03 липня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Попович О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до житлової комісії гарнізону м. Києва, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, третя особа - об'єднана житлова комісія військової частини НОМЕР_1 і підпорядкованих їй військових частин, про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2017 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив в ході розгляду справи, та остаточно просив зобов'язати Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України (далі - ККЕУ МОУ) та житлову комісію гарнізону м. Києва (далі - ЖКГ м. Києва) включити його зі складом сім'ї із 4 осіб до списку військовослужбовців, що потребують поліпшення житлових умов у гарнізоні м. Києва, з урахуванням попереднього часу перебування на квартирному обліку, тобто з 05 серпня 1992 року.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що після закінчення Васильківського воєнного авіаційно-технічного училища з 27 червня 1986 року він перебував на військовій службі, проте постійним житлом не забезпечувався й лише після направлення його у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 у м. Феодосії, рішенням житлової комісії від 05 серпня 1992 року позивача було зараховано на квартирний облік, що підтверджується витягом з протоколу.
Протягом військової служби у військовій частині НОМЕР_2 він проживав у гуртожитку та постійного мешкання не мав, що підтверджується довідкою № 73 від 25 серпня 1998 року, виданою Феодосійською квартирно-експлуатаційною частиною.
Позивач вказував, що у період з 18 червня 1998 року по 25 червня 2001 року він навчався в Об'єднаному інституті при Національній академії оборони України, після чого наказом № 035Р від 25 червня 2001 року його було направлено до подальшого проходження служби у військову частину НОМЕР_3 м. Києва. Згідно рішення ЖК ЦАМО та ГШ його та членів його сім'ї було зараховано на квартирний облік до гарнізонної черги м. Києва з датою поставки 03 березня 1995 року.
Таким чином на час звернення до суду він перебував на квартирному обліку складом сім'ї із 4 осіб, у житловій комісії військової частини НОМЕР_1 у загальній черзі Київського гарнізону з 03 березня 1995 року, а також у списках осіб, які мають право на першочергове отримання житла як учасник бойових дій з 15 грудня 2005 року.
Також позивач зазначав, що оскільки він має право на перенесення черги відповідно до законодавства України, він звернувся з заявою до об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих їй військових частин, за результати розгляду якої 21 листопада 2012 року останньою було прийнято рішення про перенесення черги квартирного обліку з 03 березня 1995 року на 05 серпня 1992 року, оформлене протоколом № 33.
Посилаючись на те, що з метою реалізації цього рішення він звернувся до ККЕУ МОУ й отримав відповідь про неможливість перенесення дати квартирного обліку з 03 березня 1995 року на 05 серпня 1992 року, ОСОБА_1 просив задовольнити позов.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року позов задоволено.
Зобов'язано ККЕУ МОУ, ЖКГ м. Києва включити ОСОБА_1 зі складом сім'ї із 4 осіб до списку військовослужбовців, що потребують поліпшення житлових умов у гарнізоні м. Києва, з урахуванням попереднього часу перебування на квартирному обліку, тобто з 05 серпня 1992 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2017 року апеляційну скаргу ККЕУ МОУ відхилено, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ККЕУ МОУ, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Право на житло є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно зі статтею 47 Конституції України, держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української PCP та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із статтями 34 та 37 ЖК Української РСР, потребуючими поліпшення умов визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством, а облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання.
Статтею 43 Житлового кодексуУкраїнської РСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють,виходили з того, що житловою комісією ЦАМО при вирішенні рапорту позивача про зарахування його та членів його сім'ї на квартирний облік в м. Києві після прибуття для проходження подальшої військової служби з в/ч не було повністю зараховано час його перебування на квартирному обліку за попереднім місцем служби в цій військовій частині, хоча переміщення по службі позивача здійснювалось відповідно до рішень вищестоящих органів і відповідних норм чинного законодавства та п. 36 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 03 травня 1993 року № 174, а також врахувавши витяг з протоколу № 33 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 і підпорядкованих їй військових частин від 21 листопада 2012 року, яким було прийнято рішення про перенесення дати зарахування на квартирний облік полковника ОСОБА_1 зі складом сім'ї із 4 осіб у гарнізонній черзі м. Києва з 03 березня 1995 року на 05 серпня 1992 рік, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
І.М. Завгородня
О.В. Попович