21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
17 листопада 2009 р. Справа 7/169-09
за позовом: Акціонера Вінницького закритого товариства "Спорттовари" Гнатика Бориса Вікторовича, м. Вінниця.
до: Вінницького закритого акціонерного товариства "Спортовари", м. Вінниця.
про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів акціонерів
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники:
позивача: не з'явився.
відповідача: не з'явився.
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
ПАТ "Банк Національний кредит": не з'явився.
ПАТ "ОТП Банк": Неумивакіна І.О. - представник, довіреність б/н від 05.11.2009 року.
Надійшла позовна заява акціонера Вінницького закритого акціонерного товариства "Спорттовари" Гнатика Б.В. про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" від 05.07.2006 року.
Ухвалою від 07.07.2009 року порушено провадження у справі № 7/169-09 та призначено до розгляду на 06.08.2009 року.
Враховуючи необхідність у витребуванні нових доказів розгляд справи було відкладено до 06.10.2009 року.
Позивач в судове засідання 06.10.2009 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 06.08.2009 року не надав.
Одночасно 06.10.2009 року до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи мотивоване необхідністю його участі у іншому судовому засіданні.
В судовому засіданні 06.10.2009 року, заслухавши пояснення представника відповідача щодо обставин справи та дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд дійшов висновку про долучення до участі у розгляді справи в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача АКБ "Райффайзенбанк Україна" та АКБ "Національний кредит" з урахуванням того, що рішення у справі № 7/169-09 може вплинути на їх права та обов'язки.
До вказаного висновку суд прийшов виходячи з того, що як вбачається із позовної заяви на підставі оскаржуваного рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" від 05.07.2006 року оформленого протоколом № 22 було прийнято рішення про надання майнового поручительства та заставу належного товариству майна для отримання товариством з обмеженою відповідальністю "Дольче-Продукт" кредитної лінії і в подальшому між ВЗАТ "Спорттовари" та АКБ "Райффайзен банк Аваль" 02.08.2006 року було укладено договір іпотеки № РМ-SMEB00/061/2006, у відповідності до умов якого, в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Дольче-Продукт" за кредитним договором, ВЗАТ "Спорттовари" передано в іпотеку приміщення за адресою м.Вінниця, вул.Келецька, 64/47А. Також 18.08.2006 року між ВЗАТ "Спорттовари" та АКБ "Національний кредит" укладений іпотечний договір, у відповідності до умов якого, в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Дольче-Продукт" за кредитним договором, ВЗАТ "Спорттовари" передало в іпотеку комплекс виробничих будівель та земельну ділянку за адресою м.Вінниця, вул.Чехова, 25.
В зв'язку з неявкою позивача, ненадання сторонами витребуваних доказів та необхідність залучення третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розгляд справи було відкладено до 03.11.2009 року.
03.11.2009 року від ПАТ "ОТП Банк" (правонаступник АКБ "Райффайзенбанк Україна") надійшов відзив на позовну заяву у справі № 7/169 (від 02.11.2009 року) в якому останнє посилаючись на п.2.2.1 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" від 28.12.2007 року № 04-5/14, п.п. 11, 51 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних відносин" від 24.10.2008 року № 13, ст.12, п.1 ст.80 ГПК України просить суд припинити провадження у справі.
У вказаному відзиві, крім іншого, ПАТ "ОТП Банк" зазначає, що позивачем не обґрунтовано своїх позовних вимог без посилання на конкретний протокол рішення, який порушує його права, як акціонера та не посилається на дату прийняття даного протоколу, не зазначає щодо волевиявлення свого рішення щодо передачі в іпотеку Банку майна Товариства. Також ПАТ "ОТП Банк" вказує на пропуск позивачем строку позовної давності оскарження рішення прийнятого 05.07.2006 року та наявність протоколу № 22 від 05.07.2006 року зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" згідно якого питання щодо передачі майна Товариства в іпотеку Банку не розглядалось.
