розрахунків за електричну енергію, передбачений ст.15-1 Закону України «Про електроенергетику» та п.6.3 Правил користування електричною енергією.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину визначені у ст.203 ЦК України. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову, оскільки позивачем не доведено у встановленому законом порядку наявності описаних ним обставин, з якими законодавство пов'язує можливість визнання договорів недійсними.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 12.07.2017
Суддя О.М. Ярмак