Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
Харків
29 червня 2017 р. № 820/1538/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді - Мельникова Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Юрчик Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_3 звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:
- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію, надану листом № 966/Т/20-40-13-02-13 від 07.03.2017 року;
- зобов'язати Головне управління ДФС у Харківській області протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування індивідуальної податкової консультації з урахуванням висновків суду надати ОСОБА_3 - нову індивідуальну податкову консультацію.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_3 26.12.2016 подано заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю у відповідності до ст. 31 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», на підставі чого внесено відповідний запис до Єдиного реєстру адвокатів України. В подальшому позивач працював у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (завідувач кафедри цивільно - правових дисциплін) та у Міжнародному економіко - гуманітарному університеті ім. академіка Степана Дем'янчука (професор кафедри цивільно - правових дисциплін). ОСОБА_6 зазначає, що адвокатська діяльність позивача зупинена, доходів від адвокатської діяльності він не отримує, а вищезазначені роботодавці сплачують за ОСОБА_3 всі обов'язкові платежі, зокрема і єдиний внесок на загальнообов'язкове соціальне страхування, а відтак останній звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. Однак, податковим органом під час надання індивідуальної податкової консультації не враховано вищезазначені обставини та помилково ототожнено поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності, а відтак позивач вказує, що надана індивідуальна податкова консультація є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягаю скасуванню.
Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що адвокатом ОСОБА_3 до контролюючого органу на обліку в якому перебуває позивач, не надано заяву або інші відомості щодо припинення здійснення незалежної професійної діяльності, що в свою чергу, на думку відповідача, не звільняє ОСОБА_3 від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та надання звітності з єдиного внеску як за 2016, так і за 2017 рік. Таким чином, висновки, викладені у податковій консультації, наданій відповідачем на письмовий запит ОСОБА_3 є правомірними та законними, що виключає задоволення позовних вимог у повному обсязі.
У судовому засіданні сторони підтримали свої правові позиції в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України від 31.01.2017 року, ОСОБА_3 зареєстрований адвокатом згідно рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 27 від 21.07.1999 року. Право на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом № 894 від 22.07.1999 року.
З 26.12.2016 року адвокатську діяльність ОСОБА_3 зупинено на підставі заяви адвоката у відповідності до вимог п. 1 ч. 1. ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (а.с. 13).
В подальшому позивач працював у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського на посаді завідувача кафедри цивільно - правових дисциплін та у Міжнародному економіко - гуманітарному університеті ім. академіка Степана Дем'янчука (професор кафедри цивільно - правових дисциплін)
16 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління ДФС у Харківській області із запитом на отримання індивідуальної податкової консультації, в якому просив на підставі п.п. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14, п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17, ст. 52 Податкового кодексу України надати йому індивідуальну податкову консультацію, роз'яснивши чи поширюється на нього як на адвоката, професійна діяльність якого зупинена, дія положень Закону від 08.07.2010 р. № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-УІ) та Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого сказом Мінфіну від 14.04.2015 р. № 435 (далі - Порядок №435) щодо обов'язкової сплати сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за тимчасове нездійснення адвокатської діяльності.
Листом Головного управління ДФС у Харківській області № 966/Т/20-40-13-02-13 від 07.03.2017 року ОСОБА_3 було надано податкову консультацію та вказано, що на нього як на адвоката, професійна діяльність якого зупинена, дія положень Закону № 2464-VІ та Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за тимчасове нездійснення адвокатської діяльності поширюється, у зв'язку з чим адвокату необхідно подавати звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску та здійснювати сплату єдиного внеску на загальних підставах, визначених Законом № 2464-VІ для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську.
В індивідуальній податковій консультації відповідач посилається на те, що взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору. Підставою для зняття з обліку у контролюючому органі самозайнятої особи є реєстрація припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі (п. 67.1 ст.67 та підп. 65.10.4 п. 65.10 ст. 65 Податкового Кодексу).
Підпунктом 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Відповідно до пп. 52.1-52.2 ст. 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску визначається Законом України від 08.07.2010 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Згідно із ст. 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами та для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У відповідності до розділу V Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону N 755, платник єдиного внеску зобов'язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою N 7-ЄСВ згідно з додатком 4 до цього Порядку та копії таких документів:розпорядчого документа (рішення) власника або органу, уповноваженого на те засновницькими документами про ліквідацію; розпорядчого документа про утворення ліквідаційної комісії; розпорядчого документа про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи. тримавши заяву за формою N 7-ЄСВ (додаток 4), контролюючий орган у строк, зазначений у пункті 1 цього розділу, проводить позапланову документальну перевірку щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску або звірення розрахунків з фізичними особами, які забезпечують себе роботою самостійно. На основі акта перевірки або акта звірки платник єдиного внеску здійснює остаточні розрахунки з контролюючим органом.
У разі отримання заяви від платника єдиного внеску про зняття з обліку контролюючий орган повідомляє Пенсійний фонд України та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування про прийняття рішення платником щодо зняття з обліку.
Відповідні органи Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом десяти календарних днів з дня отримання інформації про прийняття рішення платником щодо зняття з обліку надають відповідному контролюючому органу довідку про наявність або відсутність заборгованості зі сплати страхових коштів за формою N 8-СК згідно з додатком 5 до цього Порядку.
Отже, суд звертає увагу, що вищезазначені норми права поширюються на платників податків, які вирішили саме припинити свою діяльність та мають дотримуватись вищезазначеної процедури, а відтак посилання відповідача на необхідність дотримання позивачем вказаних норм права у разі зупинення своєї професійної діяльності є помилковим.
