03 липня 2017 року Справа № 803/738/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
при секретарі судового засідання Шаблій Л.П.,
за участю представника позивача Миронця Р.М.,
представника відповідача Федорчук І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Ковельське шляхово-будівельне управління №63» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне акціонерне товариство «Ковельське шляхово-будівельне управління №63» (далі - ПрАТ «Ковельське ШБУ №63») звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 12 червня 2017 року за №0004561409, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 261 402 грн 00 коп., в тому числі за основним платежем в розмірі 174 268 грн 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 87 134 грн 00 коп.; від 12 червня 2017 року за №0004571409, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 138 482 грн 90 коп., в тому числі за основним платежем в розмірі 92 321 грн 93 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 46 160 грн 97 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі акту від 17 травня 2017 року №1706/03-20-14-09/03449019 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» щодо правильності нарахування та сплати ПДВ та податку на прибуток за результатами взаєморозрахунків з ТОВ «Реалбуд-М» за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року». Перевіркою встановлено наступні порушення: пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 92 321 грн 93 коп., в тому числі за травень 2016 року в розмірі 5 366 грн 65 коп., червень 2016 року - в розмірі 43 893 грн 16 коп., липень 2016 року - в розмірі 4 979 грн 98 коп., серпень 2016 року - в розмірі 31 892 грн 78 коп. та грудень 2016 року - в розмірі 6 189 грн 39коп.; пунктів 44.1, 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, статтей 9, 2, 3, 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 15 Положення (стандартів) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», пункту 19 Положення (стандартів) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік в сумі 174 268 грн 00 коп., в тому числі за півріччя 2016 року на суму 60 414 грн 00 коп., три квартали 2016 року - на суму 113 854 грн 00 коп.
Позивач не погоджується з висновками контролюючого органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки вважає, що наявність виробничих потужностей (складського приміщення, офісу, найманих працівників, техніки, обладнання), встановлення договірних відносин, фактів приймання-передачі товару від постачальника до покупця, які підтверджуються видатковими накладними на отриманий товар, фактів транспортування вантажу, які підтверджуються товарно-транспортними накладними, інших документів щодо обліку товару, дають ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» право на включення до витрат та податкового кредиту з ПДВ сум коштів, понесених у зв'язку із придбанням порошку мінерального неактивованого в загальній кількості 1095,5 т на суму 1 161 786 грн 90 коп., в тому числі ПДВ - 193 631 грн 20 коп. в товариства з обмеженою відповідальністю «Реалбуд-М» (далі - ТОВ «Реалбуд-М»).
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених з позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в поданому письмовому запереченні та в судовому засіданні пред'явленні позовні вимоги заперечила, з наступних підстав.
В ході проведеної перевірки ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» встановлено наступні ознаки нереальності операцій з ТОВ «Реалбуд-М»:
- в товарно-транспортних накладних не вказано повної адреси пункту навантаження товару, у зв'язку з чим неможливо встановити рух товару зі складу;
- відповідно до наданих видаткових накладних від ТОВ «Реалбуд-М» на відвантаження товару на адресу ПрАТ «Ковельське ШБУ №63», у графі «основний склад» не вказано відомості місцезнаходження такого складу, з якого відпущено товар для реалізації та не зазначено відповідальну особу постачальника;
- відповідно до листа Регіонального сервісного центру МВС в Рівненській області від 21 грудня 2016 року №318/17-3606 встановлено, що згідно наявних баз даних станом на 21 грудня 2016 року за ТОВ «Реалбуд-М» транспортні засоби не зареєстровані;
- відповідно до інформаційних баз, наявних в контролюючому органі встановлено, що ТОВ «Реалбуд-М» не подає звіти 1-ДФ за звітні періоди ІІ - IV квартали 2016 року, що свідчить про відсутність у даного платника податків найманих працівників;
- під час перевірки ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» надано сертифікат відповідності на мінеральний порошок ІІ марки неактивований з вапняків Максимівського родовища як дрібнозернистий наповнювач в асфальтобетонних сумішах. Даний сертифікат виданий виробнику Публічному акціонерному товариству «Тернопільський кар'єр» (далі - ПАТ «Тернопільський кар'єр»). Однак, в Єдиному державному реєстрі податкових накладних взаємовідносини ТОВ «Реалбуд-М» з ПАТ «Тернопільський кар'єр» не значаться.
