"05" липня 2017 р. Справа № 917/396/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Сіверін В. І.
за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність № 747 від 20 грудня 2016 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1760 П/1-42) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16 травня 2017 року у справі №917/396/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (бульвар Т.Шевченка, 18, м. Київ, 01601) в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком", вул. Соборності, буд. 33, м. Полтава, 36000;
до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, 36040);
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1.Бюджетно-фінансове управління виконавчого комітету Полтавської міської ради;
2.Фінансове управління виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради;
3.Управління Державної казначейської служби України у місті Полтаві Полтавської області;
про стягнення 922 629,28 грн,-
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16 травня 2017 року у справі №917/396/17 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради ( вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, 36040, ідентифікаційний код 03195317) на користь Публічного акціонерного товари "Укртелеком" в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" (вул. Соборності, 33, м. Полтава, Полтавська область, ідентифікаційний код 21560766) 922 629,28 грн боргу по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 13839,44 грн витрат зі сплати судового збору.
Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У судове засідання, яке відбулось 05 липня 2017 року, з'явився представник позивача. Інші учасники спору своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (позивач) є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, інших законодавчих актів України.
Як вказує позивач, у період з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно) ПАТ "Укртелеком" в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" надавало телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) на пільгових умовах населенню Шевченківського району м. Полтави, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п.18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальні захисту" , п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захисті 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства". Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) на суму 922 629,28 грн.
У зв'язку з цим Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуги зв'язку) на пільгових умовах в сумі 922 629,28 грн.
Судом першої інстанції з огляду на існування на законодавчому рівні обов'язку у Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради з відшкодування позивачеві витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуги зв'язку) на пільгових умовах, було задоволено позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та відповідно стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги зв'язку пільговій категорії населення у розмірі 922 629,28 грн, оскільки між Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради та Публічним акціонерим товариством "Укртелеком" в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" відсутні будь-які договірні правовідносини. Одночасно відповідачем наголошено, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано тих обставин, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не було передбачено коштів субвенцій з Державного бюджету України на надання послуг зв'язку пільговій категорії населення та будь-яких рішень органів місцевого самоврядування щодо визначення Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві як розпорядника коштів по відшкодуванню за надані пільги з послуг зв'язку на 2016 - 2017роки прийнято не було.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (позивач) є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, інших законодавчих актів України.
У відповідності до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
За змістом ст.87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.
Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).
Згідно з пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.
В пункті 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Відповідно до п. 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Згідно Закону України від 20 грудня 2016 року № 1789-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" було внесено зміни до ст. 91 Бюджетного кодексу та доповнено її пунктом 20-4, згідно з яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв'язку. Згідно роз'яснень Міністерства фінансів України від 31 серпня 2016 року за №31-09010-16-16/24984 року, надання вказаних пільг в 2016 році здійснюється місцевими органами виконавчої влади за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів (Том 1, арк. с. 52).
Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг населення Шевченківського району м. Полтави є Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (відповідач), а отже відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню Шевченківського району м. Полтави послуг зв'язку на пільгових умовах повинен здійснювати відповідач.
Матеріалами справи підтверджується, що за період з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно) ПАТ "Укртелеком" в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" надавало телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) на пільгових умовах населенню Шевченківського району м. Полтави, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п.18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальні захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захисті 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства". Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) відповідачем відшкодовані не були і за ним рахується заборгованість в сумі 922 629,28 грн.
Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування позивачу наданих пільговій категорії населення телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) у 2016 році підтверджується оформленими сторонами актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги зв'язку форми "3-пільга", затвердженим наказом Мінпраці України від 28 березня 2003 року № 83 (Том 1, арк. с. 8-19).
Крім того, позивач вказує на те, що ним на виконання п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб які мають право на пільги подавались на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг наданих пільговикам у минулому місяці (Том 1, арк. с. 20-44). Поіменні списки абонентів за формою "2-пільга" щомісячно надсилались позивачем на електронну адресу відповідача: Upszn_oktyabr@okt-rada.gov.ua, що підтверджується витягами з електронної пошти позивача щодо відправлення вихідних повідомлень на вищезазначену електрону адресу (Том 1, арк. с.45-48). За таких обставин, Публічне акціонерне товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) на пільгових умовах в сумі 922 629,28 грн.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII; "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ; "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ; "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 р. № 203/98-ВР; "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII; "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ та "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ.
В вище перелічених законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікації надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Таким чином, всупереч доводам апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.
Оскільки факт надання позивачем пільговій категорії населення Шевченківського району м. Полтави телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) підтверджується оформленими між сторонами актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги зв'язку форми "3-пільга", затвердженим наказом Мінпраці України від 28 березня 2003 року № 83 (Том 1, арк. с. 8-19), місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення 922 629,28 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуги зв'язку) на пільгових умовах, підтвердженні належними доказами та підлягають задоволенню.
Доводи відповідача щодо відсутності субвенцій з Державного бюджету України на надання послуг зв'язку пільговій категорії населення та будь-яких рішень органів місцевого самоврядування не спростовують правомірність заявлених позовних вимог з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.
Пунктом 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).
Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 липня 2012 року №01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України" від 15 березня 2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України , частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного суду України від 15 травня 2012 року у справі №11/446).
Отже, Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, відповідно до положень частини першої статті 96 Цивільного кодексу України має відповідати за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо з Закону та така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Полтавської області від 16 травня 2017 року у справі №917/396/17 без змін.
У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 ГПК України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 33 ,44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 16 травня 2017 року у справі №917/396/17 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 10 липня 2017 року.
Головуючий суддя В.В.Россолов
Суддя Р.А.Гетьман
Суддя В.І.Сіверін