03 липня 2017 року м. Чернігів Справа № 825/903/17
Чернігівський окружний адміністративний суд
під головуванням судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Пархомчука Д.А.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Полегешко Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі- ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Чернігівській області (надалі-ГУ ДФС України в Чернігівській області, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.2017 № 0000304000, № 0000294000.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.05.2017 за результатами фактичної перевірки, проведеної в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, контролюючим органом встановлено факт порушення позивачем вимог ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв а тютюнових виробів», а саме зберігання алкогольних напоїв в місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру та реалізація алкогольних напоїв без ліцензії. На підставі акта перевірки прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Позивач вважає рішення податкового органу протиправними, оскільки в ході перевірки посадовими особами ГУ ДФС України в Чернігівській області не було надано докази отримання в установленому порядку інформації про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на контролюючи органи. Крім того, не зобов'язана вносити дані до Єдиного реєстру про місце зберігання алкогольних напоїв, оскільки приміщення за адресою: АДРЕСА_1 передано їй в оренду з метою розміщення в ньому закладу громадського харчування без реалізації горілчаних виробів.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, наведених у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 23-24). Зазначає, що перевірку проведено відповідно до приписів чинного законодавства України. Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Отже, штрафні санкції у розмірі 34000,00 грн. застосовані до позивача правомірно та з дотриманням положень абз. 5 та абз. 12 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв а тютюнових виробів».
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1, є фізичною особою-підприємцем, зареєстрована 06.09.2012, номер запису № 2 064 000 0000 031209, основними видами діяльності є: 56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 56.30 - обслуговування напоями, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.06.2017 № 1002714347 (а.с.19-21).
Приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, (надалі-кафе) позивач орендує на підставі договору від 12.10.2015, пунктом 1.3 якого визначено, що майно передається в оренду для розміщення закладу громадського харчування без реалізації горілчаних виробів (а.с.41).
15.05.2017 на підставі наказу про проведення фактичної перевірки № 667 та направлень № 834,833, працівниками ГУ ДФС у Чернігівській області проведена фактична перевірка кафе, за результатами якої складено акт від 15.05.2017 №140/НОМЕР_4, яким зроблено висновки про порушення позивачем ст. 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру таких місць зберігання та роздрібна торгівля алкогольними напоями без наявності ліцензії (а.с.27-29,39-40).
24.05.2017 ГУ ДФС у Чернігівській області прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000304000, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 17000,00 грн. на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України і абз. 5 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та податкове повідомлення-рішення №0000294000, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 17000,00 грн. на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України і абз. 12 ч.2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
Вищезазначені рішення суб'єкта владних повноважень оскаржується позивачем та є предметом спору у цій адміністративній справі. Відтак, надаючи йому правову оцінку, суд керується наступними мотивами.
Як встановлено ГУ ДФС у Чернігівській області під час проведення фактичної перевірки 15.05.2017 в приміщенні кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яке орендує ФОП ОСОБА_1, виявлено алкогольні напої (пиво 10 пляшок, відкоркована пляшка коньяка, відкоркована пляшка горілки) у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру та які були реалізовані без наявності ліцензії. Водночас позивач вважає, що вона не є суб'єктом господарювання, який здійснює зберігання та роздрібну торгівлю алкогольними напоями, в розумінні положень Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
Отже, визначальним для вирішення спору між сторонами є з'ясування питання про те, здійснювала чи ні позивач таку діяльність як торгівлю алкогольними напоями та чи є суб'єктом правопорушення.
Надаючи оцінку рішенням суб'єкта владних повноважень, які стали предметом оскарження, суд враховує, що спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України та Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» №481/95-ВР від 19.12.1995 (надалі - Закон України №481/95-ВР).
Згідно з п. 75.1. ст. 75 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), контролюючи органи мають право проводити в тому числі фактичні перевірки.
Відповідно до п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до п.80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Пунктом 80.2 ст. 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки.
Як видно із наказу від 15.05.2017 № 667, підставою для проведення фактичної перевірки позивача стали норми п.п. 80.2.2. та 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України (а.с.27).
