21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
06 листопада 2009 р. Справа 7/75-09
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування"", м. Хорол, Полтавська область
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст", м. Вінниця
про стягнення 505904,06 грн.
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники
позивача : Матушевська А.Є. - юрисконсульт, довіреність № 2 від 06.05.2009 року.
відповідача : не з'явився.
Подано позов про стягнення з ТОВ "Некст" на користь ТОВ "Торговий Дім "Дитяче та спеціальне харчування"" 505904,06 грн., у тому рахунку 260642,88 грн. боргу, 3909,64 грн. інфляційних втрат, 4165,50 грн. 3 % річних та 237186,04 грн. пені в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 07.02.2008 року № 6д в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.
Ухвалою від 06.04.2009 року порушено провадження у справі № 7/75-09 та призначено до розгляду на 12.05.2009 року.
Відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимог ухвали про порушення провадження у справі, щодо надання доказів, при тому, що про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином отримавши ухвалу від 06.04.2009 року 10.04.2009 року, що вбачається з поштового повідомлення № 120353 (а.с.25, т.1).
При цьому відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване неможливістю забезпечити участь в судовому засіданні повноважного представника (а.с.27, т.1).
Враховуючи неявку відповідача, ненадання витребуваних доказів та необхідність у витребуванні нових доказів розгляд справи було відкладено до 01.06.2009 року.
Однак відповідач в судове засідання повторно не з'явився подавши при цьому клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечення явки в судове засідання свого представника. У вказаному клопотанні відповідач погоджується на розгляд справи за межами двохмісячного терміну встановленого ГПК України.
В судовому засіданні 01.06.2009 року судом встановлено, що позивачем не в повному обсязі надано витребувані документи, що унеможливлює прийняття рішення у даному судовому засіданні та є підставою для відкладення розгляду справи відтак розгляд справи було відкладено до 17.06.2009 року.
Однак 17.06.2009 року до господарського суду Вінницької області на ухвалу про відкладення розгляду справи надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст" в зв'язку з чим провадження у справі було зупинено до закінчення апеляційного перегляду на ухвалу від 01.06.2009 року.
Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 року відмовлено в прийнятті апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Вінницької області від 01.06.2009, матеріали справи повернуто до місцевого господарського суду.
06.07.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.
Однак, 09.07.2009 року Житомирський апеляційний господарський суд надіслав запит про надіслання справи № 7/75-09 для її спрямування до Вищого господарського суду України в зв'язку із надходженням касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст" на ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 року.
Відповідно до ухвали Вищого господарського суду України від 03.08.2009 року вказану вище касаційну скаргу було залишено без задоволення, ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 року без змін.
17.07.2009 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог згідно якої збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат на 2525,20 грн. та 3% річних на 3375,62 грн. (а.с.152-153, т.1).
11.08.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.
03.09.2009 року Вищий господарський суд України надіслав запит про надіслання справи № 7/75-09 для її спрямування до Верховного суду України в зв'язку із надходженням касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст" на ухвалу Вищого господарського суду України від 03.08.2009 року.
Відповідно до ухвали Верховного суду України від 01.10.2009 року в порушенні касаційного провадження з перегляду ухвали Вищого господарського суду України від 03.08.2009 року відмовлено.
19.10.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.
Ухвалою від 26.10.2009 року провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду на 06.11.2009 року.
Відповідач в судове засідання не з'явився, не надав жодних доказів які були від нього витребувані вказаною ухвалою. Також відповідач не надав жодних пояснень щодо причин невиконання вимог ухвали суду.
Однак 05.11.2009 року до господарського суду Вінницької області на ухвалу про поновлення провадження у справі № 7/224-09 від 26.10.2009 року надійшла апеляційна скарга ТОВ "Некст".
Мотивуючи подану апеляційну скаргу, скаржник вказував на ненадання позивачем усіх доказів в підтвердження позовних вимог, що на думку скаржника є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.
З огляду на вказане, відповідач просить скасувати ухвалу господарського суду Вінницької області від 26.10.2009 року про поновлення провадження у справі № 7/75-09 та прийняти постанову якою залишити позов ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування"" до ТОВ "Некст" про стягнення 505904,06 грн. боргу без розгляду.
Ухвалою від 05.11.2009 року у прийнятті апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст" відмовлено та повернуто скаржнику.
Враховуючи неявку в судове засідання відповідача суд відзначає, що ухвала від 26.10.2009 року надсилалась останньому рекомендованим листом і при цьому до суду на момент проведення судового засідання вказана ухвала не повернулась.
Слід також зазначити, що ухвалу від 26.10.2009 року було надіслано відповідачу за адресою заазначеню в позовній заяві: пр-т Коцюбинського, 11, м.Вінниця, 21001.