03.11.2009 року до суду надійшов відзив ПАТ "Банк Національний кредит" в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та припинити провадження у справі № 7/169-09.
У своєму відзиві ПАТ "Банк Національний кредит" обґрунтовуючи заперечення відносно заявленого позову вказує на наступне: рішення про надання майнової поруки та передачу майна в іпотеку приймалось загальними зборами акціонерів відповідача в порядку та з дотриманням процедури передбаченої чинним законодавством про що свідчить виписка з протоколу № 21 від 10.06.2006 року; необґрунтованість посилання позивача на тотожність поняття "відчуження майна" та "іпотека"; необґрунтованість застосування позивачем Закону України "Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна" від 15.01.2009 року в якому визначено поняття "відчуження приміщень та майна" оскільки предмет регулювання останнього не може розповсюджуватись на діяльність приватного закритого акціонерного товариства, а також те, що вказаний Закон був прийнятий пізніше ніж проведено загальні збори акціонерів; застосування аналогії тлумачення терміну "відчуження майна" які існували на момент прийняття рішення загальними зборами акціонерів відповідача передбачає передачу прав власності, що не є тотожним іпотеці, яка надає право іпотекодавцю володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення (ст.9 ЗУ "Про іпотеку"); судова практика (Рекомендація президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" від 28.12.2007 року № 04-5/14, Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних відносин") містить приписи про необхідність відмови в задоволенні позову в аналогічних спорах тощо.
Позивачем 03.11.2009 року подано заяву про витребування в порядку ст.38 ГПК України з УБОЗ у Вінницькій області матеріалів перевірки за заявою Гнатика Б.В. щодо загальних зборів акціонерів ЗАТ "Спорттовари", які проводилися 10.06.2006 року в м.Полтава.
Також 03.11.2009 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог згідно якої позивач додатково до позовних вимог викладених у позові від 02.07.2009 року просить суд визнати неправомірними рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" від 10.06.2009 року. Як вбачається із змісту заяви про збільшення розміру позовних вимог, остання мотивована тим, що питання про надання майнової поруки ТОВ "Дольче-Продукт" ВЗАТ "Спорттовари" вирішувалось загальними зборами акціонерів, які відбулися 10.06.2006 року у м.Полтаві, яке також підлягає визнанню неправомірним з тих підстав, що за нього голосувало менше ніж 75 % голосів акціонерів, які брали участь у зборах.
За письмовим клопотанням представників сторін та третіх осіб справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
В судовому засіданні, яке відбулось 03.11.2009 року, судом оголошувалась перерва з метою надання позивачу часу для підготовки додаткового клопотання.
Після закінчення перерви позивачем було подано клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Дольче-Продукт" мотивоване тим, що рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки.
В результаті розгляду поданих позивачем клопотань суд дійшов наступних висновків.
Заява про збільшення розміру позовних вимог відхиляється судом з наступних міркувань.
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, крім іншого, змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.
Як наголошено Вищим господарським судом України в п. 3.7 роз'яснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.
Аналогічна позиція Вищого господарського суду України з цього приводу прослідковується в п.3 інформаційного листа від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".
Тобто, під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення ціни позову, збільшення кількості товару тощо). Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві.
Виходячи із наведеного суд приходить до висновку про те, що подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог за своїми ознаками не є власне заявою про збільшення розміру позовних вимог.
Дослідивши зміст поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог та співставивши її зміст з раніше заявленими позовними вимогами викладеними у позовній заяві від 02.07.2009 року, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку позивач фактично в заяві про збільшення позовних вимог заявив додаткові вимоги, які обґрунтовуються іншими підставами та доказами.
Як вбачається із позовної заяви від 02.07.2009 року предметом її позовних вимог є визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" від 05.07.2006 року оформлених протоколом № 22. Вказана вимога обґрунтовується порушенням вимог п.8.2.5 статуту Товариства, який передбачає необхідність прийняття рішення щодо затвердження угод про відчуження майна товариства на суму, що становить 50 % більшістю не менш як 3/4 голосів акціонерів.
