21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
10 листопада 2009 р. Справа 7/212-09
за позовом : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця
до : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Слобода-Чернятинська Жмеринського району Вінницької області
про стягнення 7294,42 грн. заборгованості та 1000,00 грн. за послуги адвоката
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники
позивача : ОСОБА_3 - представник, довіреність б/н від 15.09.2009 року.
відповідача : не з'явився.
Заявлено позов про стягнення з відповідача 7294,42 грн. в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору поставки товарів, укладеного 01.01.2008 року № 136 в частині своєчасності та повноти оплати та 1000,00 грн. за послуги адвоката.
Ухвалою від 25.09.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/212-09 та призначено до розгляду на 27.10.2009 року.
Відповідач в судове засідання 27.10.2009 року не з'явився, витребуваних судом документів не надав.
При цьому судом встановлено, що на адресу суду повернулись конверти з ухвалою суду від 25.09.2009 року (про порушення провадження у справі), які надсилались відповідачу за двома адресами - адресою вказаною в свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № НОМЕР_3 та довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 138362 серія АГ (а.с.15, 18-19, т.1) - АДРЕСА_1, 23124 та адресою яка вказана у видаткових накладних як місце поставки товару - АДРЕСА_2. Як вбачається із відміток відділення поштового зв'язку причиною повернення зазначено "за зазначеною адресою не проживає".
Беручи до уваги неявку відповідача, факт відсутності доказів повідомлення його про час та місце судового засідання та неподання сторонами витребуваних судом документів розгляд справи було відкладено до 10.11.2009 року.
Однак відповідач повторно в судове засідання не з'явився. При цьому на вимогу суду телефонограмою 09.11.2009 року від Северинівської сільської ради отримано повідомлення про те, що СПД ОСОБА_2 на території сільської ради не зареєстрована та про те, що місце її фактичного перебування невідоме.
11.11.2009 року до суду від Чернятинської сільської ради надійшла довідка № 1218 з вказівкою про те, що ОСОБА_2 дійсно зареєстрована в с. Слобода-Чернятинська, Жмеринського району, Вінницької області, однак місцезнаходження останньої не відоме.
При черговій неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено особисто на фізичну особу-підприємця.
Також суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику ухвали від 25.09.2009 року про порушення провадження у справі та ухвалі від 27.010.2009 року про відкладення розгляду справи. які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.
Крім того з реєстру поштових відправлень господарського суду Вінницької області від 29.09.2009 року № 9 вбачається, що ухвалу про порушення провадження у справі було направлено відповідачу за адресами: АДРЕСА_1, 23124 та АДРЕСА_2. При цьому з довідки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Серія АГ № 138362 (а.с. 18, т. 1) вбачається, що місцем проживання ОСОБА_2 значиться : АДРЕСА_1, 23124, тобто адреса за якою надсилались процесуальні документи у справі.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
В судовому засіданні представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог згідно якої додатково до позовної вимоги про стягнення заборгованості позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 364,21 грн. за період з 28.06.2008 року по 10.11.2009 року та інфляційних втрат в розмірі 1211,60 грн. за період з липня 2008 року по жовтень 2009 року.
Розглянувши заяву позивача суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
01.01.2008 року між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та ФОП ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір на поставку товарів № 136, відповідно до п. 1.1 якого Продавець здійснює поставку товару відповідно до заявок Покупця в асортименті та кількості, зазначених в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець приймає і оплачує його в терміни, обумовлені цим договором.
Відповідно до п. 1.3 Договору оплата вартості товару відбувається не пізніше 20-ти календарних дня з моменту одержання покупцем товару.
В пункті 3.3 Договору сторони обумовили, що претензії по постачанню (недопостачання, бій, втрата товарного вигляду і т.д.) відзначаються під час приймання товару і оформляються окремим актом, або у видаткових накладних і підтверджуються підписами представників Продавця і Покупця.
На виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7294,42 грн. згідно накладних № 3233 від 03.05.2008 року, № 3300 від 12.05.2008 року, № 3349 від 20.05.2008 року та № 4001 від 07.06.2008 року оригінали яких оглядались в судовому засіданні 27.10.2009 року (а.с. 11-14, т. 1).
Як вбачається із вказаних накладних в них зроблено посилання на те, що передача продукції відповідачу здійснювалась на підставі договору від 01.01.2008 року № 36.