Вказана поштова адреса також відображена в довідках Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві від 06.05.2009 року № 21-10/3054 та від 02.11.2009 року № 21-10/7700 (а.с.44, т.1).
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.
При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику усіх ухвал які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Також суд зазначає, що свідченням про поінформованість відповідача про наявність судового засідання призначеного на 06.11.2009 року є подача останнім апеляційної скарги на ухвалу від 26.10.2009 року.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Суд розглянувши заяву про збільшення позовних вимог (№ 191 від 07.07.2009 року) прийняв її до розгляду як таку, що подана відповідно до ст.22 ГПК України, згідно якої позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, збільшити розмір позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
07.02.2008 року між ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування"" (Постачальник) та ТОВ "Некст" (Покупець) було укладено договір № 6д відповідно до п. 1.1 якого Постачальник надає Покупцеві Дистриб'юторські права по реалізації продукції дитячого харчування ВАТ "Хорольський мололококонсервний комбінат дитячих продуктів" та продукції Компанії "НУТРІНЕК" у місті Вінниці та Вінницькій область на умовах передбачених договором (а.с.13-18, т.1).
Відповідно до п. 1.2 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві певну продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти цю продукцію й вчасно оплатити її на умовах даного договору.
Оплата вартості кожної отриманої партії продукції, проводиться Покупцем на рахунок Постачальника шляхом перерахування коштів, безготівково, платіжним дорученням протягом 21 банківського дня, від дня одержання продукції від Постачальника (п.7.1 Договору).
В п.12.1 Договору сторонами погоджено покладення на Покупця ряду обов'язків по наданню послуг для Постачальника та оформлення за результатами цього актів прийому-здачі фактично виконаних робіт.
На підставі вказаного договору Позивач поставив Відповідачу товар згідно видаткових накладних № 000068 М від 21.02.2008 року на суму 218444,00 грн. (довіреність ЯОЛ № 472411 від 22.02.2008 року), № 000307 М від 29.04.2008 року на суму 232230,00 грн. (довіреність ЯОЛ № 472416 від 06.05.2008 року), № 000538 М від 01.07.2008 року на суму 113738,60 грн. (довіреність ЯОЛ № 472425 від 01.05.2008 року), № 000672 М від 08.08.2008 року на суму 249627,20 грн., № 000181 М від 08.08.2008 року на суму 4942,08 грн. (довіреність ЯОЛ № 472427 від 08.08.2008 року) всього на суму 818981,88 грн. (а.с.19-23, 37-40, 60-67, т.1).
Згідно видаткових накладних № ВН-003 від 20.02.2008 року та № ТОВ-00456 від 08.04.2008 року відповідач повернув позивачу товар на суму 1005,26 грн. (а.с. 87-88, т.1).
Також після підписання договору від 07.02.2008 року № 6д протягом 2008 року між сторонами було підписано акти зарахування зустрічних вимог та акти приймання-передачі виконаних робіт на загальну суму 41651,00 грн. (а.с.92-103, т.1).
Крім того судом встановлено, що відповідачем за період з 07.02.2008 року по 26.03.2009 року (дата подачі позову до суду) було перераховано грошові кошти на загальну суму 713435,00 грн., що підтверджується наданими суду платіжними дорученнями, довідками підприємства щодо руху коштів, довідками Хорольського відділення Полтавської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" від 12.06.2009 року № 22-44/21-344 та від 16.06.2009 року № 22-44/21-352, довідкою про розрахунки з ТОВ "Некст" від 04.11.2009 року (а.с.32-34, 55-57, 83-85, 89-91, 130-133, т.1).
Разом з тим, із дослідження вказаних вище документів та наданих позивачем платіжних доручень встановлено, що відповідачем сплачено 15000,00 грн. після подачі позовної заяви до суду (26.03.2009 року), а саме 01.04.2009 року - 10000,00 грн., а 24.04.2009 року - 5000,00 грн. (а.с.35-36, т.1).
Виходячи з наведеного борг відповідача становить 47890,62 грн. (818981,88-1005,26-41651,00-713435,00-15000,00), що є значно меншим ніж заявлено позивачем.
З'ясуванням причин розбіжності щодо розміру боргу судом встановлено, що 10.04.2007 року між сторонами було укладено договір № 4, зміст якого, за виключенням розділу 12, аналогічний договору від 07.02.2008 року № 6д (а.с.134-139, т.1).
На підставі договору від 10.04.2007 року № 4 позивач передав відповідачу товар за період з 10.04.2007 року по 30.01.2008 року на загальну суму 969266,98 грн., що підтверджується наданими суду видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, довідками про розрахунки з ТОВ "Некст" (а.с.89-91, 104-122, т.1).