Натомість заява про збільшення розміру позовних вимог від 03.11.2009 року містить вимогу про визнання неправомірним рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" від 10.06.2009 року. При цьому заява про збільшення розміру позовних вимог обґрунтовується тим, що за оспорюване рішення голосувало менш ніж 75 % голосів акціонерів, які брали участь у зборах.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.
В даному випадку, суд приходить до висновку про те, що позивачем фактично заявою про збільшення розміру позовних вимог змінено як предмет позовних вимог так і його підставу виходячи з наступного.
При тотожності способів захисту обраних позивачем в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог (визнання рішення неправомірним) суд вважає, що фактично матеріально-правові вимоги є різними оскільки за ними оспорюються абсолютно різні рішення загальних зборів акціонерів (від 05.07.2006 року та від 10.06.2006 року). Як наслідок є різними підстави цих позовних вимог, оскільки вони обґрунтовуються різними доказами.
Як вказано Вищим господарським судом України в п. 3.7 роз'яснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України": зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.
Також у вказаному пункті наведеного роз'яснення вказано, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Аналогічна позиція висвітлена в п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" якому зазначено, що зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).
Відхиляючи заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог суд принагідно зауважує, що останній не позбавлений права звернутись до суду в загальному порядку оформивши вказану заяву у вигляді окремої позовної заяви.
Також судом розглянуто заяву позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Дольче-Продукт" за результатами чого суд дійшов висновку про її відхилення виходячи з наступних міркувань.
Виходячи із змісту ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем заявлено вимогу про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" від 05.07.2006 року оформленого протоколом № 22.
Разом з тим, як встановлено судом передача майна належного ВЗАТ "Спорттовари" в іпотеку (02.08.2006 року - "Райффайзенбанк Україна", 18.08.2006 року - АКБ "Національний кредит") з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами товариством з обмеженою відповідальністю "Дольче-Продукт" відбулась на підставі рішення прийнятого загальними зборами акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" 10.06.2006 року у м.Полтава.
Слід зауважити, що вказаний факт не спростовується позивачем (про що свідчить зміст його заяви про збільшення розміру позовних вимог від 03.11.2009 року), підтверджується третіми особами в їх відзивах. Крім того, вказана обставина стала відома суду при розгляді ним справи № 7/182-09 за позовом акціонера Вінницького закритого акціонерного товариства "Спорттовари" Гнатика Б.В. до Вінницького закритого акціонерного товариства "Спорттовари", м. Вінниця, Акціонерного комерційного банку "Райффайзенбанк Україна", м. Київ, Акціонерного комерційного банку "Національний кредит", м. Київ про визнання недійсними договорів іпотеки від 02.08.2006 року та від 18.08.2006 року укладеного з "Райффайзенбанк Україна" і АКБ "Національний кредит" відповідно виходячи із наданих відповідачами та приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М.В. документів та пояснень. Варто зазначити, що матеріали справи № 7/182-09 оглядались в судовому засіданні 03.11.2009 року.
Виходячи з наведеного суд прийшов до висновку, що прийняття рішення справі № 7/169-09 в якому предметом оскарження є рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" від 05.07.2006 року не вплине на права та обов'язки ТОВ "Дольче-Продукт".
При цьому суд зауважує, що залучення ТОВ "Дольче-Продукт" до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача слід вчинити при розгляді судової справи щодо законності рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" прийнятих 10.06.2006 року в м.Полтава в разі такого.
Посилання представника позивача зроблене ним в усному порядку стосовно безпідставності залучення до участі в розгляді справи № 7/169-09 ПАТ "ОТП Банк" і ПАТ "Банк Національний кредит" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не приймається судом, оскільки вказана процесуальна дія була вчинена судом за результатами судового засідання у справі № 7/169-09, яке закінчилось 06.10.2009 року о 11 год. 13 хв..