Водночас, особливості сплати єдиного внеску для різних платників унормований ст. 4 Закону № 2464.
Так, відповідно до п. 5 ч. 1 зазначеної статті платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Отже, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої роботи. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI.
Так, згідно зі статтею 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 вказаного Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Статтею 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Отже, адвокатська діяльність припиняється шляхом анулювання свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю.
Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України (ч. 5 ст.32 Закону N№ 5076-VI).
Відомості як про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю так і про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (ч.6 ст.ст. 31,ч.7 ст. 32 Закону № 5076-VI).
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1ст.17 Закону N 5076-VI).
Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Вказані обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, а відтак суд вказує на хибність позиції відповідача щодо застосування до спірних правовідносин щодо зупинення адвокатської діяльності ОСОБА_3 положень Порядку № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями.
З приводу позиції контролюючого органу з приводу того, що ані Податковим кодексом України, ані Законом № 2464 не врегулювано особливості сплати грошових зобов'язань само зайнятою особою у разі зупинення останньою такої діяльності, то суд зазначає, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків слідує, що у разі існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права).
Окрім того, як вбачається з листа Міністерства фінансів України від 18.04.2017 р. № 11220-16-10/10500, який погоджувався спільно із Державною фіскальною службою України, фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), може бути знята з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою № 8-ОПП за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про зміну організаційної форми адвокатської діяльності або зупинення чи припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Таким чином, з 26.12.2016 року ОСОБА_3 не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність факту зайнятості позивача в розумінні законодавства про зайнятість населення.
Поряд з цим, як вбачається з облікових карток Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_3 форми ОК-7, ОК-5, єдиний внесок за ОСОБА_3 в період зупинення його адвокатської діяльності було сплачено роботодавцями останнього - Таврійським національним університетом ім. В.І. Вернадського та Міжнародним економіко - гуманітарним університетом ім. академіка Степана Дем'янчука, доказів на спростування чого відповідачем до суду не надано.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд зазначає, що оскільки адвокатська діяльність ОСОБА_3 зупинена, то позивач не вважається працюючим, не здійснює підприємницьку діяльність, тобто останній не є самозайнятою особою та відповідно не отримує прибуток від адвокатської діяльності, а відповідачем помилково застосовано до спірних правовідносин норми діючого законодавства, які регулюють саме припинення, а не зупинення професійної адвокатської діяльності, то суд приходить до висновку, що контролюючим органом надано ОСОБА_3 податкову консультацію в листі № 966/Т/20-40-13-02-13 від 07.03.2017 року, яка суперечить нормам та змісту чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в частині скасування вищезазначеної податкової консультації є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
З приводу частини позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління ДФС у Харківській області протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування індивідуальної податкової консультації з урахуванням висновків суду надати ОСОБА_3 - нову індивідуальну податкову консультацію, то суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 1 п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Наслідки застосування платником податкової консультації наведені у п. 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України, згідно з якою не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
Наведені законодавчі приписи свідчать на користь висновку про те, що податкова консультація являє собою здійснене податковим органом у відповідь на звернення платника (платників) податків тлумачення певної норми закону, яка регулює порядок стягнення, адміністрування, нарахування або сплати податків і зборів та породжує звільнення платника від податкової відповідальності у разі її застосування, а для визнання недійсною податкової консультації Податковий кодекс України чітко визначає підставу - суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.
При цьому, надаючи податкову консультацію, податковий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення конкретному платнику податків з конкретної норми закону, тому податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта та не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.
Водночас, у відповідності до п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
Таким чином, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що безпосереднім наслідком скасування індивідуальної податкової консультації в судовому порядку законодавцем уже передбачено надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду, що в свою чергу звільняє платника податків від необхідності повторного звернення до суду з метою зобов'язання податкового органу надати нову податкову консультацію.
В свою чергу, у разі відмови контролюючого органу надати нову податкову консультацію протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації, платник податків наділений правом на звернення до суду, з огляду на те, що саме у такому випадку порушуються права та законні інтереси платника податків.
Окрім того, суд зазначає, що скільки зобов'язання щодо видачі нової податкової консультації у податкового органу пов'язане з часом прийняття судового рішення, яким були встановлені обставини невідповідності нормам та змісту відповідного податку оскаржуваної податкової консультації, відтак така позовна вимога спрямована на майбутній захист прав, свобод та інтересів позивача, які на час розгляду справи судом не були порушені, відповідно є заявленою передчасно.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 31.05.2016 по справі № К/800/1679/16.
Положеннями ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, у контексті з положеннями частини 1 статті 6 КАС України, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах, тому до адміністративного суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оскаржується. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а тому до адміністративного суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оскаржується.
Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.
Окрім того, зі змісту наведених приписів кодексу адміністративного судочинства випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи інтересів, при цьому обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Невід'ємною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, та інакше кажучи, порушення впливають на можливість реалізації особою законного права чи впливають на виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відтак, суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, враховуючи, що приписами ст. 53 Податкового кодексу України за контролюючим органом закріплено безпосередній обов'язок щодо надання нової податкової консультації, у разі скасування попередньої у судовому порядку та з урахуванням висновків суду, а позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що відповідачем після набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі не буде дотримано вищезазначених норм права щодо необхідності надання нової податкової консультації, а відтак на даний момент суб'єктом владних повноважень не порушено права та законні інтереси позивача.
Підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію, надану листом № 966/Т/20-40-13-02-13 від 07.03.2017 року
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію, надану ОСОБА_3 листом № 966/Т/20-40-13-02-13 від 07.03.2017 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 04 липня 2017 року.
Суддя Р.В. Мельников