03 липня 2017 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ СтупакО.В., розглянувши касаційну скаргу Чернігівського міського центру зайнятості на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 10 травня 2017 року у справі за позовом Чернігівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди,
У січні 2017 року Чернігівський міський центр зайнятості звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_2 перебувала на обліку як безробітна в Чернігівському міському центрі зайнятості з 22 березня 2006 року по 26 квітня 2007 року, з 02 березня 2009 року по 16 березня 2010 року та з 01 грудня 2016 року і отримувала соціальні послуги та забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». За результатами розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення було встановлено, що під час надання статусу безробітного, в період перебування на обліку та отримання допомоги по безробіттю ОСОБА_2 в період з 06 квітня 2000 року по 10 жовтня 2014 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що не повідомила центр зайнятості, що спричинило неправомірне отримання нею статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю в період з 22 березня 2006 року по 16 березня 2007 року в розмірі 9 810,14 грн. та за період з 21 березня 2009 року по 15 березня 2010 року в розмірі 13 230,57 грн. Листом від 14 грудня 2016 № 05/4766 ОСОБА_2 було повідомлено про необхідність повернути неправомірно отриману нею допомогу по безробіттю у розмірі 23 040,71 грн.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути грошові кошти у розмірі 23 040,71 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 10 травня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Чернігівський міський центр зайнятості просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим касаційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити, оскільки із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповіднодо ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що обов'язок перевірки достовірності даних які є підставою для надання відповідачу статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих відповідачем до державної служби зайнятості покладався згідно законодавства саме на позивача і така перевірка мала проводитися під час реєстрації відповідача та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем пропущено загальний - трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.
Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи в касаційному порядку не передбачено.
Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
Відмовити Чернігівському міському центру зайнятості у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Чернігівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 10 травня 2017 року.
Додані до касаційної скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ О.В. Ступак