Разом з тим, відомості про те, що передача майна належного ВЗАТ "Спорттовари" в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами товариством з обмеженою відповідальністю "Дольче-Продукт" відбулась на підставі рішення прийнятого загальними зборами акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" 10.06.2006 року у м.Полтава стали відомі суду за наслідками судового засідання у справі № 7/182-09 яке проводилось 06.10.2009 року після судового засідання у справі № 7/169-09.
Заява позивача про витребування доказів судом не розглядалась в зв'язку з її відкликанням в судовому засіданні представником позивача.
03.11.209 року судом оголошено перерву для підготовки повного тексту рішення до 17.11.2009 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, оглянувши в судовому засіданні 03.11.2009 року матеріали судової справи № 7/182-09, заслухавши пояснення представників сторін (в тому рахунку відповідача, який позовні вимоги визнає) та третіх осіб (які заперечують проти позову), з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Спірні відносини, що є предметом даного судового розгляду пов'язані із реалізацією та захистом корпоративних прав і виходячи із приписів пункту 4 частини першої статті 12 ГПК належать до компетенції господарських судів.
При цьому судом враховано, що позивач на час прийняття оспорюваного рішення загальними зборами акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" був акціонером вказаного товариства, а отже і носієм корпоративного права, що підтверджується випискою № 829 з реєстру власників іменних цінних паперів про стан особового рахунку від 04.06.2006 року, випискою № 938 з реєстру власників іменних цінних паперів про стан особового рахунку від 05.08.2009 року, реєстром власників іменних цінних паперів станом на 05.07.2006 року наданому ТОВ "Реєстраційна компанія "Корта"" (а.с.11, 38, т.1).
Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує на те, що рішення яке приймалось загальними зборами акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" 05.07.2006 року прийнято всупереч положенням статуту товариства, оскільки відповідно до п.п.8.2.5 статуту Товариства рішення щодо затвердження угод про відчуження майна товариства на суму, що становить 50 % більшістю повинно прийматись не менш як 3/4 голосів акціонерів. Вказуючи на визначення терміну "відчуження майна" наданого в Законі України "Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна" відповідно до якого до відчуження майна відноситься з поміж іншого і укладення договорів застави позивач зазначає про те, що вирішення питання про майнове поручительство та надання майна в заставу виходячи з положень Статуту ВЗАТ "Спорттовари" вартість якого більше 50 % від вартості всього майна товариства вважається ухваленим, якщо за нього, виключно на загальних зборах проголосує не менш як 3/4 голосів акціонерів або їх представників, що беруть участь у зборах.
За посиланням позивача 05.07.2006 року в м.Житомир відбулися загальні збори акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" на яких були присутні акціонери та їх представники, які в сукупності володіли 2538 шт. простих іменних акцій, що у відповідності з п.8.2.10 Статуту становило 2538 голосів.
Як вказує позивач при вирішенні питання щодо надання майнової поруки ТОВ "Дольче-Продукт" 05.07.2006 року на зборах проголосували "ЗА" - 1727 голосів, "ПРОТИ" - 856 голосів з 2538 голосів присутніх на зборах, а для прийняття такого рішення виходячи із положень Статуту необхідно було 1938 голосів, що становить 3/4 голосів від присутніх на зборах.
В зв'язку з тим, що на підставі вказаного рішення майно ВЗАТ "Спорттовари" було передано в іпотеку згідно договорів від 02.08.2006 року укладеного з "Райффайзенбанк Україна" та від 18.08.2006 року укладеного з АКБ "Національний кредит" позивачем заявлено позовну вимогу про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" від 05.07.2006 року.
Із врахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку про відмову в позові виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до ч.4 ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
При цьому частина 2 статті 19 Конституції вказує, що органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Також ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як вказується в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних відносин" від 24.10.2008 року № 13 судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства. Господарський суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Виходячи із аналізу п.п. 8, 17-22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних відносин" від 24.10.2008 року № 13, п.п. 2.2.2, 2.11-2.17, 5.6, 5.7.7 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" від 28.12.2007 року № 04-5/14 суд приходить до висновку, що в разі незгоди із рішенням загальних зборів акціонерів слід заявляти вимогу про визнання такого рішення недійсним.