Однак відповідач в порушення зобов'язань по оплаті за отриманий товар не провів оплату за отриманий товар внаслідок чого позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього заборгованості за отриманий товар.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини .
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт ( управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 7294,42 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1211,60 грн. інфляційних втрат та 364,21 грн. 3 % річних з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.
Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено наступне.
Так позивачем заявлено до стягнення 1211,60 грн. інфляційних втрат, які останній обраховував за період з липня 2008 року по жовтень 2009 року включно. Провівши перерахунок інфляційних втрат шляхом визначення середнього індексу інфляції за період вказаний позивачем судом отримано 1210,87 грн., що є менше ніж заявлено позивачем. Таким чином суд відмовляє в стягнені 0,73 грн. інфляційних втрат.
Також позивачем заявлено до стягнення 364,21 грн. 3 % річних обрахованих за період з 28.06.2008 року по 10.11.2009 року.
Перевіркою наданого позивачем 3 % річних судом виявлено помилки допущені позивачем у визначенні кількості днів прострочення.
Так, позивачем в першому обраховуваному періоді визначено кількість днів прострочення рівна 197 дням, тоді як правильним буде 187 днів (28.06.2008-31.12.2008), а в іншому періоді позивач вказав, що кількість днів прострочення становить 412 днів, а правильним буде значення, що дорівнює 314 дням (01.01.2009-10.11.2009).
В результаті перерахунку, із врахуванням виявлених судом помилок, судом отримано 300,07 грн. 3% річних за вказаний період. Таким чином суд відмовляє в стягненні 64,14 грн. 3% річних.
Крім цього, судом розглянуто вимогу про стягнення з відповідача фактично понесених витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1000,00 грн. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката , витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат , як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.
Відповідно до ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи 15.09.2009 року між адвокатом ОСОБА_3 (Виконавець) та позивачем по справі ФОП ОСОБА_1 (Замовник) був укладений договір про надання юридичних послуг № 01/08-09, який було надано суду для огляду. Відповідно до п.1 Договору Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надавати юридичну допомогу, а Замовник зобов'язується оплатити зазначену послугу в повному обсязі та на умовах даного Договору. У п.4.1 Договору сторони погодили, що за надані юридичні послуги Замовник сплачує Виконавцеві винагороду на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі наданих послуг. 15.09.2009 року між сторонами підписано акт № 1 прийому-передачі наданих послуг по договору від 15.09.2009 року № 01/08-09 з якого вбачається, що вартість юридичних послуг становить 1000,00 грн., а послуги надавались відносно погашення в судовому порядку заборгованості ФОП ОСОБА_2 в розмірі 7294,42 грн..
На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано квитанцію від 15.09.2009 року з якої вбачається, що адвокатом ОСОБА_3 отримано від ФОП ОСОБА_1А 1 000,00 грн. в якості оплати за актом прийому-передачі наданих послуг № 1 від 15.09.2009 року. Крім цього в матеріалах справи наявне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 558 від 29.10.2007 року видане Вінницькою обласною КДКА гр. ОСОБА_3.
З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними, а отже підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 25.09.2009 року та від 27.10.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням часткової відмови в стягненні інфляційних та 3 % річних.
Крім того, як було вказано позивач в судовому засіданні подав заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, яка була прийнята судом до розгляду. Згідно вказаної заяви позові вимоги було збільшено загалом до 8870,23 грн., тобто на 1575,81 грн. по відношенню до початкових позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.46 ГПК України в разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову .
Виходячи з того, що нова ціна позову складає 8870,23 грн. суд із врахуванням приписів встановлених підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 102,00 грн., яке і було сплачено позивачем при зверненні з позовом до суду.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до вимог ст.49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
За письмовим клопотанням позивача 10.11.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 23124 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_3 - (інформація про реквізити ідентифікаційний код - НОМЕР_2) - 7294 грн. 42 коп. боргу, 300 грн. 07 коп. 3 % річних, 1210 грн. 87 коп. інфляційних втрат, 1000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 101 грн. 25 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 117 грн. 14 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
4. В стягнені 00 грн. 73 коп. інфляційних втрат та 64 грн. 14 коп. 3% річних відмовити
5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 16 листопада 2009 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу - АДРЕСА_3, 21100.
3 - відповідачу- АДРЕСА_1, 23124.