При цьому відповідачем було повернуто товар на суму 45101,82 грн., що стверджується відповідними видатковими накладними.
Перераховано відповідачем за період з 10.04.2007 року по 07.02.2008 року отриманий грошових коштів на суму 726413,90 грн., що вбачається із вказаних вище документів - довідок банку, довідок позивача тощо.
З врахуванням викладеного борг відповідача станом на 07.02.2008 року складав 197751,26 грн. (969266,98-45101,82-726413,90).
Таким чином загальна сума боргу відповідача на момент прийняття судового рішення становить 245641,88 грн. (47890,62+197751,26).
Як вбачається, судом отримано суму основного боргу меншу на 01,00 грн. меншу ніж заявлено позивачем. Вказане пояснюється помилкою допущеною позивачем при розрахунку боргу, оскільки останній вказав більше значення в проводці по нарахуванню суми послуг по реалізації (23497,00 грн.), тоді як фактично вказана сума становить 23498,00 грн., що вбачається із актів приймання-передачі виконаних послуг від 30.05.2008 року (10391,00+13107,00) (а.с.90, 102-103, т.1).
Непроведення відповідачем розрахунків за отриманий товар спонукало звернутись позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було вказано в п. 7.1 договору сторони передбачили, що оплата вартості кожної отриманої партії продукції, проводиться покупцем протягом 21 банківського дня , від дня одержання продукції від Постачальника.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу на день розгляду справи відповідач не надав позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними.
Однак, в зв'язку з тим, що позивачем помилково визначено заборгованість в розміру більшому ніж встановлено судом і визначений позивачем розмір заборгованості останнім не доведено, суд дійшов висновку, що стягненні 01,00 грн. боргу слід відмовити задовольнивши вимогу про стягнення боргу в розмірі 245641,88 грн..
Як вказувалось раніше, судом встановлено, що відповідачем вже після порушення провадження у справі було частково погашено борг перед позивачем на загальну суму 15000,00 грн. в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 15000,00 грн., а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.
Крім того прийшовши до висновку про задоволення позову суд, беручи до уваги те, що заборгованість в даному випадку виникла на підставі двох договорів (від 10.04.2007 року № 4 та від 07.02.2008 року № 6д), вважає необхідним вказати на однорідність зобов'язальних правовідносин правовідносин, які виникли з цих договорів, що вбачається із суб'єктного складу сторін, змісту договорів, які є практично тотожними тощо.
Наявність боргу за попереднім договором на момент укладення нового договору оцінена судом із врахуванням приписів ст. 534 ЦК України відповідно до якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Як вбачається із змісту договорів іншого порядку черговості погашення боргових зобов'язань сторонами не встановлено.
Крім того, суд враховуючи зміст розділу 12 договору від 10.04.2007 року № 4 зазначає, що в разі наявності у Постачальника заборгованості за своїми зобов'язаннями по оплаті за виконані послуги Покупець не позбавлений права захистити свої порушене право у передбачений законом спосіб тощо (ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України).
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 237186,04 грн. пені, 6441,12 грн. 3 % річних та 6434,84 грн. грн. інфляційних втрат (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В п. 13.4 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату вартості отриманої продукції Покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% вартості неоплаченої продукції за кожен день затримки перерахування коштів.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.
Разом з тим, розглядаючи вимогу позивача про стягнення пені суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п.п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).
З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
З урахуванням того, що позивач нараховував пеню у розмірі 0,5% судом проведено перерахунок пені. Крім того слід зазначати, що не зважаючи на те, що позивач у розрахунку пені посилається на п. 6 ст. 232 ГК України якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, він невірно вказав періоди за які нараховується пеня (за першою накладною така кількість днів буде становити 185 днів -31.07.2008 року -31.01.2009 року).
Крім того, беручи до уваги те, що судом встановлено помилку допущену позивачем у визначенні суми основного боргу, правильним буде нараховувати пеню на суму заборгованості не на 6073,60 грн., а на 6072,60 грн..
Виходячи з викладеного судом проведено розрахунок пені згідно боргу у розмірі 6072,60 грн. за видатковою накладною № 000538М від 01.07.2008 року за період з 31.07.2008 року до 28.01.2009 року включно (182 дні) в результаті чого отримано 725,03 грн. пені; згідно боргу у розмірі 254569,28 за видатковими накладними №№ 000672, 000181М від 08.08.2008 року за період з 10.09.2008 року до 10.03.2009 року судом отримано 30419,94 грн. Таким чином загальний розмір пені складає 31137,97 грн..
Виходячи з того, що проводячи перерахунок із врахуванням виявлених помилок суд в кінцевому рахунку отримав менший розмір пені ніж заявлено в позовній заяві, суд відмовляє в стягненні 206048,07 грн. пені як заявлених безпідставно.