Слід вказати, що аналогічна позиція висвітлена в листі Верховного Суду України від 01.08.2007 року "Практика розгляду судами корпоративних спорів" в розділі "Застосування господарськими судами способів захисту прав, не передбачених законом" на прикладі постанови Житомирського апеляційного господарського суду України від 09.12.2005 року (справа № 14/208-05).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.
Варто зауважити, що в ухвалах від 07.07.2009 року, від 06.08.2009 року та від 06.10.2009 року судом вимагалось від позивача письмове пояснення в якому надати нормативно-правове обґрунтування правомірності заявленого предмету позовних вимог та його співвідношення із встановленими законом способами захисту з посиланням на норми чинного законодавства. Однак вказані вимоги залишились невиконаними останнім.
Таким чином вимоги позивача про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" від 05.07.2006 року задоволенню не підлягають.
Також суд звертає увагу на те, що на необхідності відмови в позові в разі невідповідності предмету позову встановленим законом або договором способам захисту прав наголошено в п.14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році", п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 року № 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року", п.3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року", а також постановах Верховного Суду України від 13.07.2004 року № 10/732 та від 14.12.2004 року № 6/11.
Окрім зазначеного вище, суд відмовляючи в задоволенні позову виходив також з наступного.
Посилання позивача на те, що рішення прийняте на загальних зборах акціонерів 05.07.2006 року фактично є рішенням про відчуження майна товариства оцінюється судом критично.
Так, позивач обґрунтовуючи наведений висновок посилався на приписи Закону України "Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна" від 15.01.2009 року на підставі ст.8 ЦК України.
Відповідно до ст.1 названого Закону для цілей цього Закону під відчуженням приміщень та майна розуміється укладення та виконання договорів купівлі-продажу, застави, іпотеки, внесення їх до статутних капіталів (фондів) суб'єктів господарювання, інших цивільно-правових правочинів, які передбачають перехід права власності до інших юридичних та фізичних осіб.
При цьому в преамбулі Закону вказано, що цей Закон спрямований на запобігання зловживанням, усунення порушень і недопущення відчуження приміщень та майна редакцій державних та комунальних засобів масової інформації.
Відповідно до ч.1 ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Разом з тим, суд вважає, що застосування норм Закону України "Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна" на підставі аналогії закону в даному випадку є безпідставним виходячи з наступного.
Як вбачається, Закон України "Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна" було прийнято 15.01.2009 року (набрав чинності з дня його опублікування - 11.02.2009 року), тобто пізніше ніж прийняте на загальних зборах акціонерів 05.07.2006 року рішення про надання майнової поруки.
Згідно ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Окрім прийняття Закону України "Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна" після оспорюваного рішення суд також звертає увагу на те, що сфера регулювання цього Закону розповсюджується на правовідносини пов'язані із відчуженням приміщень та майна редакцій державних та комунальних засобів масової інформації.
Також слід зазначити, що застосування позивачем приписів Закону України "Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна" по аналогії закону з тих підстав, що законодавством яке регулює діяльність господарських товариств не визначено поняття "відчуження майна" не відповідає дійсності, оскільки станом на 05.07.2006 року визначення поняттю "відчуження майна" надано в наступних нормативно-правових актах: п.1 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року № 1477 - відчуження майна - передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб'єктів господарювання, іншим юридичним чи фізичним особам шляхом його продажу за грошові кошти; п.1 Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.09.2000 року № 1976 - відчуження майна - передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб'єктів господарювання, іншим юридичним чи фізичним особам шляхом його продажу за грошові кошти на аукціонах, за конкурсом; п.1.3 Інструкції про порядок списання, відчуження, передачі в оренду, з балансу на баланс або у комунальну власність майна, цілісних майнових комплексів та об'єктів незавершеного будівництва, що є державною власністю та передані в господарське відання підприємств та організацій, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України затвердженої наказом Міністерства вугільної промисловості від 26.04.2006 року № 254 - відчуження майна - передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі підприємств, іншим юридичним або фізичним особам шляхом його продажу за грошові кошти.