Таким чином, перевіркою не встановлено джерело походження, виробника товарів, придбання яких задокументовано видатковими накладними, виписаними за реквізитами ТОВ «Реалбуд-М» та не підтверджено рух товарів в ланцюгу постачання.
Одночасно, перевіркою встановлено, що ТОВ «Реалбуд-М» задіяне у схемах ухилення від сплати податків. Досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №32016180000000088, за фактом придбання та створення суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема і ТОВ «Реалбуд-М», з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, встановлено, що службові особи ТОВ «Реалбуд-М» не маючи в наявності трудових ресурсів, будь-яких основних фондів та виробничих потужностей декларувало поставку товарів без відповідного їх придбання.
Посилається на правомірність висновків контролюючого органу, зроблених при проведенні перевірки та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення сформовані у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для їх скасування немає. Просила в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що в період з 27 квітня 2017 року по 11 травня 2017 року ГУ ДФС у Волинській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» щодо правильності нарахування та сплати ПДВ та податку на прибуток за результатами взаєморозрахунків з ТОВ «Реалбуд-М» за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 17 травня 2017 року №1706/03-20-14-09/03449019.
Перевіркою встановлено наступні порушення: пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 92 321 грн 93 коп., в тому числі за травень 2016 року в розмірі 5 366 грн 65 коп., червень 2016 року - в розмірі 43 893 грн 16 коп., липень 2016 року - в розмірі 4 979 грн 98 коп., серпень 2016 року - в розмірі 31 892 грн 78 коп. та грудень 2016 року - в розмірі 6 189 грн 39коп.; пунктів 44.1, 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, статтей 9, 2, 3, 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 15 Положення (стандартів) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», пункту 19 Положення (стандартів) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік в сумі 174 268 грн 00 коп., в тому числі за півріччя 2016 року на суму 60 414 грн 00 коп., три квартали 2016 року - на суму 113 854 грн 00 коп.
Не погодившись з висновками перевірки, позивач подав до ГУ ДФС у Волинській області заперечення на акт перевірки, проте листом від 08 червня 2017 року №4089/03-20-14-09 ГУ ДФС у Волинській області повідомила, що висновок акту перевірки від 17 травня 2017 року №1706/03-20-14-09/03449019 відповідає вимогам чинного законодавства та підстав для задоволення вимог викладених в запереченні немає.
За наслідками перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення: від 12 червня 2017 року за №0004561409, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 261 402 грн 00 коп., в тому числі за основним платежем в розмірі 174 268 грн 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 87 134 грн 00 коп.; від 12 червня 2017 року за №0004571409, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 138 482 грн 90 коп., в тому числі за основним платежем в розмірі 92 321 грн 93 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 46 160 грн 97 коп.
Суд не погоджується з висновками ГУ ДФС у Волинській області та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, враховуючи наступне.
ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» зареєстроване як юридична особа 19 грудня 1991 року та перебуває на обліку як платник податків в Ковельській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним зареєстрованим видом економічної діяльності товариства є будівництво доріг та автострад.
З матеріалів справи вбачається, що за період охоплений перевіркою ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» перебувало у господарських відносинах з контрагентом ТОВ «Реалбуд-М».
