21червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Журавель В.І., ЗакропивнийО.В., Штелик С.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6, виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: Друга Полтавська державна нотаріальна контора, ОСОБА_13, Управління майном комунальної власності міста, про визнання членами сім'ї наймача, визнання незаконним розпорядження, скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання заповіту недійсним за касаційними скаргами представника ОСОБА_12, яка діє в інтересах ОСОБА_9, та представника ОСОБА_14, яка діє в інтересах ОСОБА_8, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2017 року,
У березні 2013 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 9 квітня 1993 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_15, хоча на той момент у квартирі постійно проживали та були зареєстровані також її онука - ОСОБА_4 та чоловік онуки - ОСОБА_5 (позивачі у справі), які також мали право на приватизацію цього житла.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_15 померла.
Спадкоємцями за заповітом після її смерті є дочка - ОСОБА_9 та син - ОСОБА_8
Враховуючи те, що при приватизації квартири одноособово ОСОБА_15 були порушені їхні права, з урахуванням уточнень просили визнати незаконним та скасувати розпорядження органу приватизації від 9 квітня 1993 року про передачу зазначеної квартири в приватну власність ОСОБА_15, визнати свідоцтво про право власності на житло від 9 квітня 1993 року недійсним, визнати заповіт ОСОБА_15, посвідчений 13 грудня 2011 року, недійсним.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2017 року, позов ОСОБА_4 і ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_4, ОСОБА_5 членами сім'ї наймача - ОСОБА_15 квартири АДРЕСА_1.
Визнано розпорядження органу приватизації м. Полтави від 9 квітня 1993 року про передачу зазначеної квартири у приватну власність ОСОБА_15 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» незаконним.
Скасовано свідоцтво про право власності на житло від 9 квітня 1993 року, видане на ім'я ОСОБА_15, на вказану квартиру.
В іншій частині позову ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У касаційних скаргах представники ОСОБА_9 і ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційні скарги підлягають відхиленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно застосувавши положення ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 64 ЖК Української РСР, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам (ст. 212 ЦПК України), з дотриманням норм процесуального права, обґрунтовано виходив із того, що позивачі вселилися у спірну квартиру як члени сім'ї наймача, були зареєстровані та постійно проживали у ній, тому мали право на приватизацію її частини разом із ОСОБА_15
Колегія погоджується з такими висновками.
Судом апеляційної інстанції були враховані висновки та мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року, які відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України є обов'язковими при новому судовому розгляді справи.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до оцінки доказів, проте згідно зіст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди із урахуванням встановлених обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги представника ОСОБА_12, яка діє в інтересах ОСОБА_9, та представника ОСОБА_14, яка діє в інтересах ОСОБА_8, відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СуддіВ.І. Журавель
О.В. Закропивний С.П. Штелик