Тобто під відчуженням майна розуміється перехід права власності від однієї особи до іншої.
До того ж слід звернути увагу на те, що відповідно до ч.ч.1, 3 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
В ст.1 Закону України "Про іпотеку" вказано, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч.3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частинами 1, 2 ст.37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції на момент прийняття рішення 05.07.2006 року) зазначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Виходячи з наведеного вище рішення про надання майнової поруки та передачу майна в іпотеку не розцінюється судом як рішення про відчуження майна, оскільки не тягне за собою чіткої та безумовної передачі права власності на майно іншій юридичній особі.
Крім того судом встановлено із протоколу № 22 загальних зборів акціонерів наданого відповідачем, що 05.07.2006 року загальними зборами акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" було прийнято рішення про затвердження персонального складу спостережної ради, правління та ревізійної комісії, а також про надання майнового поручительства та передачу майна в заставу (а.с.86-89, т.1).
Разом з тим, заявляючи вимогу про визнання неправомірним та скасування рішення позивач в прохальній частині позовної заяви не визначив, яке саме рішення ним оскаржується: про затвердження персонального складу спостережної ради; про затвердження персонального складу правління; про затвердження персонального складу ревізійної комісії чи про надання майнового поручительства та передачу майна в заставу.
Беручи до уваги те, що із змісту позовної заяви випливає, що позивач не погоджується із рішенням прийнятим 05.07.2006 року про надання майнового поручительства та передачу майна в заставу суд зазначає наступне.
Як вказувалось раніше, судом встановлено, що рішення про надання майнового поручительства та передачу майна в заставу на підставі якого були оформлені в подальшому договори іпотеки приймалось загальними зборами акціонерів ВЗАТ "Спорттовари" 10.06.2006 року в м.Полтава.
Як зазначається в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних відносин" від 24.10.2008 року № 13 при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних відносин" від 24.10.2008 року № 13 визначено, що суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
Аналогічні приписи містяться в п. 2.2 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" від 28.12.2007 року № 04-5/14.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Беручи до уваги вказані вище обставини та норми законодавства, суд робить висновок, що вимоги позивача не підлягають задоволенню оскільки є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного: позивачем обрано спосіб захисту не передбачений законом; посилання позивача, що передача майна в іпотеку в якості майнової поруки за іншу особу є відчуженням майна є безпідставним та непереконливим; рішення на підставі якого було передано майно в заставу приймалось 10.06.2006 року; позивачем не доведено факт порушення рішенням загальних зборів акціонерів від 05.07.2006 року прав та законних інтересів учасника (акціонера).
Принагідно суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутись до суду за захистом свого порушеного права обравши інший спосіб захисту чітко визначивши рішення, яке ним оспорюється та вказавши наявність порушеного матеріального права.
В зв'язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача відповідно до вимог ст.49 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.1, ч.3 ст.33, ч.ч. 1, 2 ст.37 Закону України "Про іпотеку", ст.5, ч.1 ст.8, ч.ч.1, 3 ст.575 ЦК України, ст.20 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. В позові відмовити повністю.
2. Копію рішення надіслати сторонам та третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 17 листопада 2009 р.
віддрук. 6 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - 21021, Вінниця, 21, а/с 2144.
3 - позивачу - вул.Лермонтова, 173, м.Вінниця, 21020.
4 - відповідачу - вул. Чехова, 25, м. Вінниця, 21000.
5 - ПАТ "ОТП Банк" - вул. Жилянська, 43, м. Київ, 01033.
6 - ПАТ "Банк Національний кредит" - вул. Тургенівська, 52/58, м. Київ, 04053.