В результаті перевірки розрахунку 3 % річних, який обраховувався позивачем за період з 31.07.2008 року по 07.07.2009 року судом виявлено помилки, які полягають в неврахуванні при обрахунку позивачем кількості днів в 2008 році, яка становила 366 днів. Також суд вказує, що знову ж таки правильною буде сума заборгованості по накладній від 01.07.2008 року № 000538 М 6072,60 грн..
В результаті проведеного перерахунку із врахуванням виявлених помилок судом отримано 6360,59 грн. 3 % річних в зв'язку з чим в стягненні 80,53 грн. 3 % річних суд відмовляє.
Також судом розглянуто вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 6434,84 грн. які обраховувались позивачем за період з 31.07.2008 року по 20.03.2009 року на суму заборгованості в розмірі 260642,88 грн. та за період з 20.03.2009 року по 07.07.2009 року на суму заборгованості в розмірі 245642,88 грн..
Провівши перерахунок інфляційних втрат за періоди вказані позивачем із врахуванням того, що сума боргу взята для перерахунку є меншою на 01,00 грн. судом отримано наступні значення інфляційних втрат: за період з 31.07.2008 року по 20.03.2009 року на суму заборгованості в розмірі 260641,88 грн. -33101,52 грн., а за період з 20.03.2009 року по 07.07.2009 року на суму заборгованості в розмірі 245641,88 грн. -6141,05 грн..
Враховуючи те, що в результаті перерахунку судом отримано більші значення інфляційних втрат суд задовольняє вимогу позивача про стягнення інфляційних втрат в заявленому останньому розмірі -6434,84 грн..
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвали суду від 26.10.2009 року відповідач не подав жодного доказу в спростування позовних вимог, в тому рахунку і доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів), крім уже згаданих щодо погашення боргу на 15000,00 грн..
Враховуючи те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі підтверджуються наявними у справі доказами, суд вважає суму боргу в розмірі 245641,88 грн. доведеною позивачем, що дає підстави для задоволення позову в цій частині.
З врахуванням викладеного вище, позов підлягає частковому задоволенню з врахуванням викладених вище мотивів щодо відмови в стягненні 206048,07 грн. пені, 80,53 грн. 3 % річних та припинення провадження в частині стягнення 15000,00 грн. основного боргу.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
При розподілі державного мита судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 6070,85 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 24.03.2009 року № 534. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 505904,06 грн., а із врахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог -510704,88 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 5107,05 грн..
Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.
Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 158,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Разом з тим, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення становить 118,00 грн..
Внесення витрат на ІТЗ судового процесу у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення відповідно до п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", розділу IV Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15, ст.47 ГПК України.
На можливості повернення надмірно сплачених сум витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу також наголошено в п.16 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України".
За письмовим клопотанням позивача 06.11.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ч. 1 ст. 546, ч.1 ст.548, ст.549, ч.1 ст. 550, ст. 610, п.3 ч.1 ст. 611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 626, 627, 628, 629, 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193, 230, ч.4 ст.231 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст", пр-т Коцюбинського, 11, м. Вінниця, 21001 (ідентифікаційний код - 13319890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування"", вул.Молодіжна, 17, м.Хорол Полтавської області, 37800 - (ідентифікаційний код -34865327) - 245641 грн. 88 коп. основного боргу, 31137 грн. 97 коп. - пені, 6360 грн. 59 коп. - 3 % річних, 6434 грн. 84 коп. інфляційних втрат, 3045 грн. 75 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 70 грн. 37 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
4. В стягненні 206048 грн. 07 коп. пені, 80 грн. 53 коп. 3 % річних відмовити.
5. Припинити провадження в частині стягнення 15000 грн. 00 коп. боргу відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
6. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 963 грн. 80 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування"", вул.Молодіжна, 17, м.Хорол Полтавської області, 37800 - (ідентифікаційний код -34865327) сплаченого за платіжним дорученням від 24.03.2009 року № 534 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/75-09 (а.с.9, т.1).
7. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 40 грн. 00 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування"", вул.Молодіжна, 17, м.Хорол Полтавської області, 37800 - (ідентифікаційний код -34865327) сплаченого за платіжним дорученням від 18.02.2009 року № 260 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/75-09 (а.с.10, т.1).
8. Копію даного рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 12 листопада 2009 р.
віддрук.3 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - ТОВ "ТД "Дитяче та спеціальне харчування", вул. Молодіжна, 17, м. Хорол, Полтавська область, 37800.
3 - відповідачу - ТОВ "Некст", пр-т Коцюбинського, 11, м. Вінниця, 21001.