Так, 01 березня 2016 року між ТОВ «Реалбуд-М» (Продавець) та ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» (Покупець) було укладено договір поставки товару, за умовами якого постачальник зобов'язується постачати товар (порошок мінеральний неактивований) партіями. Доставка товару здійснюється продавцем. Перехід права власності відбувається в момент поставки (оплати) відповідної партії товару, що оформляється видатковою накладною. Вартість кожної партії товару, що поставляється за цим договором, визначається в видатковій накладній на товар. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 5 днів з моменту отримання.
На виконання умов договору поставки від 01 березня 2016 року ТОВ «Реалбуд-М» реалізовано на адресу ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» товар номенклатурою порошок мінеральний неактивований в загальній кількості 1095,5 т на суму 958 156 грн 00 коп., в тому числі ПДВ - 193 631 грн 20 коп., що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи.
Оприбуткування вказаних товарно-матеріальних цінностей здійснено матеріально-відповідальною особою по будівельній ділянці асфальто-бетонного заводу ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» ОСОБА_3 на підставі видаткових та товарно-транспортних накладних.
Розрахунки за придбаний товар проведено шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в установі банку, що підтверджується наявними банківськими виписками.
На дані товарно-матеріальні цінності наявний сертифікат відповідності серії ВГ №UA1.090.0051415-15, на продукцію - мінеральний порошок ІІ марки неактивований з вапняків як дрібнозернистий наповнювач в асфальтобетонних сумішах, термін дії з 24 липня 2015 року по 20 липня 2016 року, та сертифікат відповідності серії ВГ №UA1.090.0031088-16, на продукцію - мінеральний порошок ІІ марки неактивований з вапняків як дрібнозернистий наповнювач в асфальтобетонних сумішах, термін дії з 11 липня 2016 року по 07 липня 2018 року.
Водночас, на думку суду, незначні недоліки первинних документів бухгалтерського обліку не свідчать про їх юридичну дефектність за умови, якщо інші докази підтверджують здійснення господарських операцій.
Зазначені обставини сторонами не заперечуються та підтверджується також актом перевірки
Як передбачено підпунктом 134.1 1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно із пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до пункту 8 Національного положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 №73, у звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.
Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів ГУ ДФС, у Волинській області судом при розгляді справи підлягали з'ясуванню обставини щодо реального здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит та витрати, належного оформлення первинних документів.
Суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено, що господарські операції між ПрАТ «Ковельське ШБУ №63» та ТОВ «Реалбуд-М», по яких позивач формував податковий кредит та витрати, не носили реального характеру, оскільки позивач надав належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують факт здійснення господарських операцій та отримання товару в межах здійснення господарської діяльності позивача.
На думку суду, можливі порушення контрагентом позивача податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат.
Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з ПДВ. За змістом вказаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.
Водночас контролюючі органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Обов'язковість встановлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.
Таким чином, посилання контролюючого органу на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом ТОВ «Реалбуд-М», є безпідставними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.
Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.
Така позиція висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту». Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.
Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі ««БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського Суду з прав людини.
Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (пункт 49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пунктах 50-51 згаданого рішення Європейського Суду з прав людини зазначено: «Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З огляду на викладене суд вважає, що в ході судового розгляду адміністративної справи позивач належними та допустимими доказами підтвердив, що при формуванні даних бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинах з ТОВ «Реалбуд-М» діяв у відповідності до приписів податкового законодавства, і такі дані ґрунтуються на первинних документах, які підтверджують реальність руху його активів та фактичне здійснення господарських операцій.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в акті від 17 травня 2017 року №1706/03-20-14-09/03449019 висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, відтак адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 червня 2017 року за №0004561409 та №0004571409.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа..
Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 12 червня 2017 року за №0004561409 та №0004571409.
Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Ковельське шляхово-будівельне управління №63» (45000, Волинська область, місто Ковель, вулиця Брестська, будинок 198, ідентифікаційний код юридичної особи 03449019) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок , ідентифікаційний код юридичної особи 39400859) 5 998 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 27 коп. понесених витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.Я. Ксензюк
Постанова в повному обсязі складена 10 липня 2017 року.