Верховний Суд України в постанові від 27.01.2015 по справі № 21-425а14 за позовом ТОВ «Будгарантінвест-55» до ДПІ у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій зазначив, що недотримання податковим органом норм Кодексу, щодо порядку призначення та проведення перевірки може призвести до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Згідно з п. 80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка може проводитися за наявності хоча б однієї з таких обставин:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп.80.2.2 п.80.2. ст. 80 ПК України);
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (п.п.80.2.5 п. 80.2. ст. 80 ПК України);
Як видно із диспозиції норми пп.80.2.2 п. 80.2. ст. 80 ПК України обов'язковою передумовою для застосування її як підстави для прийняття наказу повинно бути отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Суд при розгляді справи вживав заходи з метою з'ясування отримання якої саме інформації послужило підставою для призначення перевірки та у якому порядку така інформація надходила.
При наданні пояснень представник відповідача пояснила, що інформація, яка слугувала підставою для призначення перевірки ФОП ОСОБА_1, отримана від прокуратури Чернігівської області (а.с.32), в якій зазначено, що в інтернет-видання розміщена реклама щодо можливості придбання алкогольних напоїв в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Однак документального підтвердження, в якому інтернет-виданні та що саме ФОП ОСОБА_1 розміщена вказана реклама, відповідачем суду не надано.
Враховуючи встановлені процедурні порушення, які призвели до неповноти проведеної фактичної перевірки, за результатами якої складено акт перевірки від 15.05.2017 №140/НОМЕР_4, суд ставить під сумнів правомірність повідомлень - рішень від 24.05.2017 № 0000304000 та № 0000294000, як наслідок недотримання податковим органом норм ПК України щодо порядку призначення та проведення перевірки. Вказана правова позиція узгоджується із практикою Верховного Суду України, висвітленою у постанові від 27.01.2015 по справі № 21-425а14.
Крім того, надаючи правову оцінку дотриманню процедури проведення перевірки, а саме: наявність підстав для проведення перевірки, відповідності порядку проведення перевірки вимогам закону тощо, суд досліджує ланцюг юридичних актів, в якому попередній факт є підставою для виникнення наступного.
Необхідно зазначити, що виключно правомірні рішення та дії посадових осіб суб'єктів владних повноважень є юридичними фактами в адміністративній процедурі. В діяльності суб'єкта владних повноважень, існує принцип ланцюга юридичних фактів, який означає, що всі дії, рішення органу влади, які в силу закону передують певному рішенню, мають бути правомірними, у випадку протиправності будь-якої з дій/рішень у суб'єкта владних повноважень не виникає право на вчинення наступної дії в ланцюгу, а тому остаточне рішення в будь-якому разі є протиправним, так як його прийняття не узгоджується із встановленим ч. 2 ст. 19 Конституції України принципом.
Надаючи оцінку змісту порушень, вчинення яких ставиться у вину позивачу у справі, суд зазначає, що в акті перевірки від 15.05.2017 №140/НОМЕР_4 контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем правил зберігання алкогольних напоїв. Вказаний факт кваліфіковано як порушення норм ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
Досліджуючи склад правопорушення, вчинення якого поставлено у вину позивачу суд зазначає, що відповідно до абз. 5 та абз. 12 ч.2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом) - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень; зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.
Таким чином, склад правопорушення, за яке вказаним нормами передбачена відповідальність, утворює факт зберігання алкогольних напоїв, не внесених до Єдиного реєстру та роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензій.
Детальніше правила зберігання алкогольних напоїв та роздрібної торгівлі алкогольними напоями врегульовані ст.15 Закону № 481/95-ВР.
Так, роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій (ч.14 ст. 15 Закону України №481/95-ВР).
Положеннями ст. 15 Закону № 481/95-ВР передбачено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру.
Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта господарювання з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків.
До заяви додаються копія виданої заявнику ліцензії на відповідний вид діяльності, засвідчена нотаріально або посадовою особою органу ліцензування, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням.
Суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.
Відповідно до абз. 21 та 22 ст. 1 Закону України №481/95-ВР місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.
Правовий аналіз вищевказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що суб'єкт відповідальності за правопорушення щодо зберігання алкогольних напоїв, не внесених до Єдиного реєстру, є спеціальним.
Зокрема, такий суб'єкт повинен мати ліцензію на відповідний вид діяльності, пов'язаний з виробництвом, оптовою чи роздрібною торгівлею алкогольними напоями, спиртовим етиловим чи тютюновими виробами. Крім того, він має бути або виробником спирту, або суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює реалізацію алкогольної продукції чи тютюнових виробів, оскільки лише у цьому разі законодавством передбачено обов'язкове внесення відомостей про місце зберігання спиту до Єдиного реєстру.
Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що обов'язок по внесенню до Єдиного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв виникає лише у тих суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, а тому відсутність у суб'єкта такої ліцензії свідчить про відсутність у нього обов'язку по внесенню даних до Єдиного реєстру.
В судовому засіданні встановлено, що позивач не зареєстрований у встановленому порядку як суб'єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю алкогольними напоями, відповідна ліцензія на проведення такої діяльності у ФОП ОСОБА_1 відсутня.
У свою чергу суд зазначає, що умовами договору оренди від 12.10.2015 визначено, що приміщання за адресою: АДРЕСА_1 передається в оренду для розміщення закладу громадського харчування без реалізації горілчаних виробів. Факт користування орендованим майном за цільовим призначенням підтверджується Актом перевірки від 23.01.2017, затвердженого заступником начальника управління комунального майна Чернігівської обласної ради (а.с.37).
Тобто кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не може вважатися «місцем зберігання алкогольних напоїв» у розумінні ст. 15 Закону № 481/95-ВР, оскільки вказаний заклад призначений для громадського харчування без реалізації горілчаних виробів.
Враховуючи те, що позивач не зареєстрований у встановленому порядку як суб'єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю алкогольними напоями, ліцензія на проведення такої діяльності у позивача відсутня, тому він не є суб'єктом правопорушення.
Таким чином, суд не погоджується з висновками податкового органу про наявність правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, передбачених абз. 12 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», оскільки, як вище зазначено, вимоги даного Закону щодо зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, внесених до Єдиного реєстру, на ФОП ОСОБА_1 не поширюються.
Посилання представника відповідача як на підтвердження факту здійснення позивачем роздрібної торгівлі алкогольними напоями, на рахунок офіціанта стажера від 15.05.2017, суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Частиною 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Проте рахунок офіціанта-стажера (а.с. 25) не є документом бухгалтерського обліку в розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік», відтак не може бути належним та допустимим доказом.
Інші докази, які б могли вказувати на причетність ФОП ОСОБА_1 до реалізації в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» алкогольних напоїв, відповідачем суду не надано.
Крім того, судом при розгляді справи досліджено Книгу обліку товарів ФОП ОСОБА_1 зміст якої також не дає підстави стверджувати, що позивач здійснювала реалізацію алкогольних напоїв у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Суд погоджується із твердженнями відповідача, що виходячи із того, що в кафе на час перевірки виявлені алкогольні напої, міг мати місце факт їх незаконного продажу. Проте, виходячи із неповноти проведеної перевірки стверджувати, що такі порушення допущені саме позивачем у справі є необґрунтованими.
Таким чином, суд не вбачає підстав для застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених абз. 5 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, суд у наведеній категорії справ має право і зобов'язаний перевірити обґрунтованість оскарженого рішення.
Це узгоджується з передбаченим п.1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.1990 у справі «Обермейєр проти Австрії» (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA); п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 04.03.2014 у справі «Гранд Стівенс проти Італії» (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY)).
При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31.07.2008 у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки»
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з приписів вказаної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення податкового органу, яким платнику податків нараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Отже, на підставі вищевикладеного, суд не знайшов належних та допустимих доказів факту порушення позивачем ст. 15 Закону №481/95-ВР, а відповідач в свою чергу не довів правомірність прийнятих рішень, відтак оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Чернігівській області від 24.05.2017 № 0000304000, № 0000294000.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Чернігівській області судові витрати в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4).
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя І.І. Соломко